Зінґер намагається зрозуміти, як можна виправдовувати Бога, якщо той дозволяє дуже багато кровопролиття — Ярослава Стріха

Говоримо про очікувану прем’єру видання текстів Нобелівського лауреата з літератури Ісаака Башевіса Зінґера — «Шоша» і «Раб».

Більше про ці тексти розповість Ярослава Стріха, перекладачка.

Ярослава Стріха: Ісаак Башевіс Зінґер — лауреат Нобелівської премії 1978 року. Це єдиний нобелівський лауреат, який писав мовою їдиш. Це мова переважно східноєвропейських євреїв, яка зараз значною мірою вимирає. Зінґер — одна з найбільших величин в літературі мовою їдиш для тих, хто поза цією культурою. Для його колег-письменників, він був дуже спірною постаттю. Мені здається, це дуже цікаве явище: як людина з міноритарної культури намагається пристосуватися до вимог навколишніх культур. Він вимагав, щоб його книжки переклали не з їдишського оригіналу, а з адаптованої англійської версії.

Ірина Славінська: Письменник, який наполягає, щоб його перекладали не з його рідної мови — це не дуже часто трапляється.

Ярослава Стріха: Явище, безперечно, рідкісне. Свої романи він початково писав їдишем для щоденної газети у шаленому темпі: по 6 сторінок за годину. Приносив це пізно вночі в редакцію і кидав на порозі. Розповідав потім, що навіть за багато років може згадати, як це гарячково писалося. Через ці нелюдські темпи роботи там були й повтори якихось мотивів, десь можна було розширити описи, десь — розвинути діалог. Він дуже часто робив з цієї чернетки остаточне книжкове видання вже при перекладі, а не для самого видання на їдиші.

Зінґер говорив, що змолоду мріяв про гарем жінок, тепер мріє про гарем перекладачок. Його офіційна біографка розповідала, що кожна з його перекладачок на англійську говорила їй конфіденційно, що з усіма своїми перекладачками він заводив романтичні стосунки, крім неї. Його перекладачки часто не володіли їдишем, він їм наспівував загальний зміст, вони подавали літературне редагування. Він часто десь згладжував гострі моменти. Почасти це було свідомим конструюванням різних образів під різну аудиторію, але почасти це продукт його непростого стосунку з традицією і мовою.

Зінґер походить з хасидської родини — це така містична течія юдаїзму, яка цурається модерності. Він обирає не релігійний шлях, а світський. У нього складні стосунки з їдишем. Після війни стало зрозуміло, що більшість аудиторії загинула, а та аудиторія, що є в США чи Південній Америці, асимілюються.

Він розповідав, що писати їдишем — це бути непочутим, невидимим, бути привидом. Казав, що ця література вже ніколи не вийде за межі гетто. Тільки вийшовши на англомовний ринок, він починає говорити про літературні переваги писання цією не дуже сформованою мовою, про те, що у того, хто пише їдишем значно більше можливостей. Іврит теж вважався мертвою мовою — і нічого.

Ірина Славінська: Про які країни ми говоримо, які території?

Ярослава Стріха: Він народився у Варшаві, частину дитинства провів у менших польських містечках. У 1935 році емігрував до Нью-Йорку, де прожив до кінця життя. В Європу після Голокосту повертався до 10 разів, зокрема — на вручення Нобелівської премії. Його мати й молодший брат пережили Голокост, але потім з релігійних міркувань потрапили до радянських таборів, де загинули.

Ірина Славінська: Що можна сказати про тексти, які будуть опубліковані восени?

Ярослава Стріха: Один з них має справу з давнішим минулим, йдеться про XVII століття. Другий — з теперішнім для автора, з тими дилемами, з якими автор зіткнувся як письменник, який хоче писати їдишем, як людина на роздоріжжі між модернізацією, відкритістю до різних культур і вірністю своїй традиції.

Роман «Шоша» написаний у 1974 році. Він ніколи не виходив окремою книжкою їдишем, існують лише журнальні публікації. Дії твору розгортаються у Варшаві 30-х років. Головний герой — письменник, у якому ми впізнаємо самого Зінґера.

З одного боку, в нього є майже середньовічний світ, з якого він вийшов і який дуже береже свої кордони, свою вченість. З іншого — всі спокуси міжнародного модернізму. Він ходить на сусідню вулицю в спілку письменників їдишем. Знайомиться з актрисою, яка грає їдишем і приїхала з Нью-Йорка, щоб знайти режисера і сценариста п’єси, яка зробить її зіркою. Йому дають карт-бланш, він може написати найсучаснішу п’єсу, але щось його зупиняє.

Замість вибрати цю історію успіху, по суті, він обирає свою подругу дитинства. Дівчинку з якимись вадами розвитку, яка береже весь цей старий світ, все те що відходить в минуле. Це така метафора письменника, який неоднозначно ставився до їдишу — зберегти при житті те, чого вже не існує, яким би воно не було недосконалим. Адже все одно воно цікаве і ти складаєшся з усієї цієї історії.

Ірина Славінська: Це висловлювання про те, що традиція — краща?

Ярослава Стріха: Це висловлювання про те, що модерність не єдиний шлях, що модерність може співіснувати з традицією. Зінґер — модерністський письменник у своїй естетиці, у своєму виборі тем, у своєму наголошенні естетичного, а не меморіального виміру літератури. Його колеги сприйняли отримання Зінґером Нобелівської премії як плювок в обличчя, тому що поет, який пише їдишем — це поет, який пише для мертвих.

Ірина Славінська: Цікавим для розмови буде історичний роман «Раб». У ньому багато читачів можуть відкрити для себе такий факт, що в пам’яті євреїв подвиги й звитяги Богдана Хмельницького зовсім не безпроблемні.

Ярослава Стріха: Читачам потрібно враховувати, що діячі, які залишили великий слід в історії в межах різних традицій будуть сприйматись дуже по-різному. Хмельницький — яскравий приклад.

Дія «Раба» відбувається за кілька років після повстання Хмельницького. Головного героя, Якова, продали фактично в рабство селянам у польській частині Карпат, а його родину вирізали під час погромів часів Хмельницького. Він закохується у доньку свого власника. Він не знає, чи жива його перша дружина. Це також додаткова перешкода, прийняти юдаїзм його нова кохана не може.

Здається, що це історія про неможливе кохання, на шляху до якого стоять усі перешкоди, які можна вигадати. Цей роман написаний вже після Голокосту. У ньому Зінґер намагається зрозуміти, як можна виправдовувати Бога, якщо він дозволяє дуже багато кровопролиття. Як в цій ситуації можна продовжувати вірити?

Проект виходить за підтримки канадської недержавної організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE). 

Слухайте подкаст на сайті Громадського радіо.

ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.