"Боротьба з космополітизмом" та "Ждановщина" або репресії проти євреїв і українців

Про репресії проти українців та євреїв другої половини 1940-х, 1950-х говорить історик Олег Бажа.

Андрій Кобалія:  Як українське суспільство сприймало євреїв у 1930-х, перших роках після Другої світової та масового знищення євреїв нацистами?

Олег Бажан:  Українці та євреї були по один бік барикад у боротьбі з нацизмом у Другій світовій війні. Проте, якщо звернутись до архівних документів, то можна зробити висновки, що були і прояви антисемітизму на побутовому ґрунті. Наприклад, відомо, що у 1946 році постала проблема можливого погрому у Києві. Проблема полягала у тому, що євреї почали повертатись у свої будинки, а вони вже на той час були зайняті кимось іншим. Органи держбезпеки моніторили цю ситуацію і доповідали «нагору», на рівень першого секретаря ЦК партії. Тоді ці питання вирішувались. Але про повне несприйняття та ненависть говорити не приходиться.

Андрій Кобалія:  Що таке Доктрина Жданова та Боротьба з космополітизмом? Коли ці два феномени з’явились в СРСР?

Олег Бажан:  Спочатку треба пояснити, що ця ідеологія «космополітизму» має на увазі, що значення надається загальнолюдським цінностям, а проблемам національним надається другорядне значення. Відштовхуючись від цього поняття, тогочасне радянське керівництво розпочало свою ідеологічно-політичну кампанію у післявоєнні роки. Треба зазначити, що ця боротьба тривала у другій половині 1940-х років, одразу після Другої світової. Цю широкомасштабну політику Сталіна та його поплічників  можна пояснити бажанням повернути в країну, особливо на окуповані території, радянські порядки. Для цього треба було знайти таку нішу в боротьбі із тими, хто нібито ще не полишив буржуазної ідеології. «Боротьба з космополітизмом» якнайкраще могла виконати цю роль.

Сам Жданов був один із соратників Сталіна, секретар з ідеології, якому і було доручено розгорнути широкомасштабну ідеологічну кампанію, звідси і термін «Ждановщина», феномен, який мав місце і в історії України у другій половині 1940-х років.

Андрій Кобалія:  Розкажіть про гучні справи, що пов’язані із цими хвилями репресій.

Олег Бажан:  Варто зазначити, що «боротьба з космополітизмом» накладається на тогочасну ситуацію, яка мала місце в СРСР та світі. Не слід забувати, що значна частина України з 1941 по 1943 перебувала в окупації. Сталінське керівництво боялось, що за цей час в голові українців могло щось змінитись. Тому треба було здійснити чистку або перезавантаження. Радянські спецслужби моніторили настрої, в тому числі і євреїв. Вони помітили, що українські євреї були дуже раді появі держави Ізраїль на Близькому Сході. Було багато охочих приєднатись до розбудови цієї держави. Це, звичайно, лякало Й. Сталіна. Якщо говорити про піки репресивних заходів, то це погром інтелігенції та арешти пов’язані з єврейським Антифашистським комітетом, які мали місце у 1948-1949 роках. Відлуння цих подій дійшло і до України, відбулись посадки єврейських письменників. Пік — це кінець 1940-х, початок 1950-х.

Андрій Кобалія:  Виникає логічне питання: ідея боротьби з космополітизмом суперечить суті СРСР, адже СРСР було вигідно підтримувати євреїв і підкреслювати своє негативне ставлення до нацистів. Дотого ж, антисемітизм був пережитком імперії Романових. Та й ідея комунізму робила акцент не на етнічних особливостях, а на класових. Чому тоді з’явилась ця компанія?

Олег Бажан:  Країна Рад сповідувала пролетарський інтернаціоналізм і,звичайно, тут не було відкритих проявів антисемітизму. Але антисемітизм простежується протягом усієї історії СРСР. Можна згадати політику «воєнного комунізму», коли також відбувався наступ на економічні права євреїв-кустарів. За часів НЕПу 1920-х, влада нерідко насильницькими методами вирішувала єврейське земельне питання. Ще одним гарним прикладом є репресії 1930-х років. На перший погляд ми бачимо, що репресії розгортаються по 15 національним лініям. Це болгари, поляки, німці, греки, латиші, але ми не бачимо євреїв.

Проте, проаналізувавши репресії 1937-1938 років, репресії проти євреїв були заховані у блок «ліквідація буржуазних націоналістичних організацій». Там є рядок про ліквідацію сіоністських організацій. Ще були репресії проти Бунду, меншовиків, есерів, де євреї були широко представлені. Тому євреї займають шосте місце за чисельністю жертв репресій 1937-1938 років.

Андрій Кобалія:  Тобто антисемітизм все ж існував у СРСР і був напряму пов’язаний із часами імперії Романових?

Олег Бажан:  Ми можемо говорити, що Радянський Союз перебрав оті негативні особливості, які мали місце у період існування Російської імперії, коли уряд був чи не на чолі погромів кінця XIX століття, особливо у 1906-1907 років. У часи громадянської війни євреям діставалось і від білогвардійців, і від червоноармійців, і від армії УНР у 1918-1919 роках. Проте радянська пропаганда потім перекинула усе на УНР та армію Симона Петлюри. Коли проходив процес над вбивцею Петлюри, захист годинникаря Самуїла Шварцбурда полягала у тому, що нібито це була помста за численні єврейські погроми, особливо 1919 року.

Андрій Кобалія:  Якою була особиста позиція Сталіна щодо євреїв? Мені відомо, що 12 січня 1931 року він сказав таке: «Антисемитизм опасен для трудящихся, как ложная тропинка, сбивающая их с правильного пути и приводящая их в джунгли. Поэтому коммунисты, как последовательные интернационалисты, не могут не быть непримиримыми и заклятыми врагами антисемитизма». Тобто у 1931 році він заявляє, що комуністи і громадяни СРСР не можуть бути антисемітами. Але яка була його особиста позиція?

Олег Бажан:  Інтернет зараз рясніє публікаціями  та обговореннями щодо того, чи був Сталін антисемітом. Я хотів би сказати,що відверто і на публіку Сталін ніколи не заявляв про своє негативне ставлення до євреїв. Однак він міг висловлювати це у приватних розмовах. Якщо звернутись до спогадів Микити Хрущова та його доньки С. Алілуєвої, то вони говорять, що для Сталіна були характерні ознаки прихованого антисемітизму. Під час партійних зборів Сталін притримувався ідей пролетарського інтернаціоналізму.

Відверті нотки антисемітизму та репресії припадають на середину 1930-х років. Він, перш за все, боровся із своїми політичними конкурентами – Троцьким, Камєневим, Бухаріним. Але Сталін бачив у них конкурентів і не робив акцент на етнічному аспекті.

Андрій Кобалія:  Коли ми говоримо про «Ждановщину» та «Боротьбу з космополітизмом», то мова йде про звільнення з роботи, арешти, можливі відправки в інші частини СРСР. Коли українці та євреї відбували покарання чи вони могли контактувати?

Олег Бажан:  Якщо звернутись до дисидентських спогадів 1950-1980 років, то можемо стверджувати, що такі контакти між представниками українського національного та єврейського національних рухів були. Євген Сверстюк ставив питання, чому між євреями та українцями у різні часи були непорозуміння. Всі ці питання піднімались. Прохолоди у цих відносинах і в таборах, і тут, в Україні не спостерігалось.

У 1960-х роках перший секретар ЦК Компартії України Петро Шелест на партійних зборах говорив навіть про злиття українських із єврейськими націоналістами та небезпеку для СРСР.

Андрій Кобалія:  Чи амністували засуджених після смерті двох лідерів?

Олег Бажан:  Репресії 1940-х-1950-х не мали такого масштабу як репресії 1930-х. «Безродним космополітам» загрожувало звільнення з роботи, влада заважала займатись творчою діяльністю і далеко не у всіх випадках це закінчувалось гратами та кримінальними справами. Найбільше постраждали люди, що потрапили під справу єврейського Антифашистського комітету, цих людей було розстріляно. В Україні постраждав директор кабінету вивчення єврейської історії та культури –Співак, він помер у тюрмі.

Я б хотів звернути увагу, що під час «Боротьби з космополітизмом» постраждали не тільки євреї, але й росіяни та українці.

Коли ми говоримо про «Ждановщину» та наступ на українську культуру та «залишки буржуазного націоналізму», то ми знаємо, що у цей час окрім Яновського і Рильського, постраждав іще й поет Андрій Малишко. У 1946 році він був головним редактором журналу «Дніпро» та заступником голови Спілки письменників радянської України. Його почали цькувати за те, що він надав можливість на своїх сторінках надрукуватись тому ж Юрію Яновському, мова йде про роман «Жива вода» та поему М. Рильського «Слово про рідну матір». Часто репресії були проти літературних критиків єврейського національності. Сам Андрій Малишко заперечував усі звинувачення, але репресії позначились на його долі. Малишко не заарештували, але усунули з посади заступника голови Спілки письменників радянської України і, звичайно, позбавили портфеля головного редактора «Дніпра». У лютому 1949 року репресії будуть спрямовані у бік єврейських літературних критиків.

Андрій Кобалія:  Але чи повернулись ці люди на свої місця після смерті Сталіна?

Олег Бажан:  У період хрущовської відлиги більшість репресованих були реабілітовані. Їм навіть дозволяли друкувати свої тексти. Тому не можна сказати, що усі жили з цим ярликом до кінця життя. До речі, хотів сказати, що «Боротьба з космополітизмом» була спрямована і на релігійне життя євреїв. У другій половині 1940-х починається закриття єврейських релігійних громад. У другій половині 1940 існувало близько 55 синагог, то на початок 1950-х років вони скоротились до 41.

Резонансною була справа з Львівською синагогою. Працівники держбезпеки звинуватили її членів у тому, що ця синагога виконує роль пересильного пункту євреїв Прибалтики, які хочуть дістатись Близького Сходу та Держави Ізраїль. Дійсно, це призвело до того, що керівників громади звільнили від виконання своїх обов’язків. Якщо ми дивимось і аналізуємо документи, то уповноважений у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по Україні Вільховий зазначав, що ці єврейські громади займаються не властивими для них функціями. Надають допомогу інвалідам, ветеранам війни, всім, хто потребував. Єврейська громада Львова допомагала єврейським сім’ям із влаштуванням післявоєнного життя.

Проект виходить за підтримки канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч».

Слухайте подкаст на сайті Громадського радіо.