Наші люди на їхніх грошах: восьмеро уродженців України зображені на банкнотах Ізраїлю
Державу Ізраїль створювали та розбудовували євреї-переселенці, що походили переважно зі Східної Європи. Серед них було чимало уродженців України – насамперед Наддніпрянської, що входила до складу Російської імперії.
Деякі з них увійшли до пантеону героїв нової держави, хоча на малій батьківщині про них майже нічого не знають. Ми розкажемо про євреїв з українських територій, які були удостоєні в Ізраїлі однієї з найвищих форм визнання – розміщення портретів на банкнотах та монетах.
Попередником сучасної грошової одиниці Ізраїлю, шекеля, був ізраїльський фунт (він же ізраїльська ліра), що увійшов до вжитку у 1952 році. Протягом 50-х років з’явилися три різнi серії банкнот із зображенням орнаментів, пейзажів та узагальнених образів жителів країни.
Чергове оновлення дизайну грошей національний банк влаштував наприкінці 1960-х. Тепер на чотирьох "свіжих" зразках банкнот надрукували потрети видатних представників єврейського народу. Серед них один вихідець з українських земель – поет Хаїм-Нахман Бялик.
Народився Бялик у 1873 році в селі Івниця Волинської губернії (сьогодні це Житомирська область). Дитячі та юнацькі роки майбутнього поета минули в батьківському будинку в Житомирі.
Саме тут він у 20-річному віці одружився. Але як літератор та учасник сіоністського руху Бялик сформувався в Одесі, де прожив із короткими перервами понад два десятки років.
Бялика знають насамперед завдяки його творам на івриті. Життя поета якраз припало період відродження цієї давньої мови, яка тривалий час вважалася виключно книжковою, "мертвою". Окрім написання віршів Бялик займався перекладом на іврит спадщини класиків світової літератури.
За більшовиків іврит фактично опинився поза законом. У 1921 році радянська влада закрила одеське видавництво "Морія", співзасновником якого свого часу був Бялик. Того ж року він назавжди виїжджає з країни.
Спочатку вирушає в Берлін, а за деякий час селиться у Палестині. Помер поет у 1934 році. В його тель-авівському будинку був створений музей Хаїма-Нахмана Бялика, який також зображений на 10-фунтовій купюрі.
У 1969 році ізраїльський парламент прийняв закон про відмову від фунта та впровадження нової валюти. Гроші вирішили назвати шекелями – на честь давньої міри ваги золота та срібла, а також монети, що карбувалася єврейськими повстанцями у І ст. н.е. Від прийняття закону до його реалізації минуло аж 11 років.
На купюрі номіналом у 100 шекелів зразка 1980 року можна побачити ще одного уродженця України – Володимира (Зеєва) Жаботинського з Одеси.
На початку ХХ століття він прославився як талановитий журналіст та письменник. У 1903 році на півдні Російської імперії почалася нова хвиля єврейських погромів – і в цей час Жаботинський долучається до загону самооборони євреїв та сіоністського руху.
Надалі головною справою його життя стає боротьба за створення єврейських збройних сил та єврейської держави. Проте літературу та публіцистику він не полишав – зокрема видав роман "П’ятеро", присвячений життю одеської родини.
Не могли не перетнутися шляхи Жаботинського та його сучасника (і певною мірою земляка) Бялика – перший переклав з івриту на російську одну з поем другого.
До дня заснування незалежної єврейської держави Володимир Жаботинський не дожив – помер у США в 1940 році. Проте його ідеї та практична діяльність зіграли неабияку роль для постання Ізраїлю.
У країні досі існують структури, створені під впливом ідей Жаботинського – молодіжний рух "Бейтар" та політична партія "Лікуд".
У нашій країні Жаботинського знають насамперед завдяки прихильному ставленню до тогочасного українського політичного руху та української мови. Він зокрема висловлювався на підтримку Симона Петлюри, заперечуючи, що той є антисемітом та винуватцем погромів.
Натомість протягом 1982-1984 років у обігу з’явилися купюри більшого номіналу – від 500 до 10 000 тисяч шекелів.
З п’ятитисячної банкноти на нас дивиться четвертий прем’єр-міністр країни Леві Ешкол (1895-1969). На світ він з’явився у містечку Оратів. Тоді це була Київська губернія царської Росії, тепер – Вінницька область.
Здобувши освіту у Вільні (нині Вільнюс), 18-річний Лев назавжди емігрував до Палестини. Під час Першої світової війни молодий чоловік перебував у лавах Єврейського легіону британської армії, біля витоків якого стояв Жаботинський.
У державі Ізраїль уродженець Оратова очолював міністерство оборони та міністерство фінансів. А у 1963-му, коли легендарний Давид Бен-Ґуріон пішов з посади прем’єр-міністра, його крісло обійняв Леві Ешкол.
Саме Ешкол ініціював урочисте перепоховання рештків Зеєва Жаботинського на території головного меморіального кладовища країни на горі Герцля в Єрусалимі. Неподалік поховали і самого голову уряду – він помер у 1969 році, ще перебуваючи на посаді.
Наступницею Ешкола у прем’єрському кріслі стала Ґолда Меїр, портрет якої розміщений на банкноті в 10 тисяч шекелів тієї ж серії.
Найвідоміша жінка-політик Ізраїлю походила з бідної єврейської родини Мабович. Батько народився в Україні, мати – в Пінську. Саме в білоруському місті батьки познайомилися та деякий час жили, однак згодом у пошуках кращої долі переїхали до Києва. Там, на вулиці Басейній, і народилася Ґолда. З українським містом пов’язаний найперший спогад майбутнього прем’єр-міністра.
"Ймовірно, мені було тоді роки три з половиною – чотири. Ми жили тоді в Києві, в маленькому будинку, на першому поверсі. Ясно пам'ятаю розмову про погром, який ось-ось повинен обрушитися на нас.
Звичайно, я тоді не знала, що таке погром, але мені вже було відомо, що це якось пов'язано з тим, що ми євреї, і з тим, що натовп покидьків з ножами і палицями ходить по місту і кричить: "Христа розіп'яли!". Вони шукають євреїв і зроблять щось жахливе зі мною і з моєю родиною.
Потім я стою на сходах, що ведуть на другий поверх, де живе інша єврейська сім'я, ми з їхньою донькою тримаємося за руки і дивимося, як наші тата намагаються забарикадувати дошками вхідні двері.
Погрому не відбулося, але я до сих пір пам'ятаю, як сильно я була налякана", – писала Ґолда Меїр у мемуарах. Це епізод вона згадала і під час прийому в Папи Римського Павла VI у 1973 році.
Друга річ, пов’язана з Києвом, що відклалася у пам’яті Меїр – голод та злидні. У 1903-му, коли дівчині було 5 років, родина повернулася до Пінська, а батько вирушив до США. Три роки потому, назбиравши трохи грошей, він вивіз за океан рідних. У Києві Ґолда Меїр більше ніколи не бувала.
На відміну від Жаботинського, Меїр вважала Симона Петлюру головним винуватцем єврейських погромів 1918-1920 років в Україні, про що також писала у книзі "Моє життя".
У 1985 році ізраїльський уряд провів деномінацію шекеля. Старі гроші міняли на нові за курсом 1000: 1. З тих пір шекелі розділяють на "старі" та "нові". Дизайн старих купюр найбільшого номіналу (зокрема з Леві Ешколом та Ґолдою Меїр) майже не змінився – з них лише прибрали три нулі.
Були впроваджені і банкноти більшого номіналу. Ця серія, що перебувала в обігу до 2000 року, є "найбільш українською" зі всіх – п’ять портретів з семи.
На аверсі "двадцятки" – перший міністр іноземних справ та другий прем’єр-міністр Ізраїлю Моше Шарет.
Батька політика звали Яків Черток. У 1881 році, коли почалися чергові погроми, він виїхав з Росії до Палестини, але за 5 років повернувся, оселився в Одесі. Пізніше чоловік одружився на Фані Лев з Миколаєва, і подружжя переїхало до Херсона, де і народився Моше.
Якова непогано знали як публіциста та активіста сіоністського руху. У 1906-му він вже вдруге рятується від погромів у Палестині. Тепер вже з родиною – зокрема 12-річним Моше. Цього разу чоловік лишився на Землі Обітованій назавжди.
Як і більшість інших "батьків нації" Моше Черток (прізвище він змінив після проголошення незалежності) присвятив десятки років свого життя виборюванню державності для євреїв. Отримавши непогану освіту, володіючи вісьмома мовами, маючи ораторські здібності та особисту харизму, він виступав як переговорник та посередник.
Шарета не відносять до числа найуспішніших прем’єрів (на посаді він протримався лише два роки та поступився своєму попереднику та опоненту Давиду Бен-Гуріону). Проте уродженець Херсона однозначно вважається засновником ізраїльської дипломатії.
Увійшла в історію і його участь у підписанні Декларації про незалежність. На тлі портрету Шарета зображено ще одну знакову для новоствореної держави подію – урочисте підняття міністром ізраїльського прапору біля штаб-квартири ООН у Нью-Йорку в 1949 році.
На зворотньому боці банкноти можна роздивитися зображення найвідомішої історичної школи Ізраїлю – тель-авівської гімназії "Герцлія", випускником якої є зокрема Моше Шарет. Будівлю гімназії проектував архітектор Йосеф Барскі, який у 1907 переїхав сюди з Одеси.
Банкнота у 50 шекелів вже згадувалася в одній зі статей на "Історичній правді". Автор ескізу, ізраїльський художник Елієзер Вайсгофф, інша праця якого (поштова марка) несподівано зацікавила КГБ Радянської України.
На відміну від інших героїв статті, зображений на цій купюрі письменник Шмуель Йосеф Агнон (справжнє прізвище Чачкес) походить не з Російської, а з Австро-Угорської імперії. Він народився в Бучачі (тепер Тернопільської області), а батько походив із Чорткова.
Приблизно рік Шмуель прожив у Львові, звідки в 19-річному віці емігрував до Палестини. До Галичини (тоді вже польської) письменник повертався ще двічі.
Українська була однією з мов, якими з дитинства володів Агнон. Кілька його оповідань та романів присвячені українській тематиці.
Роком тріумфу Агнона та всієї ізраїльської літератури став 1966-й. Він став першим (і наразі єдиним) представником країни, що отримав Нобелівську премію з літератури.
Другий президент Ізраїлю Іцхак Бен-Цві, він же Ісаак Шимшелевич із Полтави, зображений на сотні шекелів. Вчився у полтавській гімназії та Київському університеті.
На початку 1900-х Шимшелевич у Полтаві займався тим самим, чим його сучасник Жаботинський – в Одесі: розбудовував єврейський політичний рух та організовував сили для захисту від погромів.
У 1906 році в полтавському будинку молодого чоловіка поліція знайшла схованку зі зброєю для єврейської самооборони. Родину арештовують, але Ісаак тікає і невдовзі опиняється в Палестині, де починає свій сорокарічний шлях до здобуття державності.
Дружина та соратниця Іцхака Бен-Цві, Рахель Янаїт (уроджена Ґолда Лішанська), теж була з України – з Малина (нині Житомирська область).
До першої серії нових шекелів увійшли і монети з портретами Леві Ешколя (5 шекелів, 1990) та Ґолди Меїр (10 шекелів, 1995).
Чергова зміна дизайну ізраїльських грошей відбулася в 1999 році. Були надруковані чотири види банкнот, на трьох із яких можна побачити зображення українських євреїв – вже знайомих нам херсонця Моше Шарета (20 шекелів), галичанина Шмуеля Агнона (50 шекелів) та полтавця Іцхака Бен-Цві (100 шекелів).
"Фішка" цієї серії – вертикальна орієнтація зображень. У 2008-му світ побачили такі ж самі шекелі, але не паперові, а пластикові.
Існував також проект купюри у 500 шекелів з портретом прем’єр-міністра Іцхака Рабина, батько якого народився у селі Сидоровичі (нині Київська область). Проте до обігу вона так і не увійшла.
Рабин, що загинув від рук вбивці-фанатика у 1995 році, був і одним із кандидатів на розміщення на наступній серії банкнот. Але врешті решт було прийнято рішення "деполітизувати" гроші.
У 2013 році стало відомо, що на всіх чотирьох зразках нових купюр (які ходитимуть паралельно з попередньою серією) будуть зображені поети, що писали івритом та ідиш.
Серед літераторів, удостоєних такої честі, є уродженець Михайлівки (сьогодні це Запорізька область) Саул Черниховський (1875-1943).
Він працював лікарем у Мелітополі, Харківській губернії, Одесі. Паралельно з самого дитинства писав вірші. Перекладав на іврит класичні твори – від "Епосу про Ґільґамеша" до Байрона.
Живучи в Одесі на початку ХХ ст. та пишучи вірші івритом, Черниховський, звичайно, познайомився з іншим героєм статті – Хаїмом Нахманом Бяликом.
Як і Бялик, Черниховський з радянської Одеси переїхав жити до Берліну, але роком пізніше – у 1922-му. Звідти – так само у Ерец-Ісраель.
До речі, у пам’ять про Бялика влада Тель-Авіву заснувала премію його імені для літераторів, що пишуть івритом. Двічі її лауреатом ставав Агнон, і так само двічі – Черниховський.
На "двадцятці" тієї ж серії – поетеса Рахель Блувштейн. Народилася вона у російському Саратові (інша версія – у Вятці). Однак дитинство Рахель провела на батьківщині батька – у Полтаві, де зокрема познайомилася з письменником Володимиром Короленком. Мати її – донька київського рабина. Після школи юна поетеса вчилася живопису в Києві.
Переїхавши жити до Палестини, в 1914 році Рахель ненадовго вирушила до Російської імперії – провідати рідних. Але почалася війна, і повернутися додому поетеса змогла лише за п’ять років.
У воєнній час жінка жила в Бердянську, Саратові та Одесі. Вчителювала, працювала вихователькою для дітей біженців-євреїв, писала вірші та робила переклади.
Отже, загалом з двадцяти видатних представників єврейського народу, які за весь час були зображені на ізраїльських грошах, восьмеро народилися на території сучасної України.
09.01.2019
Едуард Андрющенко
Translated from the Ukrainian by Marta D. Olynyk.
Edited by Peter Bejger.
Istorychna Pravda’s ‘Shalom!’ media project, which explores the Ukrainian-Jewish dialogue, is made possible by the Canadian non-profit organization Ukrainian Jewish Encounter.
