Людяність на межі життя

Як говорити з молоддю про Голокост?  

[Примітка редакції: неспровокована злочинна війна Росії проти України призупинила регулярну роботу багатьох організацій, переорієнтувавши їхні зусилля. Так само і з UJE. У найближчі тижні ми опублікуємо інтерв’ю та статті, зроблені до початку війни, які відображають безліч інтересів українських журналістів, науковців і письменників.] 

Вперше опубліковано @zaxid.net 15 грудня 2021

Як говорити з молоддю про Голокост? Як працювати з історичною пам’яттю, щоб вона не перетворювалася на абстракцію? Як розповідати про трагедію, щоби крізь скорботу відчувалися нотки оптимізму і відтінки надії? Відповіді на ці запитання певною мірою дає проєкт ГО ЗУЦ «Гілель» «Людяність на межі життя».

Західноукраїнський центр «Гілель» — це регіональне представництво найбільшої у світі молодіжної єврейської організації. Вона займається збереженням єврейської спадщини, знайомить молодь з історією, культурою та традиціями єврейського народу, сприяє інтелектуальному і духовному становленню нового покоління євреїв. Одним із напрямів роботи «Гілелю» є збереження пам’яті про Голокост.

2021 року львівський «Гілель» присвятив цій темі освітньо-творчий проєкт «Людяність на межі життя». У його рамках була створена серія короткометражних художніх стрічок, відзнятих на основі реальних історій про допомогу євреям та їх порятунок у західному регіоні України за часів нацистської окупації. 21 листопада відбулась онлайн-презентація проєкту в Музеї тоталітарних режимів «Територія Терору».

Кінематографічна ініціатива виросла з театральної. У 2019 році в п’ятьох українських містах була реалізована програма «Театр очевидця». На її заходах люди, які пережили Голокост, розповідали молоді про свій досвід, відтак впродовж року тривала робота над виставою на основі цих історій, у якій на сцену разом з молоддю виходили й самі учасники тих подій. Оскільки проєкт виявився вдалим, виникла ідея продовжити роботу в форматі короткометражних художніх стрічок.

Голокост — тема складна і болюча. З одного боку, важливість пам’яті про одну з найжахливіших трагедій новітньої історії не викликає сумнівів. З іншого — далеко не кожен воліє брати участь у заходах, присвячених Шоа (так називають Голокост на івриті), зокрема через пов’язаний із цією темою психологічний дискомфорт. Саме тому виникла ідея зосередитись на променях світла, що пробивалися через морок катастрофи. Тобто на історіях порятунку.

Що спонукає людину у стресовій та цілком непередбачуваній ситуації зробити моральний вибір? Чому вона, ризикуючи добробутом і навіть життям не тільки своїм, а й своєї родини, все ж таки надає рятівну допомогу, причому не лише старим приятелям, але й малознайомим чи то зовсім незнайомим людям? Чому також буває навпаки, коли в допомозі відмовляють найближчі родичі? Чи можна засуджувати тих, для кого вибір стає питанням життя та смерті?

Однозначних відповідей на ці запитання, мабуть, не існує. Проте розібратися в етичних головоломках, відчути проблему в усій її суперечності допомагає мистецтво. Ототожнюючи себе з героями книжок і стрічок, ставлячи себе на їх місце, ми намагаємось уявити, як би в доленосній ситуації вчинили ми самі. І ось що важливо: ступінь залученості значно зростає, коли ти не глядач, а виконавець.

Творчий підхід до складної теми — найкращий спосіб роботи з молоддю. Юнакам і дівчатам цікаво брати участь у зніманні справжнього, нехай і частково аматорського фільму, перетворитися на іншу людину, зрештою, відчути себе маленькою зіркою екрану. Тож проєкт «Людяність на межі життя» надає змогу поєднати психологічний, історичний та акторський досвід. А ще — долучитися до доброї справи збереження історичної пам’яті.

Всі учасники знімального процесу — режисер, оператор, звукорежисер, монтажер, актори — представляли молоде покоління. Виконавцями були як учасники «Гілелю», так і хлопці й дівчата, які не є членами організації. Основою для сценаріїв стрічок стали розповіді врятованих. Але цього разу виявилось, що акценти треба дещо змістити. Головними героями циклу стали не ті, кого рятували, а ті, хто рятував.

На жаль, у нашому регіоні не так багато матеріалу про людей, які допомагали євреям. Через це проєкт «Людяність на межі життя» має також дослідницьку і просвітницьку цінність. Важливо й те, що в стрічках проєкту висвічується весь спектр допомоги. Це не тільки глобальні історії порятунку, а й сюжети про маленькі справи, які мали велике значення, про випадкову ситуативну поміч, яка рятувала життя. Таких історій безліч, але дуже мало з них задокументовано, радше вони передаються з вуст у вуста. Привернути до них увагу — одна з місій проєкту.

Загалом знято шість фільмів, у яких розповідається сім історій. Усі стрічки були об’єднані в одну, яку в грудні викладуть на ютубі. Також організатори проєкту планують демонструвати свою роботу в навчальних закладах, на зустрічах зі школярами й студентами, у закордонних єврейських організаціях. Проєктом уже зацікавились у Польщі, Німеччині й Нідерландах.

«Людяність на межі життя» — проєкт не надто гучний. Він не матиме широкого резонансу, його не обговорюватимуть на ток-шоу в прайм-таймі, про нього не сповіщатимуть білборди на міських площах. Проте це одна з невеличких справ, яка плекає емпатію, сприяє порозумінню, залучає до творчості, робить цей світ трохи лагіднішим і теплішим. А ще — підсилює надію на те, що страшні часи, про які йдеться у стрічці, більше ніколи не повторяться.

Публікація виходить в рамках проєкту, підтриманого канадською недержавною організацією «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE, англ. Ukrainian Jewish Encounter).

Георгій Шварцман, 15 грудня 2021

Вперше опубліковано @zaxid.net