Вступне слово професора Павла Роберта Маґочія на вшануванні Бабиного Яру

Від 23 до 29 вересня 2016 року, Канадійський благодійний фонд «Українсько-єврейська зустріч» у співпраці зі Світовим єврейським конгресом, урядом України , а також з іншими українськими єврейськими особистостями та організаціями з діаспори, профінансував ряд вшанувальних громадських заходів присвячених 75-м роковинам Бабиного Яру. Заходи включали молодіжну конференцію, громадський симпозіум, увіковічнення пам’яті в просторі та вшанувальний концерт. Нижче приведено виступ, представлений д-ром Павлом Робертом Маґочієм на відкритті публічного симпозіуму, проведеного 26 вересня 2016 року.

Це велика честь для нас, представників «Українсько-єврейської зустрічі», щоб вітати кожного з вас тут цього ранку, а також сотні інших особистостей, які приєднаються до нас протягом цього тижня. Ви прийшли з різних куточків України та з інших країн світу: доповідачі, модератори, творчі виконавці, студенти, медіа-коментатори, або ж спостерігачі, щоб взяти участь у вшануванні Бабиного Яру, який відбувається завдяки зусиллям фонду «Українсько-єврейська зустріч».
Але чому ми тут? Тому що ми живі. А що таке життя? Незалежно, чи то життя людини або життя соціального державного устрою, життя – це минуле; життя – це сьогодення; життя – це майбутнє.

Конкретний аспект минулого, що мотивував нашу присутність саме цього тижня у місті Києві, є місце, зване Бабин Яр. Бабин Яр: урвище, що колись служило в якості рекреаційного відпочинку для жителів Києва, але 75 років тому було перетворене в поле вбивства. Поле вбивства на початку було здебільшого для євреїв, але згодом стало таким для десятків тисяч інших українських громадян різних етнічних та релігійних груп, в тому числі й радянських військовополонених, націоналістів, а також для осіб з фізичними та розумовими вадами.

Ми, живі, сьогодні тут, щоб вшанувати всіх померлих. Саме в цьому сенсі ми визнаємо, що один з компонентів життя – це минуле.

Існує також життя сьогодення. Ми знаходимося зараз в Україні, яка, на жаль, є країною в стані війни. Частина її території в Криму, знаходиться під іноземною окупацією; інша частина на території Донбасу – є місцем військового конфлікту, де десятки тисяч українців вбито або витіснено, де солдати та цивільні особи, які ще живі, знаходяться під постійною загрозою.

Проте, будучи у стані війни, Україна вирішила діяти, як вчилила б будь-яка інша відповідальна країна, щоб зробити паузу та віддати належне вшануванню своїх єврейських та інших громадян, які загинули під час Другої світової війни і Голокосту. Такий акт громадянської свідомості та політичної витонченості показує, наскільки вагомий поступ здійснила Україна, щоб стати відповідальним членом європейської сім'ї народів.

І, нарешті, третій компонент життя – майбутнє. Цей компонент втілено завдяки 250-ти молодих учасників, які знаходяться тут серед нас. Незважаючи на те, чи ви належите до єврейської, української, чи іншої етно-групи, або ж ви – християнського, єврейського чи мусульманського віросповідування, незалежно від вашого громадянства: України, Ізраїлю, США, Канади чи будь-якої іншої країни – саме своєю присутністю ви є гарантією того, що наші наукові дослідження та апробації цього тижня у Києві будуть жити через вас в майбутньому.

Тому, хіба не відрадним є відчуття нагороди для кожного з нас знати, що саме через наше буття насправді реалізується минуле, сьогодення і майбутнє.