Рада директорів

Джеймс Костянтин Темертей

Джеймс Костянтин Темертей, член Ордена Канади, — засновник й основний спонсор UJE. Пан Темертей має понад сорок років досвіду бізнес-діяльності й нині очолює провідну незалежну канадську енергетичну компанію «Нортланд Павер». До її заснування в 1987 році він зробив успішну кар’єру в IBM й інших комп’ютерних компаніях, створивши найбільшу у світі франшизну мережу «Комп’ютерЛенд» і вивівши «Софтчойс Корпорейшн» у статус одного з провідних північноамериканських постачальників розробок і послуг у галузі програмного забезпечення й апаратних технологій. Пан Темертей також бере активну участь у громадських проектах, зокрема він був головою Ради керівників Королівського музею Онтаріо з 2002 по 2009 рік. Він займається філантропією, фінансуючи проекти, пов’язані з охороною здоров’я, освітою та культурою. В Україні пан Темертей є головою дорадчої ради Києво-Могилянської бізнес-школи. У 2008 році його було нагороджено Орденом Канади.

Софія Дяк

Софія Дяк — директорка Центру міської історії у Львові, інституції, яка працює у сфері академічних досліджень, освітніх проектів, публічної та цифрової історії. Здобула ступінь доктора філософії у Інституті філософії та соціології Польської академії наук, магістра історії — у Центрально-Європейському Університеті та бакалавра з історії — у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Коло дослідницьких зацікавлень включає повоєнну історію міст Центральної та Східної Європи, практики спадщини і містопланування у соціалістичних містах, культурні інфраструктури пізньорадянського періоду.  Була стипендіаткою Німецького історичного інституту у Варшаві, Фундації Ґерди Генкель, Центру вивчення Голокосту і геноцидів в Амстердамі, Інституту наук про людину у Відні, програми Історичний діалог та відповідальність Інституту дослідження прав людини Колумбійського університету, а також Українського наукового інституту Гарвардського університету. У 2019–2023 є старшою дослідницею у проекті «Спадки комунізму» Центру новітньої історії у Потсдамі. Кураторка виставкових та освітніх проектів, пов’язаних з переосмисленням минулого, в тому у публічних міських просторах. У 2010–2017 співкурувала серію літніх шкіл про єврейську історію та культуру у Центрі міської історії.

Марк Дж. Фрейман

Марк Дж. Фрейман веде юридичну практику у фірмі «Лернерс» у Торонто. Як юрист він був залучений до гучних справ на всіх рівнях канадської судової системи. Зокрема він був головним юристом при Комісії з розслідування катастрофи рейсу 182 авіакомпанії «Ейр Індія» та Канадській комісії з прав людини в судовому процесі проти Ернста Цюнделя через його інтернет-сайт, що пропагував ненависть. З 2000 по 2004 рік Пан Фрейман був заступником Генерального прокурора Онтаріо. Він був президентом Канадського єврейського конгресу й президентом фонду «Канадський центр Переса за мир».

Пан Фрейман є співавтором видання The Litigator’s Guide to Expert Witnesses, часто друкується, викладає на університетському рівні й виступає на теми, пов’язані з національною безпекою, правами людини та ЗМІ. Його було нагороджено численними академічними відзнаками. Нині він працює професором-ад’юнктом з права у школі права «Осґуд Холл». Окрім ступеня бакалавра й магістра юриспруденції від Торонтського університету Пан Фрейман здобув ступінь доктора філософії в галузі сучасної думки й літератури в Стенфордському університеті. Його родина походить із Галичини. Він є головною особою проекту «Повернення до гідності» в Самборі, де народився його батько. Проект має на меті відновити давній єврейський цвинтар у Самборі й місця масових поховань євреїв-жертв «Голокосту від куль» на цвинтарі й у лісі неподалік від села Ралівка.

Адріан Каратницький

Адріан Каратницький, один із засновників і співдиректор UJE, — старший науковий співробітник Атлантичної Ради США й керівник її програми «Українсько-північноамериканський діалог». У 1993–2003 роках він очолював організацію «Фрідом хаус». За час свого керівництва він розробив програми допомоги демократичним і правозахисним рухам у Білорусі, Сербії, Росії й Україні та провів низку довгострокових порівняльних аналітичних досліджень щодо стану демократії й політичних реформ. Упродовж 12 років він керував рейтинговим дослідженням «Свобода у світі» та був співредактором щорічного видання «Nations in Transit» («Країни перехідного періоду»), присвяченого вивченню реформ у посткомуністичному світі. Пан Каратницький часто дописує до таких періодичних видань, як «Foreign Affairs», «Newsweek», «Washington Post», «Wall Street Journal», «Financial Times», «New York Times» та багатьох інших. Він також є співавтором трьох книг із радянської й пострадянської тематики.

Павло-Роберт Маґочій

Павло-Роберт Маґочій (співголова вченої ради UJE) — професор історії та політології в Торонтському університеті, де з 1980 року він очолює кафедру українознавчих студій. Він отримав докторський ступінь у Принстонському університеті 1972 року й був членом Товариства стипендіатів Гарвардського університету в 1973–1976 роках. Проф. Маґочій має понад 700 публікацій, серед яких 30 книг, зокрема такі, як: «Формування національної ідентичності: Підкарпатська Русь, 1848–1948 рр.» (Harvard University Press, 1978); «Галичина: історичний огляд і порадник із бібліографії» (University of Toronto Press, 1983); «Історичний атлас Центрально-Східної Європи / Центральної Європи» (University of Washington Press, 1993/2002); «Історія України» (University of Toronto Press, 1996); «Утворюванню національностей немає кінця» (Columbia University Press, 1999, у 2-х т.); «Корені українського націоналізму» (University of Toronto Press, 2002); «Україна: ілюстрована історія» (University of Toronto Press, 2007); повністю перероблена й доповнена «Історія України: земля та її народи» (University of Toronto Press, 2010). Він також є головним редактором «Енциклопедії народів Канади» (University of Toronto Press, 1999), співредактором й основним автором «Енциклопедії русинської історії та культури» (University of Toronto Press, 2002). Проф. Маґочій викладав у Гарвардському університеті й у Єврейському університеті в Єрусалимі. 1996 року його призначено постійним членом Королівського товариства Канади (Канадської національної академії наук). Проф. Маґочія було нагороджено відзнаками за його внесок у дослідження історії Підкарпатської Русі та карпатських русинів.

Вольф Москович

Вольф Москович — почесний професор і колишній завідувач кафедри російських і слов’янських студій Єврейського університету в Єрусалимі (1976–2004 рр.). До сфери його зацікавлень насамперед належать: славістика (зокрема українські студії), єврейська культура й історія Східної та Центральної Європи (зокрема дослідження їдишу і їдишомовної культури), взаємини між євреями та християнами, а також мовні й культурні контакти. Проф. Москович навчався у Чернівецькому державному університеті в Україні, отримав ступінь кандидата наук у Московському інституті іноземних мов (1965 р.) та ступінь доктора наук у Ленінградському відділі Інституту мовознавства АН СРСР (1971 р.). Від 1965 до 1974 року він був старшим науковим співробітником і директором лабораторії з комп’ютерної лінгвістики та когнітивних досліджень Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах винаходів та відкриттів.

Проф. Москович був запрошеним професором в університетах Лондону, Оксфорду, Пенсильванії, Риму й Братислави, а також у Корнельському університеті. У його доробку — понад 300 публікацій, зокрема 12 монографій, переважно в галузі теоретичної й слов’янської філології, а також єврейської та української культурології. З 1993 року він є головним редактором наукової серії «Євреї та слов’яни» (англ. Jews And Slavs, тт. 1–25, Єрусалим). Вольф Москович — президент Ізраїльської асоціації славістів і член Міжнародного комітету славістів. Серед отриманих професором почесних звань та нагород — звання іноземного члена Національної академії наук України та Словенської академії наук і мистецтв, золота медаль імені В. Жаботинського за сприяння взаєморозумінню між народами.

Сергій Плохій

Сергій Плохій — професор кафедри української історії  й директор Українського наукового інституту Гарвардського університету. До викладання в Гарварді він був професором історії в Університеті Альберти й заступником директора Центру українських історичних досліджень імені Петра Яцика при Канадському інституті українських студій (КІУС). Його зацікавлення охоплюють дослідження історії України та інтелектуальної, культурної й міжнародної історії Східної Європи. Проф. Плохій — один із провідних фахівців з історії цього регіону. Він опублікував численні праці англійською, українською та російською мовами і є автором кількох впливових монографій, зокрема: «Ялта: ціна миру» (New York, 2010), «Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу» (New York, 2015) та «Брама Європи. Історія України» (New York, 2016). Його книги вибороли численні міжнародні нагороди, зокрема премію Лайонела Ґелбера (Канада), книжкову премію Пушкінського дому (Великобританія), премію Фундації Антоновичів (США), а також премію «Посол Нової Європи» (Польща). У 2013 році за видатні наукові заслуги в галузі історії він отримав стипендію ім. Волтера Чаннінга Кабота на Факультеті мистецтв і наук Гарвардського університету.

Берл Родал

Берел Родал — один із засновників UJE і голова Консультативної ради UJE. Пан Родал надає стратегічні рекомендації та інші пов’язані послуги щодо вибору клієнтів в приватному й державному секторах. Впродовж 20 років він був високопосадовцем уряду Канади з досвідом роботи у таких галузях, як державна політика, планування й виконавчі функції щодо національної єдності, закордонних справ, міжнародної торгівлі, оборони, безпеки та економіки. Він був членом канадської групи в переговорах між Канадою та США щодо Угоди про вільну торгівлю, яка передувала Північноамериканській угоді про вільну торгівлю. Пан Родал пише та читає лекції на теми націоналізму й політичної ідентичності, державних і управлінських питань, а також міжнародної політики й безпеки. Він має дипломи Університету Макґілла й Оксфордського університету. Протягом 10 років Пан Родал обіймав посаду заступника голови Міжнародного центру з питань ненасильницьких конфліктів у Вашингтоні (США). Він є одним із засновників Північноамериканського форуму, який об’єднує політичних, державних, ділових та громадських лідерів зі Сполучених Штатів, Канади й Мексики для зміцнення безпеки, стабільності й процвітання в Північній Америці. У 2002 році його було нагороджено Медаллю золотого ювілею королеви Єлизавети II, а в 2013 році — Медаллю діамантового ювілею.

Ігор Щупак

Ігор Щупак — кандидат історичних наук, Ph. D, директор Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» (1999–2002 рр., 2004–теперішній час); проректор з наукової роботи Міжнародно-педагогічного інституту «Бейт Чана» (Україна); Член Міжнародної Pади Аушвіцу (Польща). До цього працював головним редактором видавництва «Прем’єр» (Запоріжжя, Україна), головним редактором щотижневика «Форум» (Торонто, Канада), викладачем вищих і середніх навчальних закладів в Україні. Д-р Ігор Щупак є автором більше 150 наукових робіт з історії України та історії Голокосту, надрукованих у Австрії, Білорусі, Ізраїлі, Канаді, Польщі, Росії, Україні та ін., а також більше 20 базових підручників з історії для загальноосвітніх шкіл України, рекомендованих Міністерством освіти і науки України. Був науковим консультантом художнього та низки документальних фільмів. Він є членом Українсько-Німецької комісії істориків, Українсько-Польської комісії експертів з удосконалення підручників історії, керівником авторського колективу зі створення нових програм та підручників історії для українських шкіл. Ігор Щупак є членом Редакційної комісії журналу Інституту Євро-Азійських єврейських досліджень (Ізраїль), членом Академічної ради наукового журналу «Війна і пам’ять» Музею Другої світової війни (Гданськ, Польща). Заслужений працівник освіти України (2018 р.).