Повернення Аґнона до України
У 1966-му році ізраїльський письменник Шмуель Йосеф Аґнон отримав Нобелівську премію з літератури за книжку «Гість на одну ніч». Ця історія відбувається у східному галицькому містечку Бучач після Першої світової війни. В ній розповідається про єврея, який, повернувшись до рідного міста, з’ясовує, що він втратив багатьох друзів, яких забрала війна, погром чи хвороба. Не зважаючи на це, він безуспішно намагається зібрати достатнью громаду для проведення служби в місцевій синагозі. Зрештою, герой повертається до своєї домівки в Єрусалим.
Видання «Гість на одну ніч» – це сукупність поглядів Аґнона про минуле свого народу, сьогодення та його сподівання на майбутнє. Визнаючи його працю, комітет з присудження Нобелівської премії зауважив: «Унікальна якість Аґнона, як письменника, очевидна саме в головному циклі романів описаних в його рідному місті Бучач, яке колись було процвітаючим центром єврейської віри та раввинського навчання, а терер опинилося в руїнах. В його мистецькій оповіді висвітлені реальні сюжети поруч із легендами».
Хоча Аґнон й вважається однією з центральних фігур в іврит-мовній літературі, де Бучач відіграв ключову роль, автор залишається загадкою в країні свого народження.
Нова генерація українських письменників сьогодні повертає Аґнона до України, звертаючись до його коренів та дивлячись на місто Бучач свіжими очима, так само як діяв письменник, повертаючись до свого рідного міста у короткій подорожі 1930-го року.
«Ключ у кишені» – це збірка дев’яти есеїв, написаних Євгенією Сенік, Софією Андрухович та Андрієм Любкою, які брали участь у короткотерміновій літературній резиденції під час перебування в Бучачі впродовж серпня, вересня та жовтня минулого року. Резиденція була частиною більшого проекту під назвою: «Аґнон: П’ятдесят кроків, щоб зрозуміти», що здійснений завдяки ініціативі «Літературний центр імені Аґнона», на знак вшанування п’ятдесятиріччя з часу вручення Нобелівської премії Аґнону.
Мар’яна Максим’як, директор центру, повідомила, що одним із завдань проекту та резиденції було розкрити багату культурну спадщину менших міст України.
«Галичина [ред. – Ґаліція] є територією нескінченних історій та біографій, кожна з яких є цікавою», – сказала вона, презентуючи збірку есеїв на «Книжковому Арсеналі», Міжнародному книжковому фестивалі, що проходив у травні в Києві. «Друга світова війна перервала життя багатьох ... місія полягає в поверненні Бучача на літературну мапу України».
Одна із вимог резиденції була в тому, щоб українські письменники, прочитавши твір «Гість на одну ніч», змогли відтворити в своїй свідомості Бучач таким (в романі його назва «Шибуш»), яким його бачили Аґнон та мешканці міста в період міжвоєнних років.
Євгенія Сенік була першою письменницею, яка відвідала Бучач. Запрошення надійшло тоді, коли вона щойно закінчила єврейську освіту в Національному університеті Острозької академії, де серед інших предметів вона вивчала іврит (давньоєврейську мову).
Вона прибула до Бучача у серпні, того ж місяця, коли б виповнилось 86 років з часу короткого візиту Аґнона.
Аґнон покинув свій рідний Бучач у 1908-му році задля Османської Палестини, коли йому не було ще й 20-ти років. Деякий час він жив у Німеччині (1912-1924) й двічі повертався до Бучача у 1913-му році – до та після смерті свого батька. У серпні 1930-го року він знову здійснив поїздку, подорожуючи по Галичині. Письменник востаннє провів сім днів у Бучачі. Він помер у Тель-Авіві у 1970-му році.
«Тексти Аґнона були для мене відкриттям», – сказала Сенік. «Він писав у той час, коли саме створювались нові слова сучасного івриту. Він був також творцем слів – у Аґнона є деякі створені ним слова, які й існують тільки в його текстах. Певно що читати Аґнона в оригіналі – це справжнє задоволення».
Сенік є родом з Луганська – області в Україні, що на даний час контролюється проросійськими сепаратистами в ході російської війни проти України. Письменниця зазначила, що подорож несподівано зворушила її.
«Під час мого перебування, Бучач став мені близьким, оскільки виросла я в маленькому містечку в Луганській області. На даний момент я не можу поїхати до дому, якого мені страшенно не вистачає. Коли я приїхала до Бучача, то відчула себе певною мірою вдома. А через роман “Нічний постоялець”, де Аґнон описує повоєнний Бучач, автор став моїм другом».
Софія Андрухович є автором роману «Фелікс Австрія», українського бестселера який перекладено кількома європейськими мовами. Родом вона із Івано-Франківська, що є на відстані сімдесяти кілометрів від Бучача.
«Місто відкрилось із середини, місто мене запросило», - сказала Андрухович про свою резиденцію. «Коли я згадую цей досвід, то розумію, що це була одна із найбільш незабутніх моїх подорожей».
Андрухович розповіла про те, що відчувала себе учасником роману Аґнона, проникнувшись смутком головного героя, який повернувшись до міста свого народження, бачить його зміни не на краще.
Однак, сучасний Бучач є особливий тим, що залишається провінційним містечком, де «ми можемо одночасно спостерігати як великі сюжети, так й мікро-оповідання», – зауважила Андрухович. «Ми можемо, завдяки історіям штетлів та єврейським містам західної України ... порівняти, що сталось у совєтський період й побачити як це виглядає сьогодні».
«Це історії свідомого й несвідомого», – сказала письменниця.
Несвідомим є те, що написав Андрій Любка в одному із свої есеїв: «Галичина: невіднайдена Троя», яка також увійшла до його останньої збірки коротких історій під назвою «Саудаде».
Він зауважив, що проведений ним тиждень у Бучачі дозволив йому одночасно взяти участь у двох подорожах.
«Я був у Бучачі 2016 року, але читаючи книжку Аґнона, повертався майже на століття назад. Цікаво було порівнювати ці два міста: реальний сьогоднішній Бучач і загадковий містичний Шибуч. Роздуми про Бучач неможливі без ширшого контексту. Це як скельце в окулярі, через яке можна роздивитися всю Галичину. Бучачу і Галичині пощастило, що вони мали такого хронікера-письменника як Аґнон, але і Аґнону пощастило мати в житті Галичину і Бучач, без яких він не сформувався б як літератор і мислитель», – сказав Андрій Любка.
Книга «Гість на одну ніч» була опублікована у 1939-му році, перед початком Другої світової війни. Незважаючи на те, що Аґнон захопився новою літературною територією нових єврейських земель, його прагнення до Бучача в місці й часі відбивалось у всіх його творах. В останні роки свого життя, Аґнон натхненно працював над серією розповідей про Бучач, які з’явились на сторінках газет та літературних додатках. Нещодавно вийшла друком англомовна збірка цих оповідань під назвою «A City in its Fullness», видавцем якої є The Toby Press.
Проект «Літературний центр імені Аґнона» за програмою «Аґнон: П’ятдесят кроків, щоб зрозуміти» отримав фінансову підтримку Канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч» (UJE).
Світлини та відеоматеріали під час панельної дискусії про збірку «Ключ в кишені» на Міжнародному Фестивалі «Книжковий Арсенал» у місті Києві, 19 травня 2017-го року.
00:00-3:09
Мар’яна Максим’як, директор проекту «Літературний центр імені Аґнона»
03:10-07:25
Софія Андрухович, письменник, перекладач, фейлетоніст
07:25-07:50
Мар’яна Максим’як, директор проекту «Літературний центр імені Аґнона»
07:51-10:29
Євгенія Сенік, письменник, філолог, незалежний дослідник єврейських студій
10:30-11:05
Мар’яна Максим’як, директор проекту «Літературний центр імені Аґнона»
11:06-15:00
Наталія Федущак, директор із комунікацій Канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч»
15:01-15:23
Мар’яна Максим’як, директор проекту «Літературний центр імені Аґнона»
15:24-17:18
Представник Німецького Ґете-Інституту в Україні
17:20-23:04
Мар’яна Максим’як, директор проекту «Літературний центр імені Аґнона»
23:05–24:00
Євгенія Сенік, письменник, філолог, незалежний дослідник єврейських студій
24:00-25:56
Мар’яна Максим’як, директор проекту «Літературний центр імені Аґнона»
25:57-33:10
Софія Андрухович, письменник, перекладач, фейлетоніст
33:13-34:38
Наталія Федущак, директор із комунікацій Канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч»
34:39-41:10
Запитання від аудиторії
Уривки зi збірки «Ключ у кишені»
З тексту «Окуляри Аґнона» Євгенії Сенік
Якщо знову говорити про тих, кого манить Бучач з різних причин, то і тут можна легко відшукати мотиви подорожніх: давня історія, цікава архітектура, нетипова для даного регіону ботаніка, шедеври й загадки Пінзеля, закодована творчість Аґнона… І вкотре я їхала за останнім. За тим, чиї слова часто віднімали у моєї душі спокій, а саму мене позбавляли нічного сну.
Знала, що не побачуся з ним особисто, а проте хотіла бодай пройтися тими вулицями, якими ходив він, в надії віднайти найменші докази його там присутності, аби й самій торкнутися землі, яка породила Аґнона й обдарувала його всіма тими здібностями й талантами, що дали змогу створити неповторні тексти, визнані бути гідними Нобелівської премії. Це його ім’я я згадую останні місяці в розмовах чи не найчастіше. Аґнон.
З тексту «Галичина: невіднайдена Троя» Андрія Любка
Вдається в мене слабо, бо ми з Аґноном перебуваємо наче в різних містах. Хоча ніби й ось воно все: вулиця Колейова, джерело, з якого пив круль Ян Собєський, і готель, в якому зупинявся письменник, і місця, на яких стояли Велика Синагога та Бейт-Мідраш (нині тут базарні ряди та магазини), і єврейський кіркут, що його місцеві називають окописьком. Ландшафт, декорації — ті самі, але в цьому театрі нині йде інша вистава, грає інша акторська трупа. Масштаб приблизно той самий, адже і в часи відвідин Бучача Аґноном, і в наші дні місто налічує приблизно дюжину тисяч мешканців. Національний склад населення змінився кардинально — якщо сто років тому більшість тут складали євреї, то нині це майже повністю українське місто.
З тексту «Бучач. Блаженство органів» Софії Андрухович
Сам Бучач зручно розлігся в долині між пагорбами. Звинувся клубком — можна обходити його навколо, роздивлятися з різних точок, пересуваючись його краєм, наче обідком посудини, віднаходячи основні точки: руїни Фортеці, Ратушу, зведену архітектором Меретином, Монастир василіян, Успенський костел. Його вулиці розташовані на різних рівнях, під різними векторами. Ідеш вулицею — і бачиш автомобілі рівнем вище, і пішоходів десь унизу, над Стрипою. Ряди будинків наповзають одні на одних, як елементи колажу. Самі ці ряди складають малі й більші кам'яниці, ніби утяті в несподіваних місцях чи стиснуті. У дворах між міськими кількаповерховими будинками — городи з гарбузами.
Серед того, чого вже немає, — центральний пункт роману Шмуеля Йосефа Аґнона «Нічний постоялець», будівля Бет Мідрашу. Зберігся фундамент будівлі, але у зведених наново стінах тепер — торговельний центр.
