Малюнки Курилика для книги «Єврейське життя у Канаді» з коментарями автора.

1. Єврейські іммігранти прибувають до прерій

“Канадська міграційна політика дала британцям та вихідцям із Північної Європи першочергову перевагу, а вихідцям із Центральної та Східної Європи, включно з євреями, ― перевагу другого класу. Та часто євреї не діставали навіть другорядного ставлення до себе."

“Коли євреї іммігрували як фермери, вони пробували себе у фермерстві. Якщо з цим не складалося, вони були готові зайнятися чимсь іншим ― дрібною торгівлею, кравецькою справою та іншими промислами і ремеслами. Євреї зазвичай приїздили з різноманітнішими трудовими навичками та культурним багажем, ніж емігранти, належні до інших етнічних груп, які, як правило, були селянами…."

“На цьому малюнку група людей на залізничній платформі готується рушити до облаштованої єврейської фермерської колонії у Зоненфелді, провінція Саскачеван (бл. 1920). Вони чекають на родину з колонії, яка приїде забрати їх на бричці, тимчасом дещо приголомшені порожнечею нової землі. На передній план я виніс жіночу постать, щоб вона була ближчою до відвідувачів галереї, які тепер зможуть роздивитися шифскарту («квиток на корабель»), яку вона тримає у руках. Це було дечим на кшталт пропускного квитка до свободи та можливості покращити матеріальне життя для кожного нового єврейського іммігранта в Канаді ― після переслідувань і відчуття власної зайвості у Європі…."

“Мені не потрібні докази спроможності євреїв жити з того, що дає їм земля, бо я особисто бачив приголомшливі успіхи, досягнуті ізраїльтянами у кібуцах та у інших проектах озеленення пустелі в Ізраїлі.”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 8

2. Першопоселенці в Іднбриджі, Саскачеван

“Іднбридж, заснований 1906 року, був однією з найуспішніших єврейських фермерських колоній у Канаді. Група з близько 20 єврейських іммігрантів… відмовилася від ідеї осісти на землях поблизу вже організованих єврейських колоній у Гірші та Ліптоні, оскільки на цих територіях росло зовсім небагато дерев… Знадобилися роки непосильної праці та боротьби з негараздами, які видавалися нескінченними, аж поки мрію було перетворено на дійсність."

“Коли поселенню було надано поштове відділення, фермери стали радитися щодо потенційної назви свого населеного пункту… [Вони] хотіли назвати його «Єврейським Мостом»… і невдовзі дійшли одностайного рішення, що назва… має бути Іднбридж… тому що «ідн» їдишем означає "євреї"".

“Синагогу в Іднбриджі побудували 1908 року, і вона слугувала місцем молитви до 1964 року. В Іднбриджі був також общинний дім і дві державні школи… [а також] драмгурток і єврейська газета…"

“Я намагався вмістити 25 років розвитку у цю єдину картину… Поблизу фермерського будинку є дві невеличкі споруди, яких ми не знайдемо на фермах сусідів-не євреїв. Це міква ― ритуальна лазня, що слугує ортодоксальним єврейським жінкам… і сукка ― тимчасова будівля, яку використовують під час свята подяки Суккот восени, сукка нагадує про тимчасові житла, якими користувалися давні ізраїльтяни протягом сорокарічних мандрів у Синайській пустелі.”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 10

3. Хутор Бендер ― фермерська колонія, яка зазнала невдачі

“Група євреїв намагалася зайнятися фермерством у Монтефіоре, провінція Альберта, у Кемпері, Пайн-Риджі та хуторі Бендер, провінція Манітоба, протягом десяти, п'ятнадцяти чи навіть двадцяти років, але не витримали та врешті переїхали до Вінніпегу та інших міст."

“Хутор Бендер ― перша єврейська колонія у Манітобі, її було започатковано 1903 року у районі Інтерлейк, що лежить за 70 миль на північний схід від Вінніпегу. Поселенці досить швидко виявили, що більшість тамтешньої землі була кам'янистою та маловодною… Ті, хто протримався тут найдовше, залишили ці землі з багатьма спогадами — щасливими та не зовсім."

“Саме цими спогадами я заповнив площину картини у формі малюнків чорною ручкою та чорнилом... Я розрізав сторінки [щоденника двоюрідної бабці Абе Шварца] на підходящі клаптики і також вклав їх до рамки. Я хочу висловити ідею, що ці спогади подібні до звуків вітру, який шемрає у порослих будяками полях і гуде крізь щілини покинутих будівель.”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 12

4. Торонтський поліцейський допитує єврейського збирача металобрухту

“Цей малюнок, на якому зображено фіру єврея на торонтській вулиці, — то колаж із вражень, які я назбирав під час річного навчання (1949-1950) у мистецькій школі у Торонто, а також зі сценок, побачених на єврейських архівних фото…"

“TДля стражденного єврейського емігранта це був крок угору економічною драбиною — накопичити достатньо грошей і купити коня та воза для торгівлі чи збору та продажу металобрухту. Багато з таких нових підприємців говорили ламаною англійською, і на них дивилися з підозрою... Я навіть чув про випадки, коли матері лякали своїх дітей, якщо ті не слухалися, погрожуючи віддати їх збирачеві металобрухту. Ці люди приходили до нашої ферми у провінції Манітоба, щоб купити шкіру великої рогатої худоби та кролячі шкірки та потім продати їх у Вінніпезі. У сцені, зображеній на картині, можливо, йдеться про сумнів, чи має торговець ліцензію.”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 14

5. Універсальний магазин у Ванкувері перед Першою світовою війною

“Подібно до того, як китайців у Канаді часто асоціюють із працівниками пралень і власниками ресторанів, євреїв зазвичай вважають торговцями… На сьогодні лишилося небагато дрібних крамниць, що належать євреям, адже їх, як і інших малих підприємців, витіснили великі мережеві магазини та супермаркети."

“Багато євреїв ставали першопрохідцями у комерційному розвитку Заходу. У містечках і селищах прерій першу крамницю нерідко відкривав єврейський торговець. Це завжди був універсальний магазин, який ставав важливою установою громади не на один десяток років у ту пору, коли рівень комунікації був іще досить нерозвиненим. Громадська роль багатьох євреїв — власників універсамів ставала набагато більш значущою, ніж просто торговельних агентів. Така людина могла, як правило, володіти кількома мовами, розповсюдженими у країні, з якої вона емігрувала. Тому торговець допомагав своїм клієнтам не лише поставляючи необхідні товари, а й виступав перекладачем у контактах з урядом, завідував поштою й у цілому був головним посередником для обміну новинами та інформацією у громаді.”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 16

6. Єврейська молочна ферма неподалік від Вінніпегу

“У районі Стоунвола, на північ від Вінніпега, є польовий, частково заболочений сільськогосподарський район, який більше підходить для молочного виробництва, ніж зернового господарства. Тут оселялися люди всіх національностей, і мій батько був серед них, також принаймні десятеро молочарів були євреями. Двох із них ми знали ― Ґудмена Глоу та Фармера Стіла. (Дочка містера Стіла, Міра, вийшла заміж за Сідні Співака, колишнього лідера консервативної опозиції у законодавчому органі провінції Манітоба…”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 18

7. Євреї у торгівлі одягом у Вінніпезі

“Багато євреїв, які оселилися на півночі Вінніпегу, приїхали з Польщі, Росії та України, де, частково внаслідок царських законів, які забороняли їм володіти землею, вони часто-густо займалися ремісничою та комерційною діяльністю — ставали кравцями, ковалями, торговцями та корчмарями. Коли єврейські кравці покинули Східну Європу й оселитися тут, вони цілком природно стікалися до розвинених міст, де торгівля одягом йшла жваво: Монреаля, Торонто та Вінніпегу. Там вони працювали у виробництві та збуті одягу, а іноді були й засновниками підприємств у цих галузях. В ательє могла працювати одна людина, це міг бути тандем батька і сина, або ж дещо більша установа, подібна до зображеної на цій картині. Нерідко внаслідок зростання попиту та пропозиції, невеличке підприємство могло перетворитися на т. зв. «потогінну» швейну фабрику, приклад якої можна побачити через вікно на цій картині.”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 20

8. Родина пекаря святкує шабат в Едмонтоні

“Якось я працював в Едмонтоні будівельником і клав бордюри на вулиці. Так я познайомився з такими західними глухими провулками, як той, що зображено у світлі призахідного сонця за вікном на цій картині. Єврейська субота починається з заходом сонця, як написано у Книзі Буття. Батько — на передшабатній молитві у синагозі, а мати опікується вечерею…"

“Оскільки батько ― пекар, церемоніальний хліб (хала) буде неперевершеною. На столі та буфеті, де стоять додаткові страви, можна побачити основні складові меню: фаршировану рибу, тобто холодні рибні котлети з нарізаною морквою, що подають із тертим хроном і буряком, як прийнято в українців; курячий бульйон; варену курку; локшину [у формі] ракушок із гречаною кашею; книші, що, як і українські пироги, начинені картоплею; та червоне вино.”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 22

9. Єврейське сімейне життя у Монреалі

“На цій картині зображено сцену з ранніх 1920-тих років. На передньому плані ― заклопотана домогосподарка… Вона готує млинці з начинкою з сиру чи чорниць, чи ж, може, вона готує книші з м’ясом чи картоплею, чи штрудель ― смачну випічку."

“На другому плані бачимо дітей за різним навчанням. Євреї завжди були свідомі потенціалу освіти та заохочували своїх дітей докладати зусиль у навчанні. Вони також заохочували розвиток у галузі мистецтва: на картині видно, як хлопчина щосили намагається освоїти гру на скрипці. На шафці — церемоніальні релігійні об’єкти... У кабінеті, поза дітьми, члени гуртка з вивчення Тори у молитовних покривалах зосереджено вивчають священний текст.”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 26

10. Ринок Морозника, вулиця Дафферін-стріт, Вінніпег

"Серед багатьох євреїв була тенденція, яка, ймовірно, сягає корінням їхнього життя у Європі, — засновувати торгові точки — як у критих приміщеннях, так і просто неба — чи активно долучатися до наявних районів збуту у великих містах. Ринок Кенсинґтон у Торонто є гарним прикладом; свого часу його навіть називали єврейським базаром. На сьогодні євреї мігрували на північ, до районів Батерст і Лоуренс, а на місце євреїв прийшли португальські, угорські та китайські крамарі."

"Я вже малював ринок Кенсинґтон, тож, для розмаїття, на цьому малюнку я зобразив старий вінніпезький ринок на вулиці Дафферін-стріт, де у 1920-тих роках багато єврейських дрібних торговців торгувало овочами. Утім, я намалював трьох [дещо інших] персонажів єврейського оптового ринку зі світлин торонтських ринків на рубежі століть: шойхета («ритуального різника») — він у білому фартуху зі зв'язкою курчат; торговця краватками та робочого, який займається доставкою хліба з пекарні…."

"На таких базарах можна було нерідко зустріти хасидів, які зі своєю довгою бородою, чорною шапкою та пейсами виглядали так, ніби їх перенесли сюди точнісінько з Польщі ХІХ ст.”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 30

11. Йом-Кіпур у синагозі

“Йом-Кіпур… останній із десяти днів покаяння, які починаються з Рош га-Шана... відзначають 24-годинною молитвою і постом… Узяті докупи молитви Йом-Кіпура не можуть спокутувати гріхи людини проти ближнього, тільки великодушний ближній може це зробити ... Протягом цього періоду євреї займаються ретельним самоаналізом, зіставляючи свою поведінку протягом минулого року з надіями та сподіваннями, які вони плекали. Найбільш важливим символом ритуалів Рош га-Шана та Йом-Кіпура є шофар, тобто баранячий ріг, у який трублять під час богослужіння... Він [шофар] закликає віруючих покаятися у своїх проступках минулого року."

“Інтер’єр синагоги, використаний для цього малюнка, належить Київській синагозі у центрі Торонто… Під час однієї шабатньої служби, на якій я був присутній, я помітив, що євреї у своєму домі служіння поводяться менш напружено, ніж християни: подеколи вони ходять туди-сюди чи перемовляються з сусідами, коли заманеться.”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 32

12. Сіоністське об’єднання у Монреалі вшановує своїх членів, випускників університету

“Євреї завжди були надзвичайно зацікавлені у здобутті вищої освіти та спонукали чи заохочували своїх дітей іти в освіті якомога далі. Фредл Мейнард добре описує це спонукання у «Родзинках і мигдалі». Я й сам був свідком цього у середній школі, у Вінніпезькому університеті та в Ізраїлі, коли я відвідував професора Єрусалимського університету та його родину."

“Розмірковуючи над втіленням задуму цієї картини, я пригадав святкове зібрання монреальської української громади на честь випускників шкіл із громади. Я також використав фотографію, де єврейські вчені, які належали до сіоністського братерства на території монреальського студентського містечка, позували у своїх випускних мантіях."

“... коли вони [євреї] виявили, що емансипація не викорінила лиха антисемітизму, багато з них розчарувалися і згуртувалися довкола молодого віденського журналіста, доктора Теодора Герцля, якого вважають батьком сіонізму... Хоча його послідовники були дружними у спільній меті, вони розходилися у думках із конкретних приводів. Одні вважали, що Палестина має слугувати [суто] пристановищем для пригноблених; інші сподівалися, що це сприятиме відродженню єврейської культури та івриту. Релігійні євреї вважали, що у власній країні вони зможуть твердіше дотримуватися ритуалів своєї віри, а інші бачили у сіонізмі запоруку проти асиміляції.”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 34

13. Єврейська роздільна школа у Вінніпезі

“За основу малюнка взято світлину, зняту 1922 року у школі Талмуд-Тора у Вінніпезі, та мої враження від нашої однокімнатної шкільної будівлі у Манітобі."

“Окрім філософських відмінностей між єврейською та неєврейською школою, є кілька очевидних зовнішніх відмінностей. Наприклад, у більшості єврейських шкіл, вчитель, якщо він чоловік, і кожен хлопчик мають носити ярмулку... На стінах є наочні малюнки на єврейську тематику та вислови івритом... .”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 36

14. Єврейське весілля у Калгарі

“Будівля на задньому плані ― стара центральна синагога. Її вже не існує, оскільки її було знесено у рамках міської програми оновлення. Фотографія, яку я взяв за взірець для малюнка, привернула мою увагу тим, що на тлі, на обрії, можна побачити відомий Гаскі-тауер, що символізує протиставлення старого та нового. Я скористався [творчою] свободою художника та намалював зелену траву довкола синагоги. Якщо це було можливо, єврейське весілля завжди відбувалося на вулиці, єдиним, що відділяло молодят від відкритого неба, був балдахін, що називається “хупа”.”

Вільям Курилик і Авраам Арнольд, «Єврейське життя у Канаді», (Hurtig Publishers, Edmonton 1976), с. 38

Переклад: Олеся Кравчук, журналіст, перекладач, Мір'ям Фейґа Бунімович, UJE