Той, хто вижив під час Голокосту, звеличує Шептицького та ділиться досвідом дитинства з підлітками Бобрівки

Колібрук, штат Коннектикут. – З 2011 року кемпінг «Бобрівка» у північно-західному штаті Коннектикут організував тижневий музичний семінар, де діти та батьки навчались грати на традиційному українському інструменті – бандурі. Цьогоріч, для дітей та батьків дійства «Бандура в Бобрівці», на додаток до звичайних уроків на бандурі, хорових репетицій, прогулянок на природі, спортивних та активних заходів, привілеєм стало прийняття досить виняткового гостя.

28 липня, д-р Леон Хамейдес, педіатричний кардіолог на пенсії із Західного Хартфорду (штат Коннектикут), надав досить проникливу лекцію, в якій він поділився своїм болісним досвідом єврейської дитини, що пережила Голокост завдяки допомозі митрополита архиєпископа Андрея Шептицького та низці героїчних українців-католиків, які надавали притулок в різних місцях, у тому числі й в Унівському монастирі біля Львова.

Понад 50 дітей та 20 дорослих зосереджено слухали у повній тиші, як д-р Хамейдес ділився своїми спогадами 7-річної дитини, що стала свідком спустошливої війни та фашистської окупації України. Його батько був помічником головного рабина Львова й товаришем митрополита Шептицького. Оскільки антиєврейське насильство посилилось після нацистського вторгнення у 1941 році, рабин Хамейдес привів свого 7-ми річного сина до резиденції митрополита в Собор Святого Юра й попросив його про безпеку сина.

«На той час я не розмовляв українською мовою, лише польською та німецькою», - сказав д-р Хамейдес, «тому я не розумів про що говорив архиєпископ, але він щипнув мою щоку і подивився на мене доброзичливо».

До 1941 року митрополит Андрей мав обмежені фізичні можливості та слабке здоров’я, але він мав потужний моральний авторитет у Західній Україні, де закликав своїх вірників не брати участі у фашистському переслідуванні євреїв і рішуче засуджував нацистські звірства, навіть написавши протест до райхсфюрера СС Генріха Гімлера.

Хоча він мав дуже стислі зустрічі з митрополитом, вони залишили незабутнє враження на молодого Леона й д-р Хамейдес висловив подяку митрополиту, багатьом священикам, монахам та мирським католикам, які ризикували своїм життям, щоб переховувати його та інших єврейських друзів і сусідів.

Д-р Хамейдес згадував особливо моторошний епізод, коли він їхав зі священиком на трамваї шляхом до Унівського монастиря. Німецький офіцер підсів до трамваю, сів поруч зі священиком й намагався залучити хлопчика до розмови. Якимось чином маленький Леон зрозумів, що не повинен відповідати офіцерові, оскільки викличе підозру про те, що він єврей. Пізніше, Леон впав у відчай, бо зі священиком він був змушений йти пішки з кінцевої зупинки тролейбусної лінії через ліс й почав слабнути через виснаження. Священикові довелось шльопати хлопчика, щоб він рухався й не замерз у лісі.

В Уневі Леон отримав християнське ім’я Левко Камінський.  Він та інші єврейські діти мали навчитися розмовляти українською мовою, у тому числі й різні молитви, такі як «Отче наш» (наш Отець) та частину церковнослов’янської літургії, щоб у випадку вторгнення німців до монастиря, вони могли вдавати католицьких сиріт.

У 1943-1944-х роках, совєтська армія повернулась на Львівщину й виникла запекла битва між німецькими й російськими військами, а також різними партизанськими групами, що діяли в цьому районі. У монастирі була створена тимчасова лікарня, а юний Леон добровільно вирушив у ліс, щоб дістати медичні набори та пов’язки з трупів солдат що лежали на полі. Під час сесії запитань та відповідей декотрі з дітей у «Бобрівці» запитували, чи д-р Хамейдес боявся знаходити або торкатися мертвих тіл. Д-р Хамейдес відповів, що на той час бачити мертві тіла стало звичайним явищем в Україні й він не відчував особливої відрази чи страху.

Роками після війни, коли д-р Хамейдес емігрував до Сполучених Штатів, він зміг визначити та відстежити деяких інших євреїв, що вижили, які жили під різними псевдонімами в Унівському монастирі. Серед деяких визначних осіб, що вижили, він згадав Девіда Ротбарда, колишнього міністра закордонних справ Польщі та д-ра Роальда Гоффмана, лауреата Нобелівської премії, який викладає хімію в Корнельському університеті. На початку цього року, д-р Ротбард висунув кандидатуру владики Бориса Ґудзяка на вручення почесного звання «Doctor of Humane Letters, Honoris Causa», яке було присуджене в його першій alma mater в Сіракузькому університеті [Нью-Йорк, США].

На завершення лекції, Олександр Кузьма, провідний керівник Фонду «Української католицької освіти» подякував д-ру Хамейдесу за приїзд до Бобрівки та за те, що поділився досвідом з молоддю. Він також подякував за його пристрасне клопотання щодо отримання визнання митрополита Андрея (1865-1944) як «Праведний неєврей» за сприяння «Яд Вашем», у тому числі за його свідчення перед Канадійським парламентом та його допомогу в отриманні Яна Карського «Медалі за свободу», яку в 2013 році втілила «Ліга боротьби з наклепом».

Д-р Хамейдес закликав свою аудиторію взяти уроки з історії та показати співчуття до переслідуваних. Він зазначив, що відповідальність за Голокост лежить не лише на фашистах, але й на мільйонах німців, які голосували за посаду Гітлера.

Після лекції д-р Хамейдес та його дружина Джін (Жанна) приєдналися до персоналу на обід. Вони взяли участь у вечірній репетиції, в якій діти співали українські пісні та демонстрували деякі свої навички у грі на бандурі.

Понад 3 тисячі українців були відзначені титулом «Праведник народів світу» визнаний «Яд Вашемом» в Єрусалимі, за їх героїзм у захисті євреїв від нацистів. Д-р Хамейдес та інші, які пережили Голокост, висловили готовність представити аналогічні лекції для української та єврейської аудиторій у США. Будь-кого, хто зацікавлений в організації такої лекції у своїй громаді, закликаємо сконтактувати з Фондом «Української католицької освіти» за телефоном: (773) 235-8462, або звернутись до Матвія Матушака за електронною адресою: [email protected].

Підготував: Олександр Кузьма

Вперше опубліковано в Ukrainian Weekly (англійською мовою).

Переклад: Іванна Проць
Торонтський університет