Чому Нетаньягу раптом став набагато менш приязним до Путіна

Первісно опубліковано англійською мовою @CNN

Колонка Аншеля Пфеффера 

Примітка редактора: Аншель Пфеффер (@anshelpfeffer) — дописувач газети Ha'aretz, кореспондент журналу Economist в Ізраїлі й автор книжки «Bibi: The Turbulent Life and Times of Benjamin Netanyahu». Висловлені в цій колонці погляди його власні.

Ще задовго до того, як близько року тому почалася повномасштабна війна в Україні, Ізраїль дотримувався суворого нейтралітету у воєнних сутичках між Росією та Україною. Тепер його позиція може змінитися.

З моменту приходу до влади наприкінці 1999 року російський президент Владімір Путін робив усе можливе, щоб встановити тісні зв’язки з керівництвом Ізраїлю. Принаймні раз на рік він неодмінно зустрічався із чинним прем’єр-міністром Ізраїлю, зазвичай у своїй резиденції в Сочі чи Москві, і кожні кілька років їздив до Єрусалиму.

Колишній російський дипломат пояснив мені, що «Путін поважає силу й вважає Ізраїль сильною країною, з якою він хоче мати хороші стосунки».

Те саме стосується лідерів Ізраїлю, особливо Беньяміна Нетаньягу — прем’єр-міністра, який найдовше керував ізраїльським урядом і повернувся на посаду наприкінці 2022 року.

Нетаньягу настільки пишався своїми близькими, як він стверджував, стосунками з Путіним, що 2019 року використав спільні фотографії з ним у своїй передвиборчій кампанії. Він неодноразово заявляв, що їхні стосунки сприяють стратегічним інтересам Ізраїлю.

Одним із прикладів цього стали події вересня 2015 року. Тоді Росія вперше розгорнула свої війська в охопленій війною Сирії, щоб підтримати кривавий режим президента Башара Асада. Вже через кілька днів Нетаньягу прибув у Москву на чолі військової делегації для позапланової зустрічі з Путіним.

Вони досягли угоди, згідно з якою Ізраїль продовжував діяти в повітряному просторі Сирії, але атакував лише цілі, пов’язані з ворожим Іраном, і не чіпав сили Асада. Швидко створили «механізм усунення конфліктів», включаючи гарячу лінію між російським командним центром у Сирії та штабом ВПС Ізраїлю.

Вже багато років високопоставлені ізраїльські чиновники наполегливо підкреслюють, що хоча головним стратегічним союзником Ізраїлю залишаються Сполучені Штати, країні надзвичайно важливо підтримувати координацію з росіянами.

У 2014 році попри тиск з боку Вашингтону Ізраїль відмовився приєднатися до західних країн у засудженні російської анексії Криму, натомість вирішивши послідовно дотримуватися суворого нейтралітету.

Коли Росія вторглася в Україну 24 лютого минулого року, прем'єр-міністром був Нафталі Бенет, і він дотримувався політики нейтралітету.

Бенет пояснив мені: «Ми не в такому становищі, як інші країни. В нас Росія прямо за нашим кордоном, в Сирії. Ми повинні брати до уваги наявність великих єврейських громад і в Росії, і в Україні, які можуть постраждати. До того ж всім корисно мати такий уряд, як ізраїльський, який має хороші зв’язки з обома сторонами, щоб служити посередником».

У перші тижні війни Бенет вирушив із миротворчою місією, під час якої зустрівся з Путіним у Кремлі та кілька разів розмовляв із президентом України Володимиром Зеленським. Він стверджує, що «імовірність припинення вогню була 50%, але, на жаль, цього не вдалося досягти». Бенет також стверджує, що його участь сприяла досягненню короткострокових локальних перемир'їв, що дало змогу врятувати мирних жителів із зони бойових дій.

Будь-яка надія на припинення вогню давно зникла, і відтоді Україна публічно попросила Ізраїль допомогти зброєю, особливо такими системами протиракетної оборони, як «Залізний купол». Ізраїль надіслав гуманітарну допомогу, але відмовився надавати зброю.

За останні місяці, відколи Росія почала використовувати іранські безпілотники для ударів по українських цілях, Ізраїль погодився надати Києву через НАТО розвідувальну й технічну інформацію про те, як протистояти загрозі іранських безпілотників.

Не всі в ізраїльському керівництві погоджувалися з нейтральною політикою Бенета. Його політичний партнер і тодішній міністр закордонних справ Яїр Лапід був відвертішим у публічному засудженні воєнних злочинів Росії в Україні.

Думки розділилися і серед ізраїльських силовиків. Один ізраїльський генерал сказав мені: «Страх перед Росією перебільшений, Ізраїль міг би набагато більше підтримувати Україну, не боячись відплати».

Через десять місяців після російського вторгнення Нетаньягу повернувся на посаду. І раптом він став набагато менш приязним до Путіна. За тиждень до інавгурації він прийняв від російського президента один вітальний дзвінок, але на цьому все. Водночас в інтерв’ю ЗМІ Нетаньягу заявив, що переглядає політику Ізраїлю щодо війни в Україні, однак не став уточнювати подробиць.

«Нетаньягу має дві безпосередні причини для зміни політики та підтримки України», — сказав мені колишній офіцер ізраїльської розвідки, який був активно залучений у військові відносини Ізраїлю з Росією.

«По-перше, Росія сильно послабила свій контингент в Сирії, бо ці сили стали потрібні в Україні. Загроза для Ізраїлю з їхнього боку тепер незначна», — сказав офіцер.

«По-друге, Росія використовує іранські безпілотники та ракети на полі бою, тож Ізраїль тепер має цінну можливість постачати Україні оборонні системи, щоб ми змогли побачити, як добре вони справляються у реальній війні. Одного разу нам, можливо, доведеться зіткнутися з такою ж іранською зброєю», — додав він.

Ізраїльський дипломат вказує на ще одну причину, яка може спонукати Нетаньягу зважитися на активнішу підтримку України. На відміну від уряду Бенета–Лапіда нова коаліція ультраправих й ультрарелігійних партій в уряді Нетаньягу викликає підозру в адміністрації Байдена, яка вже висловила своє невдоволення планами нового уряду щодо правової реформи, що різко послаблює повноваження й незалежність верховного суду Ізраїлю.

Минулого тижня Держсекретар США Ентоні Блінкен відвідав Єрусалим і, на відміну від подібних візитів у минулому, не надав прем’єр-міністру запрошення до Білого дому.

Рух Ізраїлю в бік підтримки Києва може бути для Нетаньягу найперспективнішим варіантом здобути прихильність Вашингтона.

З англійської переклав В. Старко