«На різанину я зазвичай одягав джинси». Рецензія на книгу Адама Джонса «Геноцид. Вступ до глобальної історії»

«Геноцид починається з убивства однієї людини – не через те, що вона зробила, а через те, ким вона є…» – заявив дипломат, колишній Генеральний секретар ООН Кофі Аннан [1]. Слушне твердження, яке однак потребує кількох уточнень та породжує низку дослідницьких питань. Найперше варто зазначити, що є випадки, коли людині або групі людей ідентичність (політична, соціальна, економічна чи релігійна) може нав’язуватися організаторами геноциду, як, наприклад, в Індонезії, де людей убивали лише за те, що вони були запідозрені у зв’язках із комуністами. А як щодо того, чи легко розпізнати геноцид у вирі насильства по всьому світі? І яким є механізм визнання геноциду з точки зору міжнародного права? Чи завжди вбивство людей, мотивоване їхньою груповою приналежністю, можна назвати геноцидом? Яке місце в цьому посідають історичні, соціологічні, антропологічні, гендерні та інші дослідження геноцидів?

Відповіді на цей перелік запитань пропонує книга «Genocide. A Comprehensive Introduction» (назва українського видання – «Геноцид. Вступ до глобальної історії») канадського дослідника геноцидів, професора політології в Університеті Британської Колумбії Оканаґан у Келовні та фотожурналіста Адама Джонса. Український переклад книги нещодавно побачив світ у видавництві інтелектуальної літератури «Дух і Літера». Йдеться про видання українською третьої редакції книги, яка є переробленою та доповненою. Для Адама Джонса важливе постійне концептуальне переосмислення тем, оновлення історіографії та наукових дискусій у своїх текстах. А отже, український переклад третього (найновішого) видання пропонує читачу/ці аналітичний виклад останніх дослідницьких, суспільно-політичних дискусій та оглядів у царині міждисциплінарної дослідницької галузі студій геноцидів.

Як зазначено в анотації, книга є наймасштабнішим за тематичним охопленням посібником із проблем геноцидів. Структурно вона поділяється на чотири змістовні блоки, що разом формують 16 розділів та окремий блок «Фотоесей». Перша частина книги має на меті познайомити читача з постаттю Рафаеля Лемкіна, його терміном «геноцид», правовим підходом до визначення геноциду, прийнятим на основі пропозицій Лемкіна, а також із різними варіаціями дослідницьких дефініцій цієї категорії. Адам Джонс попереджає про те, що ця частина є складною, та радить «пристебнути паски безпеки» [2]. Попри слушність попередження автора (глибоке занурення у розвиток студій геноцидів не одразу дає можливість зрозуміти «систему координат» цієї дисципліни), він не залишить читачів/ок напризволяще. Адам Джонс постійно намагається дотримуватися зрозумілої лінії викладу. Його обережні поради допомагають не заблукати серед масиву визначень поняття «геноцид». Саме завдяки цьому насичена та складна  теоретична частина книги (у якій окреслюється ряд аспектів, пов’язаних як із процесом формування правового визначення геноциду, так і його пізнішим застосуванням та суперечливими випадками й думками вчених) стане для читачів/ок міцним фундаментом для подальших розвідок.

Отож, у першій частині Адам Джонс окреслює загальну панораму розвитку студій геноцидів, а також висвітлює основні історіографічні вектори та теми, на які варто звернути увагу молодим дослідникам/цям. Це покликано сформувати у читачів/ок розуміння контексту, в умовах якого постала міждисциплінарна дослідницька галузь студій геноцидів.

Наступна частина книги присвячена історії окремих геноцидів. Адам Джонс проаналізував сім кейсів, починаючи з вбивств корінних народів і завершуючи геноцидами в регіоні Великих Африканських озер. Кожен розділ насичений масивом різновекторної історіографії. Автор представляє найповнішу картину інтерпретацій кожного з геноцидів, демонструючи результати найсучасніших досліджень. Цінним є й те, що Адам Джонс розглядає не лише ті дослідницькі позиції, з якими погоджується, а й ті, які аргументовано критикує. Завдяки цьому читачі/ки отримують можливість, по-перше, ознайомитися з усім спектром дослідницьких підходів до аналізу кожного з геноцидів. По-друге, такий підхід демонструє динаміку розгортання дискусій та розвіює уявлення про те, що серед дослідників існує консенсус навколо трактування різних геноцидів. По-третє, дискусійний підхід автора має на меті спонукати читачів/ок до власних роздумів і подальшого ознайомлення з пропонованою після кожного розділу літературою. Також Адам Джонс звертає увагу на ті аспекти, які є перспективними для подальших досліджень.

Оскільки студії геноцидів перебувають у площині міждисциплінарних і порівняльних досліджень, Адам Джонс, окрім напрацювань істориків/инь та політологів/инь, послуговується ще й дослідженнями інших соціальних наук (психології, соціології, соціальної психології, антропології тощо). Він також розкриває кожен окремий випадок масового насильства через порівняння з прикладами та контекстами з інших геноцидів. Важливість порівняльного підходу полягає в тому, що він дозволяє застосувати теоретичні моделі, якими послуговуються дослідники/ці з різних соціальних наук.

Заслуговує на увагу й надзвичайно репрезентативна джерельна база книги. На її сторінках Адам Джонс покликається на офіційні джерела (звіти, рапорти міжнародних організацій, документи органів державної влади тощо), его-документи (спогади, мемуари, щоденники, листи), аналізує публікації періодичних видань та використовує чимало візуальних джерел (зокрема фотографії та плакати). Таким чином, дослідник намагається репрезентувати досвід (бачення/позицію/перспективу) різних учасників/ць геноцидного процесу: організаторів/ок і виконавців/иць вбивств (perpetrators), тих, кому вдалося вижити (survivors), рятівників/ць (rescuers) та спостерігачів/ок (bystanders). Такий підхід сприяє осмисленню геноциду як складного багатогранного процесу, який не є сталою константою, а розгортається у своїй внутрішній динаміці.

Автор подбав і про дотримання балансу в представленні різних контекстів. Зокрема, розділ про Голокост євреїв присвячено як подіям Другої світової війни (які були тлом розгортання геноциду), так і контексту та умовам реалізації «Голокосту від куль» (тобто систематичного вбивства євреїв шляхом розстрілів на окупованих територіях Радянського Союзу), масовим вбивствам євреїв у газових камерах та трудових таборах (шляхом виснаження працею) тощо [3]. Адам Джонс також висвітлює долі інших груп жертв, які постраждали від політики нацистського режиму, – ромів, людей з інвалідністю, чоловіків-гомосексуалів, «свідків Єгови» та ін. Дослідник враховує суб’єктивний досвід окремих людей. Численні вставки з однойменними назвами «Історія однієї жінки» та «Історія одного чоловіка» покликані представити складнішу палітру трагічних подій та нагадати про важливу дослідницьку оптику.

Третя частина книги присвячена висвітленню основних підходів до студій геноцидів, які пропонуються соціальними науками. Адам Джонс визначає чотири ключові психологічні чинники, які впливають на поведінку організаторів/ок і співучасників/ць геноциду, – нарцисизм, страх, жадобу й приниження [4]. Автор аналізує ці мотиви крізь призму індивідуального досвіду одіозних диктаторів та політиків (Адольфа Гітлера, Мао Цзедуна, Йосифа Сталіна, Слободана Мілошевича та ін.). Він також звертається до вивчення колективного досвіду різних груп. Зрештою Адам Джонс висновує про те, що ці чотири чинники є взаємопов’язаними й такими, що зумовлюють поведінку не лише організаторів/ок, а й виконавців/иць геноциду.

Автор демонструє особливий вклад різних соціальних наук у вивчення масового насильства (наприклад, соціології, антропології, гендерних студій тощо). До того ж дослідник будує оповідь таким чином, щоб читачу/ці було зрозуміло, як функціонує кожна з цих наук, під яким кутом зору вона «дивиться» на студії геноцидів та чим такий фокус важливий для осмислення цього явища.

В останній частині книги розглянуті питання міжнародно-правового врегулювання, суперечливої пам’яті про геноцид та примирення, що постають перед країнами і суспільствами після вчинення злочину. Тут Адам Джонс також означив «деякі сліди та сприятливі умови», які «можуть слугувати червоними прапорцями» для розпізнання/наближення геноциду [5]. Він окреслив історію та основні стратегії гуманітарних інтервенцій з метою запобігання геноцидам. Адам Джонс намагається продемонструвати, що вивчення, осмислення та запобігання злочинам – це широке поле для діяльності не лише дослідників, але й міжнародних політичних, військових і гуманітарних структур, метою яких є протидія геноцидам.

На окрему увагу заслуговують використані у книзі світлини. Адам Джонс є фотожурналістом, який накопичив величезний архів, що складається з понад 17 тис. зображень. Чимало використаних в українському виданні ілюстрацій – це фото з особистого архіву автора, які він зробив на місцях геноцидів і масових вбивств. Такий багатий візуальний матеріал лише посилює унікальність посібника. У розділі «Фотоесей» Адам Джонс ставить питання про те «як представляти геноцид у фотографіях, щоб уникнути кліше й знеособлених зображень трупів і нагромаджень черепів?» [6]. У цій частині автор через фотографії та рефлексії щодо них демонструє, що варто зосередитися на представленні багатовекторних досвідів суспільств, які пережили геноцид.

До об’єктиву дослідника потрапили краєвиди (які «пам’ятають» про геноцид), артефакти геноцидного процесу, будинки і, звісно, люди. Автор накопичив вагомий досвід роботи з фоторепрезентаціями геноциду. У цьому контексті йдеться про рідкісне поєднання діяльності дослідника геноцидів, фотожурналіста та викладача. Наприкінці розділу Адам Джонс наводить перелік ключових праць, присвячених темі  фоторепрезентації геноциду.

Варто означити й особливості україномовного видання. Назва книги – «Геноцид. Вступ до глобальної історії» – не є буквальним перекладом з англійської (у такому разі ми б отримали назву «Геноцид. Вичерпний вступ»). Зважаючи на матеріали, представлені в цій роботі, обрана назва, здається, точніше відображає «форму історичного аналізу, в якому явища, події та процеси розглядаються в глобальних контекстах» [7], і є працею, написаною відповідно до канонів глобальної історії (Global history).

Над науковою редакцією українського перекладу книги працювали дослідники історії України XX ст. Ігор Винокуров та Олена Стяжкіна. Вони подбали про те, щоб текст був зрозумілішим для українського читача. Саме тому в ньому є посторінкові посилання, які мають здебільшого роз’яснювальний характер. Серед величезного історіографічного масиву, використаного автором, редактори позначили публікації, які вже перекладені українською.

Автор також намагався подбати про структуру книги і доступний виклад матеріалу. Зокрема, Адам Джонс позначив афіліації й посади осіб, які згадані в книзі, навів визначення більшості термінів, а також на початку розділів означив алгоритм, за яким буде викладено матеріал. На полегшення сприйняття матеріалу спрямовані і назви підрозділів у форматі запитань (Навіщо досліджувати геноциди? Що знищується під час геноциду? Чи якийсь геноцид можна виправдати? Коли виправдана військова інтервенція?).

Насамкінець варто було б пролити світло на питання про те, якою є дослідницька позиція автора книги з приводу тем, пов’язаних з українською історією, а саме Голодомором і в ширшому контексті злочинами комуністичного режиму, а також геноцидом євреїв, ромів та інших жертв нацистського режиму. Але, мабуть, краще навмисно це оминути й завершити рецензію дослідницькою інтригою-запрошенням читачів/ок розпочати особисте знайомство з однією з найґрунтовніших книг про «найтемніші часи людства».

Цей матеріал підготовлено спеціально для сайту “Україна Модерна”. Публікується вперше. Будь-яке відтворення тексту (повністю чи частково) можливе лише за згоди авторки та редакції сайту “Україна Модерна”. ©Тетяна Бородіна.

У публікації використано ілюстрації, надані Авторкою.

Тетяна Бородіна – аспірантка Докторської школи Національного університету «Києво-Могилянська академія», наукова співробітниця Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства (Київ). Наукові інтереси: історія Голокосту, історія Третього Райху, студії з вивчення геноцидів, українсько-єврейські взаємини в XX ст. Співупорядниця (разом з Наталею Риндюк) навчального посібника для учнів ліцеїв «Сторінки єврейської історії України», наукова редакторка українських перекладів досліджень з історії Голокосту.

Цілковиту відповідальність за точність наведених у публікаціях фактів та коректність цитат несуть автори текстів.

Вперше опубліковано @Україна Модерна