Людмирська діва (Хана-Рахель Вербермахер, 1806?–1888?)
Біографічні подробиці Хани-Рахель Вербермахер часто розмиті, суперечливі й дискусійні, бо існує лише розрізнена документація. Саме ця невизначеність стала натхненням для створення легенд про таємниче життя благочестивої жінки-хасидки, яка зажила слави цілительки й чудотворниці в західноукраїнському місті Володимирі-Волинському й стала знаменитою як єдина жінка в історії хасидизму, яка фактично виконувала функції повноцінного рабина. Діву вшановували її послідовники як видатку кабалістку, вчительку й провидицю, а недоброзичливці звинувачували її в тому, що вона одержима злим духом (діббуком).
Людмирська діва була єдиною дочкою заможного вдівця, який дав їй хорошу освіту. Вона була обдарованою дитиною, ретельною й самотньою, читала святі тексти й молилась у своїй кімнаті. Очевидно, вона пережила драматичний епізод або кілька епізодів — тут історії різняться — релігійної пристрасті, чула голоси й бачила видіння. Вона втратила матір у віці дванадцяти років. За легендою, вона знепритомніла, відвідуючи могилу матері. Після одужання Хана-Рахель прийняла релігійне покликання й взяла на себе традиційно чоловічі релігійні ролі та обов'язки в молитві.
Коли помер її батько, вона успадкувала його статок, побудувала власний дім навчання і мала свій двір, як хасидський рабин. Діва здобула репутацію чудотворниці, в неї з’явилися послідовники. Попри свободу, яку давала Людмирській діві спадщина, вона зіткнулася з традиційними сподіваннями — її громада очікувала заміжжя, а вона впиралася. Кажуть, що авторитетні релігійні діячі, стурбовані її великою громадською роллю, зрештою змусили Діву вийти заміж. Однак вона швидко розлучилася. За деякими переказами, чоловік надто боявся її, щоб здійснити шлюбні стосунки. За іншими даними, вона вдруге вийшла заміж, але знову ж розлучилася, підтверджуючи тим самим свій статус діви. Варто завважити, що більшість історій про її життя є легендами. Однак з таких історій розповідає про те, який вплив на неї мало відвідання уніатського жіночого монастиря.
Людмирська діва емігрувала до Палестини, яка перебувала під владою османів, скоріше за все близько 1859 року, і знову утвердилася в Єрусалимі як свята жінка, здобувши різних прихильників. Деякі джерела вказують, що після смерті її могила на Оливній горі стала місцем паломництва.
Протягом століття феномен Людмирської діви надихнув багатьох письменників на художнє зображення її дивовижного життя. Яскравим прикладом є роман «Шоша» Ісаака Башевіса Зінгера. Історія її життя була відзначена з боку деяких вчених як потужний виклик традиційним поглядам на стать та сексуальність і продовжує викликати дискусії. Людмирська діва залишається об’єктом домислів і захоплення, що інтригує нас донині
