Наш Голос: Джуда під час війни
“Я зауважив, що куди б не пішов, при спілкуванні з простими людьми – їх не можливо спинити, як і в деяких інших місцях де я бував. Тоді я зрозумів – це відбувалось тому, бо ніхто не розпитував їх власної думки про життя”.
Так описує Тім Джуда, журналіст тижневика The Economist, у своїй переконливій книзі “Під час війни: історії з України”. Лондонець Джуда охопив тематику війни в Україні для The New York Review of Books.
Джуда має особливий підхід для західного читача в подачі свого відображення всієї складності сучасної України. Він наголошує, що хотів зібрати спостереження, які базувались на розповідях людей про історію, політику та репортажі, а не пояснювати чому одна подія слідувала за іншою.
Окрім власних свідчень кількох жахливих епізодів на лінії фронту війни у Донбасі, журналіст подорожував по всій Україні. Він спілкувався з високопосадовцями, простими людьми та досвідченими особами: виснаженими біженцями, сільськими мешканцями похилого віку та заможніми бізнесменами.
Одним важливим сюжетом є тематика висвітлення всіх розмов із українцями. Важіль історії відіграє суттєву роль на Україні, “через те, що насправді відбулось, в що власне вірять люди, яку думку їм нав’язували, а також те, про що забули”, - пише Джуда.
Більше того, як зазначив Джуда, теперішні переконання українця залежать від того, в яке минуле вірить він чи вона. Тому журналіст вказує, що “люди мобілізуються, вважаючи історичні версії страшенно заплутаними”.
Такі варіанти на тлі історії формують сучасне ставлення українців до двох потрясінь, які пережила країна у двадцятому сторіччі — Голокост й Голодомор.
Джуда нагадує нам, що історія змінює світогляд. Бачення цього періоду кожен згадує по-різному. Погляди євреїв, поляків та українців радикально відрізняються щодо спогадів та тлумачення подій під час Другої світової війни, що відбувались у західних областях Галичини та Волині.
Належне вшанування цих подій продовжує провокувати українське суспільство, як висвітлює Джуда у розділі про Львів на прикладі сумнозвісної в’язниці по вулиці Лонського. В’язниця, що тепер є музеєм, була місцем кривавих вбивств політв’язнів, які чинила таємна совєтська поліція влітку 1941-го року, перед німецькою окупацією. А одразу після окупації - це стало місцем погромів.
Джуда також відзначає, що в Україні на вшанування пам’яті Голодомору дивним чином подається спотворений історичний погляд на трагедію. Він проникливо вказує на те, що творення такої важливої події, як вшанування Голодомору залежить від того, хто знаходиться при владі у сучасній Україні.
Голодомор, з точки зору вшанування громадськості, по черзі або висвітлювався або ж нехтувався українською владою. Звичайно, під час совєтського періоду це була заборонена тема. Завдяки вищевказаним факторам Джуда підкреслює: “Голодомор не потрапив у ДНК чи душі українських політиків та їх світогляд настільки, наскільки Голокост та Вірменський геноцид вразив країни Ізраїлю та Вірменії.”
Джуда висвітлював та писав про Україну в період травматичного переходу. Він нам нагадує, що ці травми виникають раптово. Довго-строковий стан може зникнути вночі. Зміна може бути миттєвою та смертельною. Будь-що може трапитись де завгодно.
В одному із розділів книги Джуда розповідає, як у Львові один американський хасидський раббі казав йому про те, що зараз у місті не залишилось жодного єврея, родом зі Львова. На Шаббат раббі одягнув штраймл, головний убір хасидів з хутра, прямуючи жваво із синагоги до дому. Прохожий сповістив нам про те, що колись в п’ятницю вечером тисячі людей будуть йти до дому в своїх шремлях.
Подорожуючи шляхом зі східного кінця України через всю країну, Джуда був схвильований напруженою атмосферою в Донецьку ще до першого кровопролиття нової війни. Це було безпосередньо перед тим, як проросійські війська штурмували місто. Він фіксує здатність людського мозку заперечувати реальність. Джуду запросили на Седер Песах, пасхальну вечерю місцевої єврейської громади. Його попросили сказати кілька слів, як іноземного гостя. Він описав перешкоди, які бачив за межами міста. Все це було тривожним, схожим до того, що він бачив під час воєн в Югославії.
Але його аудиторія не була цим переконана. Як він пише: “Ніхто не збирався мені вірити. Ніхто не вірив, що їхній світ був на порозі краху. Вони чемно аплодували, коли я традиційно висловився: “Наступного року в Єрусалимі.” Також було б добре сказати: “Наступного року – в Донецьку.” Мало хто з них це усвідомлював.
Книга Тіма Джуди: “Під час війни: історії з України” вийшла друком завдяки видавництву Tim Duggan Books of Crown Publishing та є доступною в онлайн-гнигарнях.
З вами був Пітер Бейґер із Сан-Франциско та програма «Єврейська спадщина України» на радіопередачі каналу «Наш голос — українські корені».
До наступної зустрічі, шалом!
Слухайте програму (англійською) тут.
Програма «Єврейська спадщина України» виходить в ефір завдяки приватно фінансованій багатонаціональній організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), метою якої є сприяння взаємопорозумінню між українцями та євреями. Для перегляду стенограми й аудіо файлів цієї та попередніх транcляцій програми «Єврейська спадщина України» можна ознайомитися на веб-сторінці UJE , а також на веб-сторінці каналу Наш Голос
