Забутий герой, який поєднав сіонізм із українською ідеєю

«Загальні збори сіоністів м. Харкова надсилають своє сердечне вітання Губернському українському з'їзду. Багато століть раніше, ніж українці, євреї втратили свою самостійну державу. Як українці для свого народу, так сіоністи для євреїв вірять у відродження цієї самостійності в майбутньому, яке тепер уже здається недалеким. Прийміть від нас, брати за духом, щире побажання найпліднішої роботи та успіху у ваших прагненнях», — повідомляла телеграма.

Цей текст написав та підписав Лев Віленський — голова сіоністської організації Харкова. Вітальну телеграму від сіоністів до діячів українського національного відродження в Харкові було опубліковано 22 квітня 1917 року в українській газеті «Рідне Слово».

Важливо розуміти контекст цієї телеграми: минуло лише 50 днів після краху монархії в Росії; навіть лідери українського руху на той момент думали лише про можливість автономного статусу України в составі Російської республіки. Але сіоністський мислитель Віленський пише вже про створення незалежних держав — української та єврейської, — і в недалекому майбутньому.

Лев Віленський народився 1870-го року в Могилівській губернії в сім'ї рабинів хасидського руху ХАБАД. Його батько Борух-Вульф Віленський невдовзі переїхав до Полтавської губернії і став одним із засновників організації «Ховевей Ціон» («Любителі Сіону») у Кременчуці.

Молодий Лев Віленський навчався у гімназії у Полтаві, потім навчався у Технічному університеті Берліна, 1891 року отримав ступінь доктора хімії та філософії Базельського університету. У Берліні Віленський створив організацію єврейських студентів-сіоністів разом із Хаїмом Вейцманом — майбутнім першим президентом Держави Ізраїль.

З 1897 по 1903 роки Лев Віленський жив у Кременчуці, звідки був обраний делегатом на Перший Всесвітній Сіоністський конгрес в Базелі (1897). Надалі він був учасником усіх сіоністських конгресів аж до 19-го.

У 1903-1905 роках Лев Віленський працював «казенним» (громадським) рабином Миколаєва. Відповідаючи за реєстрацію народжень, смертей, шлюбів та розлучень євреїв міста, він закликав скасувати для бідних євреїв плату за видачу метрик.

Під час погромів у жовтні 1905 року він організував загони єврейської самооборони у Миколаєві. У листопаді Віленський відправив у Кривий Ріг 28 озброєних молодих євреїв для організації там бойової дружини і сам вирушив туди для особистої участі в єврейському опорі.

За ці дії Віленського було звільнено з посади, заарештовано царською поліцією і засуджено до заслання до Сибіру. Але після хвилі громадських протестів його було звільнено з в'язниці. Жив у Берліні та у Харкові.

Віленський швидко завоював популярність серед 25-тисячного єврейського населення Харкова. Як авторитетний сіоністський лідер міжнародного масштабу, його було обрано головою Сіоністської організації міста.

Після Лютневої революції 1917 року був обраний головою Харківської єврейської громади. Він також був обраний голосним Міської Думи — депутатом Міської ради Харкова.

Лев Віленський керував Харківською Єврейською громадою у найважчий час Громадянської війни з кінця 1917 року до початку 1920 року. На цій посаді він зробив багато для зближення українського та єврейського народів.

Підтримуючи проголошення незалежної Української Народної Республіки, Віленський створив нові бланки Харківської Єврейської громади трьома мовами — українською, івритом та їдишем.

Він листувався з міністерствами УНР та підтримував ініціативи щодо розвитку єврейської культурної автономії та єврейської освіти, які були частиною політики УНР та Української Держави гетьмана Скоропадського щодо національних меншин.

У листопаді 1918 року Віленський брав участь у Всеукраїнському єврейському національному з'їзді у Києві.

Пам'ятаючи свій досвід боротьби з погромами у Миколаєві, Віленський організував у Харкові добре озброєні загони єврейської самооборони, які охороняли єврейські райони міста. Харків уникнув єврейських погромів, незважаючи на численні зміни влади у місті.

Восени 1919 року, в останні місяці панування у Харкові Білої армії генерала Денікіна, Лев Віленський отримав від євреїв Києва термінову телеграму з проханням про допомогу жертвам жорстокого погрому, який було влаштовано у Києві військами російських монархістів. Віленський організував збирання коштів серед євреїв Харкова, у результаті понад чотири мільйони рублів було направлено постраждалим євреям Києва.

Але вже у грудні 1919 року Червона Армія увірвалася до Харкова. Після встановлення Радянської влади в Україні, сіоністського лідера д-ра Лева Віленського було засуджено до страти, але він зумів втекти через Кавказ і дістався з родиною Землі Ізраїлю в 1920 році.

Віленський у 1920-1932 роках успішно працював у фонді «Керен га-Єсод» («Фонд Заснування») під керівництвом свого старого друга д-ра Хаїма Вейцмана. Фонд збирав гроші по всьому світу для фінансування створення та розвитку інфраструктури майбутньої Єврейської держави. З цією метою д-р Лев Віленський багаторазово їздив до єврейських громад Аргентини, Бразилії, Чилі, Румунії, Латвії, Естонії, Литви, Фінляндії та Німеччини.

Віленський завжди прагнув уникати конфліктів між лівими та правими течіями всередині сіоністського руху, тому він став одним із творцев партії Загальних сіоністів.

Через хворобу відійшов від справ у 1932 році, переселився до Хайфи, де й помер після операції у віці 65 років. Ім'ям Віленського названо вулицю в Хайфі.

Його діти змінили на честь батька прізвище Віленський на Ялан — за абревіатурою івритом його єврейського імені Єгуда Лейба Носон.

Його син Шмуель Віленський, який народився в Кременчуці, став інженером першої електростанції Ізраїлю і був серед засновників однієї з найбільших будівельних компаній Ізраїлю «Солель Боне».

Його другий син Амнуель Ялан-Віленський, який народився в Миколаєві, став професором архітектури в Хайфському Техніоні.

Донька Льва Віленського, що народилася в селі Потоки біля Кременчука — Міріям Ялан-Штекліс, — навчалася в Харківському Університеті та у Берліні. Вона понад 30-ти років керувала відділом славістики Національної бібліотеки Єврейського університету у Єрусалимі. 1956 року Міріям Ялан-Штекліс стала лауреатом Премії Ізраїлю з літератури за поезію для дітей.

Текст: Шимон Бріман (Ізраїль)
Фото: Центральний сіоністський архів (Єрусалим)