Наше суспільство сприймає приїзд хасидів до Умані як прихід чужої культури на українські землі, але це хибне уявлення — Маргарита Єгорченко

Гостя програми — літературознавиця Маргарита Єгорченко, редакторка та упорядниця видання «Єврейські адреси України».

Василь Шандро: Ми говоримо про ці адреси винятково в минулому часі?

Маргарита Єгорченко: Ні, не тільки в минулому часі. Я хотіла б уточнити, що це все ж путівник. Ми намагалися не давати місця, які не мали точної адреси, щоб тим людям, які захочуть за допомогою цієї книжки помандрувати Україною, було максимально зручно знаходити їх. Вийшло так, що книжка розрослась до 650 сторінок. Це вийшов такий собі екскурс у єврейську історію. Часом це місця абсолютно забуті, закинуті, як деякі синагоги, цвинтарі, часом це місця, де досі відбувається єврейське релігійне, громадське, культурне життя. Усе це дуже по різному, залежить від регіону та зусиль конкретної місцевої громади.

Як упорядниця я мала перед собою наступне завдання. Ми поділили цей путівник за обласним принципом через те, що це не історичне дослідження, а утилітарна така книжка. Безумовно, вона містить в собі плоди багаторічної праці багатьох краєзнавців.

Василь Шандро: Почнімо від Закарпаття — не можна сказати, що ця тема добре досліджена. В одній із нещодавніх програм ми розмовляли з закарпатським істориком Юрієм Славіком про XX століття, зокрема про Другу світову війну і жахливу трагедію Голокосту, як це відбилось на житті закарпатських євреїв. Про що ви написали, якщо починали цю подорож із Закарпаття?

Маргарита Єгорченко: Мені доводилось перекладати працю «Єврейська діаспора Закарпаття» чи щось подібне, тому для мене ця тема очевидна. Коли ми приїжджаємо в Ужгород, то перше на що ми звертаємо увагу в центрі — це синагога.

Яскрава споруда, яку важко не помітити й усі знають, що це синагога. Що особливого ми там помітили? По-перше, ми писали про те, що на набережній Ужгорода ми бачимо багато споруд, пов’язаних із єврейським життям, яке було надзвичайно насиченим на Закарпатті до відомих трагічних подій Голокосту. Крім ортодоксальної синагоги там є синагога неологів. Також в Ужгороді є прекрасна модерністична будівля юдейської школи.

Кажучи про персоналії, пов’язані з Ужгородом, можна згадати відомого шведського дипломата Рауля Валленберга, котрий є праведником народів світу за те, що врятував угорських євреїв від Голокосту, надаючи їм паспорти підданих Швеції. В Ужгороді є досить великий єврейський цвинтар.

Також на Закарпатті є місто Берегове, де колишня велика синагога на сьогодні є будинком культури. Мукачеве — навіть більший центр єврейського життя, ніж сам Ужгород. Там є досі чинна синагога, вона була відновлена вже в наш час за кошти американського мецената єврейського походження.

Василь Шандро: Що особисто вас вразило, зачепило? Чи були для вас якісь несподіванки у цьому дослідженні, в упорядкуванні цих текстів?

Маргарита Єгорченко: Чогось вражаючого особисто для мене не було, але напевно через те, що я цікавлюсь і займаюсь юдаїкою уже довгий час. Коли я зі своїми знайомими, приятелями розмовляла на цю тему, розповідала, що зараз працюю над цим проєктом, то спостерігала майже у всіх людей подив, коли казала, що фізичною батьківщиною хасидизму є Умань.

Наприклад, відома всім подія — приїзд брацлавських хасидів до Умані на могилу Цадика Нахмана, яку наше суспільство сприймає як прихід абсолютно чужої культури на українські землі, але це досить хибне уявлення.

Ця традиція належить до наших територій, нашої історії так само як і християнське паломництво в монастирі. Це завжди всіх дивує, бо всім здається що хасиди — це якісь люди, які живуть в Нью-Йорку або Ізраїлі й періодично приїжджають сюди.

Із того, що мене справді здивувало і над чим я ніколи не замислювалась, наприклад, я ніколи не думала про те, що предки Зиґмунда Фройда були з Івано-Франківської області. Про це у путівнику немає, але це було дивно для мене.

Василь Шандро: А що можна сказати про єврейські адреси на сході України — Донеччина, Луганщина?

Маргарита Єгорченко: Для мене це були больові точки, як для упорядниці цієї книги — збір інформації у цю книгу. Очевидно, єврейська історія Донеччини та Луганщини не може бути настільки багатою, як історія Галичини. Зі зрозумілих причин нам мало що відомо про стан тих пам’яток, які залишились в Донецьку. Ще до війни мені пощастило побувати в єврейському центрі в Донецьку. Треба сказати, що сучасне єврейське життя в Донецьку було досить активним, але після початку воєнних дій частина громади переїхала сюди, до Києва, а частина залишилась там.

Поява єврейського населення у цьому регіоні була тісно пов’язана саме з індустріалізацією. Євреї оселялись там переважно для торгівлі, управління. Єврейські громади там ніколи не були такими великими, як на Заході України. Я сподіваюсь, там збереглось кілька синагог, пам’ятники жертвам Голокосту. Там має бути синагога, яка діяла до війни й, думаю, діє і досі. Є кілька синагог у Бахмуті. Бахмут був на рівні з Донецьком (Юзівкою в 1869 — 1924 рр.) досить великим єврейським центром. Якщо говорити про Луганськ і Луганську область, то там нам мало що вдалось знайти з того, що можна було би показати.

Василь Шандро: Хто ці люди, які доклалися до створення путівника? Це тексти сучасних авторів-дослідників, чи ви так само робили певні вставки текстів відомих письменників, які народилися у тій чи іншій місцевості й описали їх у якийсь спосіб?

Маргарита Єгорченко: У нас була ідея зробити якісь цитати Шалом Алейхема, Хаїма-Нахмана Бялика, які всі походили з України й тісно пов’язані з Україною, але через обсяг інформації ми просто мусили скорочувати, бо інакше у нас було би кілька томів путівника, що неприпустимо. Тому всі автори, тексти яких ми використовували для створення нашого путівника — це сучасні дослідники.

Нам дуже допомагав у створенні цього видання Євген Шнайдер, дослідник єврейських містечок. Він має власний сайт, де зібрав свої враження від подорожей єврейськими містечками України. Він допомагав нам із фотоматеріалами, вичиткою текстів на фактологічну вірогідність. У нас були абсолютно унікальні дослідники. Із історією єврейської Полтави було досить непросто і єдина людина, яка змогла з цим допомогти — Борис Тристанов.

Крім цього, наприклад, по Хмельницькому нам  допомагав Сергій Єсюнін, знаний краєзнавець, співробітник обласного краєзнавчого музею. З Вінницею нам допомагав Олександр Федоришин, директор центру історії Вінниці. Було багато інших дослідників, наприклад з Закарпаттям нам допоміг молодий дослідник Павло Худіш, який займається єврейською історією Ужгорода і Закарпаття.

Цей путівник не може бути вичерпним, якби ми хотіли вичерпно подати Львів або Київ, то це було б кілька томів, доводилось щось скорочувати. Ми це компенсували частково тим, що наприкінці дали орієнтовний список джерел, якщо людина зацікавилась цією темою. Крім того, можна завжди розширювати свої знання за допомогою мережі інтернет.

Василь Шандро: У вас не було, як я розумію, гонитви за кількістю локацій? Можете сказати, скільки це адрес?

Маргарита Єгорченко: Не можу сказати, скільки – думаю, сотні. Я можу тільки сказати, які були області з найбільшою кількістю містечок або маленьких міст – це Вінницька область. Ця область надзвичайно багата єврейськими пам’ятками, але вони не завжди перебувають в такому стані, в якому б хотілось. Це дуже насичений регіон. Так само це Львівська, Франківська, Тернопільська, Хмельницька область, Чернівці.

Миколаїв теж єврейське місто, ми працювали з одним джерелом — «Єврейські адреси міста Миколаєва» автора Володимира Щукіна. Це місцевий краєзнавець, історик. Єврейська громада Миколаєва існувала від  часів заснування цього міста, тобто від кінця XVIII століття. Можна також згадати, що з Миколаєвом пов’язана родина Шнеєрсонів, хасидських рабинів. Ми всі знаємо про рух Хабад-Любавич, от власне родина Шнеєрсонів — це очільники руху Хабад-Любавич. Я не кажу вже про різні синагоги, які також присутні в Миколаєві.

Проект виходить за підтримки канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE). 

Слухайте подкаст на сайті Громадського радіо.

ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.