Доля єврейського художника: з Галичини до США з любов'ю і болем
Уродженець Галичини Ілля Шор - талановитий художник, ювелір, гравер і книжковий ілюстратор, - став одним з основоположників і найвидатніших представників «єврейського стилю» в мистецтві США. Його роботи зберігаються сьогодні в Музеї мистецтв Metropolitan, в Єврейському музеї Нью-Йорка, в Великий Синагозі Єрусалиму, в австралійському Музеї Сіднея і в приватних колекціях по всьому світу.
Ілля (Ізраїль) Шор народився в місті Золочів в 1904 році в релігійній сім'ї. Його батько Нафталі Шор (1847-1933) був народним художником-самоуком, який малював барвисті вивіски для крамниць Золочева і в сусідніх містечках. Сама атмосфера єврейської громади міста була наповнена хасидськими традиціями, закладеними видатним містиком і праведником раббі Йехіель-Міхлом з Золочева у кінці 18-го століття.
Сім'я Шора жила біля Великої Синагоги, маючи також і другий будиночок на околиці біля річки і полів.
Дитинство біля синагоги справило величезний вплив на майбутньому художника - в подальшому мотив старої синагоги Золочева буде з'являтися на багатьох його картинах.
З юних років Ілля Шор освоював майстерність обробки срібла і інших металів, а також вивчав технологію друкування гравюр. У 1930 році він вступив до Академії мистецтв у Варшаві, де вивчав живопис. Там же в Академії він закохався у молоду художницю Ресю Айнштайн (1910-2006). Коли в 1937 році він отримав грант для навчання в Парижі, Ілля і Реся поїхали до столиці Франції вже разом. Він успішно виставлявся на Осінньому салоні в 1938 році.
Ілля і Реся уклали шлюб напередодні Другої Світової війни в 1939 році. А вже в травні 1940 року вони втекли з Парижа до Марселя - в надії покинути Францію, подалі від наступаючих військ Гітлера.
У Марселі - найбільшому портовому місті неокупованої частини Франції, в 1940-1941 роках зібралися тисячі єврейських біженців, які очікували візи в США. Але Держдепартамент надіслав інструкції своїм дипломатам з наказом максимально зволікати з видачею дозволів на в'їзд до Америки. Тільки завдяки віце-консулу США в Марселі Гаррі Бінхему (Harry Bingham) і американському журналісту Верайану Фраю (Varian Fry) більше 2000 біженців-євреїв отримали візи в США і змогли врятуватися від знищення. Серед цих врятованих з Марселя були Марк Шагал, Ханна Арендт, Ліон Фейхтвангер і сотні інших представників інтелектуально-мистецької еліти Європи.
Болісне очікування візи в обстановці наростання гітлерівських переслідувань і антисемітських законів французьких колабораціоністів відображене на автопортреті Шора в середині 1941 року в Марселі.
Ілля і Реся Шор отримали візу буквально в останню мить - завдяки гарантіям брата Абрама Шора, який емігрував з Золочева ще до народження Іллі та став успішним ресторатором в Лос-Анжелесі. Молода сім'я на пароплаві перетнула Атлантику й прибула у Нью-Йорк 3-го грудня 1941 року - за лічені дні до Перл-Харбора і оголошення війни Німеччиною Америці. Майже всі єврейські біженці, які не встигли покинути Марсель до того моменту, загинули у Голокості - навіть маючи візи в США.
В Америці Ілля Шор відкрив студію прямо в своїй квартирі в Нью-Йорку, а дружина допомагала йому у творчості. Надалі, після ранньої смерті Іллі в 1961 році, Реся Шор більше 40 років буде працювати як художниця і ювелір в їхній майстерні, продовжуючи справу життя чоловіка.
Двадцять років в Америці стали періодом творчого розквіту Іллі Шора. Серед його робіт - серія ілюстрацій для книг Шолом Алейхема. У збірнику про хлопчика Мотла показаний шлях єврейських емігрантів з української Касрилівки в Нью-Йорк. Цікаво, що в сцені пояснення Мотлу про єврейський погром, Шор зображує погромників в російському одязі початку 20-го століття.
Д-р Сергій Кравцов з Центру єврейського мистецтва, Єврейський Університет в Єрусалимі, назвав творчість Іллі Шора пошуком «єврейського стилю» в рамках експресіонізму. «Це ближче до «шагалізму», а якщо говорити про Україну – до Іссахара-Бера Рибака», - зазначив експерт спеціально для порталу Ukrainian Jewish Encounter.
Орнаменти Шора сягають корінням в єврейські декоративні мотиви 18-го століття, які видно в розписах синагог і в надгробних каменях Поділля, Волині та Галичини. «Мені здається, ці роботи Шора знаходяться під сильним впливом гравюр Соломона Юдовіна, який брав участь в етнографічних експедиціях по містечках південно-західної України в 1912-1914 роках під керівництвом С. Ан-ського», - вважає фахівець з Єврейського Університету.
«Галицькі художники-євреї того часу швидше бігли з і від містечка, ніж розчулювалися містечком. Ностальгічний погляд Іллі Шора звернений з пост-Холокостного світу в минуле», - підкреслив д-р Сергій Кравцов.
І це дійсно так: усіма своїми картинами, гравюрами і ювелірними предметами юдаїки Ілля Шор як би відновлював знищений світ свого дитинства і юності.
В Золочеві, де з 9000 євреїв в живих залишилося менше 90 осіб, були знищені всі його родичі і друзі. Велика синагога і Дом навчання Тори (Бейт-Мідраш) були стерті з лиця землі - як і все єврейське кладовище, включаючи надгробок на могилі його батька. Тому в сценах єврейського життя містечка Ілля Шор з величезну теплотою передавав свою ностальгію і біль за втраченим.
Донька Ілля Шора - Міра Шор, американська художниця, культуролог і мистецтвознавець, згадувала в своєму блозі, як в 1957 році батькові довелося одного разу самому готувати їй обід. «Він приготував для мене обсмажене борошно і картопляний суп, які, як він мені розповідав, він пам'ятав з дитинства у Золочеві. Суп був чорний, в основному варена картопля в рідині з обпаленого борошна і води. Пам'ятаю запах і смак, який мені тоді здавався цікавим. Мені потрібні були роки, щоб зрозуміти, що це був суп бідності».
Марк Шагал колись говорив: «Що б я ні малював, я завжди малюю Вітебськ». Ілля Шор міг би сказати, що він завжди малював Золочів і зниклий світ цивілізації галицьких євреїв. І саме ці галицькі враження і образи Іллі Шора стали однією з основ "єврейського стилю" в мистецтві США, сприймаючись через десятиліття як автентично-народне втілення духу і символіки єврейства Східної Європи.
Текст: Шимон Бріман (Ізраїль)
Фото: сайт Єврейського музею в Нью-Йорку, офіційний блог Міри Шор і приватна колекція Дова Оппера (Ізраїль).
