В пошуках грицька кернеренка — людини без професії. генеалогічний детектив

«Який шлях повинна вибрати собі людина, щоб він був самим прямим? Такий, щоб тому хто йде по ньому був во славу, та від людей похвалу приносив би»

Талмуд, Трактат «Піркей Авот» 2:1

 

«Після смерті ж славен буде
Той, про кого скажуть
Щире слово …»

Грицько Кернеренко, «Кладовище»

Фролов М.В., Звілінський С.О.

У Музейному віснику Запорізького обласного краєзнавчого музею за 2016 рік була опублікована стаття С. Звілінського «Купецька родина Кернерів. До питання єврейського капіталу в соціально-економічних відносинах Півдня України кін. ХІХ – поч. ХХ ст.» [1]. Йшлося про неабиякий вклад родини Кернерів в розбудову промисловості Півдня України та Російської Імперії взагалі. З того часу, дослідження історії даної родини отримало суттєве продовження завдяки Михайлу Фролову, родинне дерево якого дотичне до однієї з гілок роду Кернерів. Було додатково виявлено важливі архівні матеріали, що дозволяють суттєво розширити інформацію про родину.

У згаданій статті був побіжно охоплений увагою один з найяскравіших представників цієї величезної гуляйпільської єврейської родини – Григорій (Гірш) Борисович Кернер – поет, письменник, перекладач більш відомий під псевдонімом Грицько Кернеренко. Його персона вже неодноразово ставала темою для серйозних наукових розвідок філологічного спрямування. Найґрунтовнішими дослідженнями з детальним аналізом «химерної ідентичності» поета Кернеренка стали праці філолога, есеїста, дослідника єврейської історії професора Йоханана Петровського-Штерна (США), що актуалізував як саму персону відомого гуляйпільця так і його змістовний літературний доробок [2, 3].

В чому ж полягає ця «химерна ідентичність»? Ось декілька цитат з праць професора Петровського-Штерна, які дещо пояснять унікальність цієї особистості [2]: «Для бувших містечкових євреїв з зони осілості, ідентифікувати себе з іншою переслідуваною меншістю, такою як українці або литовці замість того, щоб шукати прихисток під егідою імперської російської мови або радянської культури було незвичайним якщо не ненормальним» або «Призвичаївшись до обговорення взаємодії Східно-Європейського єврейства як Російсько-Єврейського або Польсько-Єврейського, ми навіть не здатні відповісти на питання чи взагалі коли небуть існувала Українсько - Єврейська література…».

Таким чином, Грицько Кернеренко заповнює собою цю прогалину і стає «…можливо першим Українським поетом єврейського походження, який робить вклад у те, що з обережністю може бути позначене як українсько – єврейська літературна традиція» [2]. «… Ми можемо тільки здогадуватися чому і як Григорій Кернер почав писати вірші українською, та ми напевно знаємо, що Кернеренківська поезія, яка з’явилася між 1890 та 1910 роками, … не залишилась непоміченою українськими літераторами» [3]. Маючи блискучу освіту, отриману як в Росії так і за кордоном, він пише вірші, оповідання, п’єси українською мовою тоді, коли це, м’яко кажучи, не віталося. Робить переклади Шолом-Алейхема, С. Фруга, С. Надсона, Г. Гейне, А. Пушкіна з ідишу, німецької, російської знов таки на українську. Видає в Гуляйполі п’ять книжок, включаючи чотири збірки поезії [3]. При нагоді публікує свої твори в різних збірках, в тому числі в журналі «Літературно-науковий вісник», що видавали у Львові Іван Франко та Михайло Грушевський, та веде переписку з Іваном Франком з цього приводу. Публікуватись поета змушує далеко не фінансове питання, бо грошей в родині купців першої гільдії Кернерів було вдосталь. Саме Григорій Кернер в одному зі своїх листів розповів І. Франку про Шолом-Алейхема і в 1906 році Франко надрукував Кернеренківський переклад оповідання «Дядько Піні та тітка Рейся». Ця унікальна позиція не була надто сприйнята ні в українському ні єврейському літературному середовищі. В 1896 році Павло Грабовький пише критичну статтю під назвою «Дещо про творчість поетичну» на збірник віршів Грицька Кернеренка «В досужий час», яка починається словами: «Я не бачив того збірника, як і попередніх творів автора, то й не знаю, наскільки справді вони заслугують такої гострої критики. В даному разі се питання мене і не клопоче…» [4]. Як кажуть, без коментарів. Під такими стереотипами і формувалося сприйняття Кернеренка сучасниками.

В рідному Гуляйполі Григорій Кернер опікувався аматорським театром, який існував при заводі сільськогосподарських знарядь торгового дому «Борис Кернер та сини» і в якому в молоді роки грав Нестор Махно. Дружина Григорія Кернера Ревека займалася благодійністю, була засновницею та опікункою жіночої єврейської школи в Гуляйполі, в період Першої світової війни допомагала місцевому лазарету та єврейським родинам, чоловіки яких загинули на війні. Відомо, що у Григорія та Ревеки було троє синів [3], імена яких ми виявили, вивчаючи родовід Кернерів – двійня Яків та Віктор 1897 року народження, а також молодший Еміль 1899 року народження.

Однак у біографії непересічного літературного діяча лишалось безліч білих плям, що породжували численні домисли та фантазії дослідників, і ставили більше питань ніж давали  відповідей.

Найбільшою прогалиною біографії поета була його подальша доля після подій Української революції 1917-21 рр. Діяльність родини Кернерів відбувалась головним чином у, мабуть, найбільш революційному містечку Півдня України Гуляйполі. Після невдалої спроби Н. Махно збудувати вільну республіку та приходу до влади більшовиків, родина Кернерів розчиняється у бурхливих соціально-економічних процесах початку 1920-х рр., а її слід губиться. Це породило фантазії місцевих краєзнавців про смерть Грицька Кернеренка на початку 1920-х рр., інформація про що і гуляла мережею інтернет та різноманітними краєзнавчими публікаціями поруч з уривчастими біографічними даними про поета. Ця невизначеність та відсутність могили Григорія Кернера на єврейському кладовищі Гуляйполя де спочили інші представники родини, інтригувала. Дане питання висіло в повітрі. Та все по порядку…

Почалося все з того, що в інтернеті знайшлося декілька перекладів віршів Грицька Кернеренка на російську мову Анатолія Тарасенка^[i], там-же була позначена дата смерті – 1921 р.

З приватної переписки з А. Тарасенком 27/05/2015:

«Здравствуйте, меня зовут Михаил Фролов, я живу в Украине, г.Запорожье. Обращаюсь к Вам по следующему поводу и, если что, заранее простите за беспокойство. Я нашел в интернете (http://samlib.ru/t/tarasenko_anatolij_wladimirowich/tom4.shtml) публикацию 4-го тома Вашего собрания сочинений, а в нем – «Эй, ты отчина, степь широкая... Поэзия XIX - начала XX века». Здесь меня привлек раздел о Григории Кернере. Дело в том, что мне хотелось бы собрать некоторую информацию об истории своей семьи -  а Кернеры часть этой истории. К сожалению, такое желание возникает тогда, когда тех, кто мог-бы что-нибудь рассказать уже нет. Кроме того, мне уже стала интересной и сама личность Григория.  Поскольку Вы единственный, кто указывает дату смерти Григория Кернера (у всех остальных авторов – «дата смерти неизвестна»), то мне подумалось, что Вы возможно обладаете большей информацией по этому поводу и о Кернерах вообще.  Буду благодарен, если сочтете возможным поделиться имеющимися у Вас сведениями».

«Уважаемый Михаил! К сожалению... У меня тоже дата смерти Кернеренка оставалась неизвестной, но затем попались сведения о том, что кто-то из современников указал именно на нее... У меня чемодан неудобного в пользовании докомпьютерного архива, но я не стал его ворошить, поскольку там больше ничего нет, и даже фамилии того самого современника...» 

18/03/2016:

«О дате смерти Григория Кернера (Кернеренка)... При интернет-поиске теперь получается, что едино я в своей книге «Диалог поэзий» ее называю конкретно – 1921 год. То есть, становлюсь источником для ссылок. Естественно, вы просите меня покопаться в своих «доинтернетовских архивах», дабы получить сведения о происхождении и достоверности информации… [Где-то в середине 90-х] и попались воспоминания кого-то из современников о том, что последний раз он видел Григория Кернеренка в Гуляйполе в смертельно голодном 1921 году. Выглядел поэт болезненно, средства к существованию у всех тогда были ничтожные, а посему, по известиям от земляков, якобы в том же году и там же Григорий помер...
… Мне казалось, что те сведения были из мемуаров Анатоля Гака в виде известия из далекой родины. Но, как оказалось, там такого нет. Скорее всего, то была промелькнувшая информация одного из тех украинских СМИ (возможно и запорожских), которые работают с текущим ресурсом без архивирования. Однако, думаю, что рано или поздно она всплывет».

В цьому напрямку відповідь не знаходилась. Але при таких пошуках треба вміти чекати. Життя саме приносить цікаві сюрпризи та дає неочікувані підказки і ти просто починаєш дивитися на відомі речі іншими очима. І інформація «вспливла»…

Ключем до розгадки виявився трофейний німецький документ, що був знайдений у відкритих джерелах з онлайн доступом – журнал обліку німецької окупаційної адміністрації м. Парижа з такою собі нейтральною назвою «Zu und abgänge» ­– «Прибуття та від’їзд», начебто про відрядження, а насправді про арешти та депортації [6]. В тому числі цей документ можна побачити на сайті «Міжнародного Центру Переслідувань Нацистів» - Архіві Арользена. В ньому під номером 94 позначено «Kerner Viktor», дата народження 06/10/1897, місце народження – Budianok, батько – Gregoire, дівоче прізвище матері – Gostikova, дата та місце взяття в полон – 25/06/1941, стан здоров’я – «здоровий», домашня адреса батька у 12 окрузі Парижу, та примітка, що насправді жахає – «5/09/1942 nach Drancy uberstellt» –  переведено в Дрансі. Табір Дрансі не був табором смерті, це був лише передпокій пекла, транзитна точка для ізоляції євреїв та інших людей, яких планувалося депортувати з Франції.

Депортація з нього відбувалася переважно до таборів смерті Аушвіц та Собібор. З 70 тисяч євреїв, що пройшли через нього, 61 тисяча були відправлені саме туди [7]. За наявною у нас інформацією чоловік Віктор співпадав за біографічними даними з одним з синів Григорія Кернера. Саме з цього моменту з’являється два напрямки пошуку. Перший – все, що стосується Григорія який згадується в документі як батько Віктора. Отже, якщо згаданий Gregoire - Грегуар і є Григорій Кернер, то «Будянок» – ймовірно Бердянськ і це безумовно успіх, адже ми отримали домашню адресу Григорія і одночасно підтвердження, що він не помер в 1921 році, а був ще живий на 1941. Другий напрямок – з’ясувати долю інших членів родини та його синів зокрема, хоча теоретично тут було все зрозуміло.

Якщо хтось шукав за електронними ресурсами архіву міста Париж, той знає, що система не дуже складна але потребує мінімального знання французької мови та максимуму вихідних даних щоб зменшити кількість документів до перегляду. Документи оцифровані але не індексовані. Вибірку можна здійснювати за типом документів, за роками, за районами округів та деякі за алфавітом. Є алфавітні та реєстраційні книги, що згруповані у хронологічному порядку по роках, округах та окремо по десятиліттях.

Під час пошуку треба також брати до уваги численні обмеження, що існують у Франції стосовно документів які містять персональні дані. Всі дослідники у архівах  Франції також знають ресурс «filae» де багато документів індексовані і дають можливість  шукати конкретну особу, але самі документи можна отримати тільки за підпискою. Та один з фільтрів, що там є, може заощадити час та гроші – це обмеження за роками «від – до». Тут вже можна діяти по різному - хоч за методом половинного ділення (­відомого в математиці методу чисельного вирішення рівнянь) для того щоб визначити точний рік документу. Звісно якщо пощастить…  В нашому випадку пощастило – документ, що мав відношення до Gregoire Kerner, а саме запис про смерть, був датований 1941 роком. Пошук за документами на сайті Паризького архіву по 12 округу в 1941 році і дав цей документ – запис про смерть No 4612 [9]:

«Шостого листопада, о дванадцятій годині тридцять хвилин, помер у своєму помешканні за адресою 8 вул. Канб’єр (8 rue Cannebiere) Грегуар Кернер (Gregoire Kerner), що народився в Одесі (Росія), 12 червня 1863 року, без професії, син Бориса Кернера (Boris Kerner) та Белли Рабінофф (Bella Rabinoff), обидва померли; чоловік Ревеки Гордсков (Rebecca Gordskoff); Складено сьомого листопада 1941 року о третій годині десять за заявою Жоржа Мафле (George Mafllet), сорок два роки, робітника, ру д’Обервіль 104 (rue d’Aubervilliers 104), який під цим підписався а також Пола Жан Луі Бесена (Paul Jean Louis Baissennent), співробітника мерії 12 округу Парижу, кавалеру Ордену Почесного Легіону».

Таким чином, при повному збігу біографічних даних, можемо констатувати факт, що  Григорій Кернер не помер в 1921 році, а став Грегуаром. Крім того, в документі не вказано що він був удівцем, а значить його дружина Ревека була жива на той час. З цього моменту на місці дати смерті Григорія Кернера вже нема прочерку – це 6 листопада 1941 р.

Наступний крок – вивчення переписів населення. Родина відносно легко знайшлася за цією-ж адресою в переписах мешканців Парижу за 1931 та 1936 роки: Григорій Кернер – голова родини, Ревека Кернер – дружина, сини – Жак (Яків), «employe» (що може означати професію найманого службовця або робітника), Віктор – шофер таксі, Еміль –  шофер таксі. Уява чомусь малює цю родину за круглим столом. Мабуть, певні статки були, бо квартира знаходилась далеко не на околиці Парижу, але життя змушувало членів, колись дуже заможної родини, не гребувати будь якою роботою. За більш раннім переписом 1926 року родина за цією адресою не мешкала, а більш пізній – 1946 року доступний, нажаль, тільки в читальному залі Архіву [10,11].

Ще одне джерело інформації – Архів Головного Поліцейського Управління  Префектури Поліції. Лист-запит, та чотири місяці очікування. Результат –  реєстраційна картка Григорія Кернера №1530891 від 01/07/1926. Зазначена адреса проживання: 8 rue des Carrieres в місті Clamart недалеко від Парижу. Це пояснює факт їхньої відсутності в перепису 1926 року, та дає підстави допускати, що переїхали вони до Франції десь у першій половині 1920-х рр.

Реєстрація та відкриття персонального кабінету на сайті Національного Архіву Франції розкриває ще один пласт документів – Декрети про Натуралізацію. Багато документів оцифровано та проіндексовано. Нажаль, тут не знайшлось нічого, але відсутність результату теж результат. Відсутність ім’я Gregoire Kerner в Декретах за 1925 та наступні роки могло свідчити, що натуралізація відбулася до 1925 року і ці документи не індексовані. В цьому разі сервіс дає можливість відправити запит до Архіву, що ми й зробили…

З відповіді Національного Архіву Франції 25/11/2020:

«Месьє,
Вивчення допоміжних засобів пошуку, що стосуються заявок на натуралізацію, зокрема алфавітних файлів заяв про натуралізацію між 1848 і 1930 роками, створених Міністерством юстиції, що зберігаються у підсерії BB/27, не дозволила знайти слід файлу натуралізації для Грегуара Кернера … 

З повагою,
Ерік Дьюрі (Eric Diouris)»

Немає нікого з родини і в наявних списках виборців, хоч, наприклад, реєстраційна картка виборця на племінника Григорія – Єлеазара Кернера, сина його рідного брата Міхеля, датована 1933 р. існує як і Декрет про його натуралізацію разом з сином Євгеном, датований 27 березня 1929 року [12]. Але чи була натуралізація взагалі, чи вони мешкали у Франції на якихось інших підставах? Якщо Кернери прибули до Франції на початку 20-х років, то могли це зробити як біженці з Росії, а це веде нас ще до одного архіву – архіву «Французької агенції з захисту біженців та осіб без громадянства», OFPRA. Знайдені там документи, як і наступні знахідки, підтвердили наявність у членів родини Кернерів статусу «російських біженців». В «Російському фонді» OFPRA є три документи, що мають відношення до синів Григорія – Віктора та Еміля.  Один з них - «Сертифікат для адміністративного використання №3385», виданий Емілю Кернеру для отримання «Нансенівського посвідчення особи»^[ii], датований 20 жовтня 1938 р. [13], який в тому числі вказує, що Еміль Кернер, російський біженець, прибув до Франції в 1926 році з Чехословаччини за чехословацьким паспортом з французькою візою, виданою в Празі 24 грудня 1925 року. Отже, скоріш за все, перебуваючи в статусі «російських біженців», на кінець 1938 р. Кернери залишалися особами без громадянства. Два інших документи – Сертифікати №2938-39 та №2940-41, датовані 04/10/1940 р. та видані відповідно Віктору та Емілю Кернерам для пред’явлення до Генерального Консульства Сполучених Штатів Америки [14, 15]. Із вже окупованій Франції вони мабуть робили спробу врятуватися в США, та не сталося.

Ще один документ з архіву OFPRA дозволив нам просунутися ще далі в пошуках. Трохи раніше за братів Кернерів, а саме 3 вересня 1940 року, аналогічний Сертифікат №2666-67 отримала їх двоюрідна сестра, рідна племінниця Григорія - Софія Самельсон, уроджена Кернер [16]. Нашу увагу привернув надпис на Сертифікаті, зроблений російською мовою вочевидь чиновником «російського офісу» OFPRA: «Пасп. мужа выд. Ялтинск. Гор. Стражей 3 окт. 1919 г. №973». Тобто шлях до Європи і інших Кернерів, як і тисяч біженців з післяреволюційної Росії, міг пролягати через Крим до Константинополя і далі. І ми не помилилися…

Численні генеалогічні та історичні групи в соцмережах є безцінним джерелом якщо не інформації, то принаймні найцінніших порад. В цих групах, за нашим досвідом, люди, об’єднані спільними інтересами, радо допомагають одне одному в пошуках цілком безкорисливо. Завдяки такій пораді в популярній англомовній групі з єврейської генеалогії Tracing The Tribe або TTT, ми потрапили в групу «Русская военная эмиграция 1920 – 1945 гг. Люди, факты, события». У відповідь на пост з проханням допомоги, один з членів групи, з посиланням на документи обробленої частини фонду «Главное справочное бюро. Константинополь» з Державного Архіву Російської Федерації (ГАРФ), надав наступну інформацію – справа: «Список эмигрантов, проживавших в лагере «Тузла» 1920 – 1921 гг.» [17], документ: «Список лиц в бараке №2, 12.12.1920»:

 «Кернер Григорий Борисович, фабрикант
Кернер Ревека Михайловна, его жена»

Головне Довідкове Бюро в Константинополі було організоване в травні 1920 року для збирання відомостей та видачі довідок про місцезнаходження російських емігрантів [18], а табір біженців з Росії «Тузла» знаходився неподалік Константинополя. Яким пароплавом родина потрапила до Туреччини та як пролягав шлях подружжя Кернерів до Франції мабуть можна було б визначити за документами того-ж Бюро, але велика їх частина була знищена ще в 1922 р. самим Бюро [18], а ті що залишилися, значною мірою не опрацьовані. Більш зрозумілий шлях синів Григорія та Ревеки бо в документі за 1922 р. з того-ж фонду [19] під назвою «Список студентов, уехавших через Союз Русских Студентов в Константинополе в Пражские учебные заведения для продолжения высшего образования» містяться відомості про всіх трьох синів. Спілка Російських Студентів була створена в 1921 році, а в 1922 - Чехословаччина відкрила двері своїх вишів для молоді з сімей біженців з Росії, щоб вони могли продовжити свою освіту [20]. Тепер стало зрозумілим чому Еміль Кернер потрапив до Франції саме з Чехословаччини.

В контексті великої евакуації, що була організована з Криму наприкінці 1920 р. після поразки військ Врангеля, можемо припустити, що саме з цією першою хвилею еміграції Кернери потрапили до Туреччини де знаходилися принаймні до 1922 року. Після чого Григорій та Ревека могли потрапити до Франції через ту ж Чехословаччину разом з синами в 1926 р., що відповідає першій наявній згадці про них у наведених вище відомостях з Префектури Поліції.

Цікаво, що останній раз декілька віршів Григорія Кернера після довгої перерви було опубліковано в Берліні 1922 року в збірці «Струни. Антологія Української поезії від найдавніших до нинішніх часів» [21]. Ніхто не приділив цьому достатньої уваги, можливо вважаючи це просто даниною таланту поета умовно з «найдавніших часів». Але при вже наявній інформації, факт публікації виглядає дещо в іншому світлі. Це не про «найдавніші», це про «нинішні» часи! Можливо то була спроба повернутися до літературної діяльності? Особливо красномовно звучить вірш «На чужині»:

Чого це, мій краю,
Я гірко скучаю
Бува, як покину тебе?
І сам я не знаю, чом сльози роняю –
Щось давить, щось мучить мене!
І тут же є люди,
Тай сонечко всюди –
Всіх гріє, всіх вабить воно …
Та тяжко у грудях,
Хоч я і на людях, -
Та все щось мені не одно.
Так пташка буває,
У клітці скучає,
Хоч клітка ота й золота,
А все виглядає,
До дверець літає,
Про волю у сонця пита. 

Подальша доля синів Григорія Кернера майже зрозуміла, бо з тих що були поміщені в табір Дрансі на момент визволення в 1944 році в живих залишилося тільки дві тисячі [7]. Імена Жака (Якова), Віктора та Еміля можна знайти в списках євреїв депортованих з Франції, що є у відкритих джерелах [8], в базі імен Меморіального Комплексу Вивчення Холокосту Яд Вашем, на сайті та Стіні Пам’яті Меморіалу Шоа в Парижі [8]. Наявна в нас вже на той час інформація дозволила внести деякі корективи у відомості, що були в базах Яд Вашем та Меморіалу Шоа в Парижі.

З листа отриманого з Меморіалу Шоа (Париж), 19/06/2020:

«Шановний пане Фролов,

Я підтверджую отримання вашого електронного листа та інформації, яка дозволить нам виправити імена ваших близьких у нашій базі даних про жертви Шоа у Франції та на стіні імен.

З наступного понеділка ви зможете побачити оновлення (зокрема, правильне написання місць народження та біографічну інформацію, виправлену також завдяки вам) на нашому онлайн-документальному порталі. 

Що стосується перенесення виправлень на пам’ятник, нам доведеться почекати, щоб дізнатись, скільки модифікацій буде затверджено до 2025 року, щоб вказати дату початку роботи пізніше.

Якщо у вас виникнуть додаткові запитання, я залишаюся у вашому розпорядженні.

Щиро дякую вам за вашу цікавість та вашу допомогу, і, будь ласка, прийміть, сер, мої шановні привітання.

Валері Кляйнкнкхт (Valérie Kleinknecht)»

Виникає питання першоджерела походження інформації на порталах. Очевидно, їх декілька. Наразі, ми дістались до одного з них, яке виявилося в інституції SHD – Service Historic de la Dеfense – Історичний Сервіс Оборони, що виконує роль центрального військового архіву при Міністерстві Оборони Франції. Служба має багато відділень на території Франції, в одній з яких в Каєні (Caen) і зберігаються досьє на Якова (Жака), Віктора та Еміля Кернерів [22, 23, 24]. Переписка, очікування, сплата рахунку, знову очікування і ось копії справ отримані звичайною поштою. Основу справ складають заяви їх матері Ревеки Кернер до поліції про розшук синів. Перша заява датована 1944 роком, далі були ще заяви 1946 р. Короткі відомості – свідки Голокосту, або як вказано в справах «расових депортацій».

З пояснення Ревеки Кернер в заяві про зникнення та розшук сина Віктора від  13/12/1946 р.:

«Заарештований в своєму помешканні 22/06/1941 гестапо, доправлений до концтабору Компьєн (Compiegne) звідки на початку вересня 1942 року був транспортований в Дрансі (Drancy) та депортований звідти 14 вересня 1942. З того часу про нього я не мала ніяких вістей».

Далі – поліцейські акти про зникнення та довідки де вказано про депортацію в Аушвіц, ті що є підставою для внесення записів в акти громадянського стану. Якщо звернутися також до списку євреїв депортованих з Франції, то з’ясовуємо, що транспортування відбувалося конвоєм №32, потяг 901/27 з Дрансі [8]. В якості дати смерті усіх трьох SHD вказує 19/09/1942 року. Але на сайті JewishGen з посиланням на картотеку осіб, що використовувалися на примусових роботах в концтаборі Аушвіц, вказано ім’я Жака Кернера, механіка за професією, сина Грегора та Ревеки Кернер, що був доставлений до табору 01/04/1944 року [25]. Протиріччя завжди притягують увагу дослідника, та в цьому місці поки що додати нічого… У будь якому разі, фінал – червоним штампом на титульних сторінках справ з Каєну – «Загинув при депортації».

То все ж таки, як закінчився земний шлях подружжя Кернерів? Для відповіді на це питання почали з перегляду книг реєстрації про перевезення тіл до кладовищ Парижу, що формують розпорядники похорон. Уявіть, що навіть такі документи є у вільному доступі. За час окупації такі книги за Дванадцятим округом виявилися відсутні, тому почали з перегляду всіх підряд, починаючи з 1947 р., бо в 1946 Ревека Кернер була ще жива (на «filae» інформація про Ревеку була відсутня).

Відповідно до запису за 01/09/1954 р. – тіло Ревеки Кернер було доправлено до кладовища Saint Ouen в передмісті Парижу [26]. Далі було нескладно розшукати запис про смерть №2262, яка сталася 30 серпня 1954 року та запис в реєстраційній книзі кладовища, де було вказано місце поховання – секція 34, лінія 3, місце 24, а також номер та рік концесії – 623TR 1954 [27, 28]. Концесія на паризьких кладовищах, це вид оренди місця, яке зберігається певний мінімальний термін, а потім – допоки сплачується… Нами був написаний запит в адміністрацію кладовища St. Ouen, відповідь на який надійшла на протязі години:

«Ст. Оуен (St. Ouen), 10/11/2020:

Добрий день, пане Фролов,

Могила 623 TR 1954 р., що знаходиться на вказаному місці, не існує донині.

Ми залишаємось у вашому розпорядженні для будь-якої іншої інформації.

Сердечно.

Жаніфер Сельє (Jennifer Sellier)»

Тож, тут все зрозуміло. Лишалось питання з похованням Григорія. Пошук в реєстраційних книгах кладовищ, що можна віднести до 12 округу, нічого не дав, тому залишалося тільки переглядати одна за одною алфавітні реєстраційні книги кладовищ Парижу, що включали записи за листопад 1941 року і сподіватися на вдачу. Запис знайшовся. Оскільки переглядали все без розбору, то знайшовши запис про поховання Григуара Кернера, виникло питання: «А що ж це за кладовище?»… Григорій Кернер безумовно був творчою людиною та не аби-якою особистістю, тому вибір місця виглядає не випадковим, хоч спосіб поховання зовсім не єврейський.

За записом №805 від 8 листопада 1941 р., останньою «адресою» Григорія Кернера виявився «ящик» №12618 в колумбарії відомого паризького кладовища Père Lachaise [29]. Позначка “Temp” вказувала на те, що концесія була тимчасовою. Чи насправді це була його остання воля, чи хотів він бути поруч з Оноре де Бальзаком, Мольєром або Оскаром Уайльдом, а може поряд зі своїм земляком Нестором Махно в тому самому колумбарії?.. Питання риторичні.

З відповіді адміністрації кладовища Père Lachaise, 13/11/2020:

«Месьє,

Ви були люб’язними, щоб звернути мою увагу на ваше бажання дізнатись, чи не втратив чинність ящик № 12618, в якому була похована урна пана Грегуара Кернера в 1941 році.

Ця коробка, придбана тимчасово, була передана в адміністративному порядку, оскільки після 1952 року оновлення не відбулося.

Дозвольте сказати вам, що ми не маємо додаткової інформації стосовно померлого.

З повагою,

Лоренс Бона (Laurence Bonin)»

В перекладі з бюрократичної мови на людську, це означає, що місце було придбане на десять років і оскільки з 1952 року подовження терміну (треба розуміти через сплату) не відбулося, то і як співав відомий французький співак «n'existe pas»^[iii] …

На цьому в наших пошуках можна ставити крапку, але хочеться щоб це був початок - початок повернення пам’яті про непересічну та неоднозначну особистість, яка любила Україну та більшу частину життя своєю творчістю прагнула «українсько – єврейської зустрічі» [3], людини «sans profession»^[iv].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Звілінський С.О. Купецька родина Кернерів. До питання єврейського капіталу в соціально-економічних відносинах Півдня України кін. ХІХ – поч. ХХ ст. / С.О. Звилінський // Музейний Вісник, №16, 2016. – С.148 – 160.
2. Petrovsky-Shtern Y. The construction of an improbable identity: the case of Hrits’ko Kernerenko / Yohannan Petrovsky-Shtern // Ab Imperio, №1, 2005. – С.192 – 240
3. Petrovsky-Shtern Y. The Anti-Imperial Choice: The making of the Ukrainian Jew / Yohannan Petrovsky-Shtern. – New Haven & London: Yele Univewsity Press, 2009. – 377 с.
4. Грабовький П.А. Дещо про творчість поетичну [Електронний ресурс] / П.А. Грабовський // Укрліб. Бібліотека Української літератури. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=693. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021.
5. Тарасенко Анатолій Володимирович [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енцикл. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Тарасенко_Анатолій_Володимирович.  – Назва з екрана. – Дата останньої правки: 26.06.2020. – Дата перегляду: 10.03.2021
6. РГВА, Ф.1367, Оп.2, Д.29.
7. Дранси (концентрационный лагерь) [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енцикл. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%B8_(%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%B5%D1%80%D1%8C). – Назва з екрана. – Дата останньої правки: 5.01.2021. – Дата перегляду: 10.03.2021
8. Klarsfeld S. Le Mémorial de la Déportation des Juifs de France - en ligne [Електронний ресурс] / Serge Klarsfeld, Jean-Pierre Stroweis.  – Електрон. дані. – Режим доступу:   https://stevemorse.org/france/index.html.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021
9. Actes d’etat civil. Deces. Arrondissement 12. Cote 12D 405. Commonce a 28/10/1941 (acte No 4486); Termine a 19/11/1941 (acte No 4786) [Електронний ресурс] // Archives de Paris. – Електрон. дані. – 31 с. - Режим доступу: http://archives.paris.fr/s/4/etat-civil-actes .  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021
10. Resonsement de population. 1931. Population de residence habituelle. Arrondissement 12. Quartier Picpus. Cote D2M8 401. Impasse des Arts – rue Jaucourt (de 7 a 9) [Електронний ресурс] // Archives de Paris. – Електрон. дані. – 597 с. - Режим доступу: http://archives.paris.fr/s/11/denombrements-de-population .  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021
11. Resonsement de population. 1936. Population de residence habituelle. Arrondissement 12. Quartier Picpus. Cote D2M8 598. Cours d’Alsace – rue Daumensil (de 183 a 199bis) [Електронний ресурс] // Archives de Paris. – Електрон. дані. – 244 с. - Режим доступу: http://archives.paris.fr/s/11/denombrements-de-population .  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021
12. Fichiers des electeurs de Paris et du department de la Sein (1860 - 1939). 1921 – 1939. Cote D4M2 472. Commonce a Kern, Louis;  Termine Kernoa, René Louis Célestina [Електронний ресурс] // Archives de Paris. – Електрон. дані. – 101 с. - Режим доступу:  http://archives.paris.fr/s/28/fichiers-des-electeurs.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021
13. Kerner Emile, OR105 [Електронний ресурс] // Archives en ligne de l`Ofpra. –  Електрон. дані. – 2 с. - Режим доступу:  https://archives.ofpra.gouv.fr/ark:/23600/a011559552987QZHEYz.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021
14. Kerner Victor, OR133 [Електронний ресурс] // Archives en ligne de l`Ofpra. – Електрон. дані. – 2 с. - Режим доступу: https://archives.ofpra.gouv.fr/ark:/23600/a011517219374440wvc.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021
15. Kerner Emile, OR133 [Електронний ресурс] // Archives en ligne de l`Ofpra. – Електрон. дані. – 2 с. - Режим доступу: https://archives.ofpra.gouv.fr/ark:/23600/a011517219374FOXiCb.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021
16. Samelson Sophie, OR132 [Електронний ресурс]   // Archives en ligne de l`Ofpra. – Електрон. дані. – 2 с. - Режим доступу: https://archives.ofpra.gouv.fr/ark:/23600/a011517219309abIbCu.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021
17. ГАРФ, Ф. Р-5982, Оп.1, Д.115.
18. Главное Справочное Бюро (Константинополь) [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енцикл. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Главное_справочное_бюро_(Константинополь).  – Назва з екрана. – Дата останньої правки: 9.06.2020. – Дата перегляду: 10.03.2021
19. ГАРФ, Ф. Р-5982, Оп.1, Д.194.
20. Репина О. Новый путь русского студенчества [Електронний ресурс] / О. Репина // Русская традиция. –  Електрон. текстові дані. – Режим доступу: http://www.ruslo.cz/index.php/arkhiv-zhurnala/2020/01-2020/item/1417-novyj-put-russkogo-studenchestva. – Назва з екрана. – Дата публікації: 26.02.2021. – Дата перегляду: 10.03.2021
21. Струни. Антологія Української поезії від найдавніших до нинішніх часів: у 2 т. / Укл. Б. Лепкий. – Берлін: Українське слово, Українська народна бібліотека, 1922. – Т.2. - 298 с.
22. Kerner Jaques. Ministere des anciens combattants et victims des guerre: Dossier No38.946. 21 P 468 656. - Caen: SHD, 1946. - 3 p.
23. Kerner Victor. Ministere des anciens combattants et victims des guerre: Dossier No38.944. 21 P 468 664. - Caen: SHD, 1946. – 6 p.
24.  Kerner Emile. Ministere des anciens combattants et victims des guerre: Dossier No38.947. 21 P 468 648. – Caen: SHD, 1946. – 6 p.
25. Lande P. W. Auschwitz Forced Laborers [Електронний ресурс] / Peter W. Lande. – Електрон. дані. – Режим доступу:  https://www.jewishgen.org/databases/holocaust/0056_AuschwitzForcedLaborers.html .  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021
26. Répertoires alphabétiques de transports de corps. 1954, Cote 2484W 69. Commonce a Lettre K (25/06/1954); Termine a Lettre L (16/03/1954) [Електронний ресурс] // Archives de Paris. – Електрон. дані. – 21 с. - Режим доступу:  http://archives.paris.fr/s/27/transports-de-corps.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021
27. Actes d’etat civil. Deces. Arrondissement 12. Cote 12D 452. Commonce a 23/07/1954 (acte No 1991); Termine a 01/09/1954 (acte No 2295) [Електронний ресурс] // Archives de Paris. – Електрон. дані. – 31 с. - Режим доступу:  http://archives.paris.fr/s/4/etat-civil-actes.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021
28. Les cimetières de Ville de Paris. Saint-Ouen. Registres journaliers d'inhumation. Commonce a 27/07/1954 (No d’ordre 1241); Termine a 13/11/1954 (No d’ordre 1841) [Електронний ресурс] // Archives de Paris. – Електрон. дані. – 31 с. - Режим доступу:   http://archives.paris.fr/s/25/cimetieres-rj.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021
29. Repertuar annuels d’inhumation. Père Lachaise. Commonce a Keller, Termine a Lefebvre. Date de debut 1940, date de fin 1945 [Електронний ресурс] // Archives de Paris. – Електрон. дані. – 31 с. - Режим доступу: http://archives.paris.fr/s/24/cimetieres-ra .  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 10.03.2021

[i] Анатолій Володимирович Тарасенко (нар. 28 вересня 1942; Гуляйполе) — український та казахський підприємець, письменник та історик. Почесний консул України в Костанаї (Казахстан) [5]

[ii] Міжнародний документ, що посвідчує особу біженця або особи без громадянства

[iii] Не існує (фр.)

[iv] Без професії (фр.)