Пінзель одним з перших показав Авраама євреєм — Клочко

[Примітка редактора: 24 квітня 2022 року українці святкуватимуть Великдень. Ми повторюємо інтерв’ю, яке вийшло в ефірі програми Громадського радіо «Зустричі» минулого року, щоб висвітлити глибоку культурну та релігійну історію України. Україна не Росія.]

Говорили про іконографію, яка пов’язана з Великоднем, крізь призму міжетнічних стосунків. Чи присутні євреї на зображеннях з розп’яттям, Благовіщенням та іншими важливими сюжетами Старого і Нового Заповіту? 

Розібратись з цим допомогла лекторка, мистецтвознавиця Діана Клочко.

Ірина Славінська: Чи існує якийсь особливий, поєднаний спільними сюжетами, цикл зображень, який може стосуватись усіх весняних свят, як от Великдень та Песах?

Діана Клочко: Можна з впевненістю сказати, що не стільки Песах, скільки Великдень і Страсний тиждень — це те, що у візуальному мистецтві Європи прописано з неймовірною щедрістю. Зрозуміло, що у більшості це інтерпретації того, про що написано у Біблії, а не того, що відбувалося безпосередньо в середовищі людей.

Опосередковано можна побачити у живописі XV-XVI століття якийсь елемент входження сучасності. Наприклад, біля розп’яття ми інколи бачимо (особливо в італійському живописі) людей тієї епохи, вони ніби присутні у священному письмі.

Ірина Славінська: Якщо говорити загалом про цей візуальний фон, то чи можна в українському вимірі побачити діалог української та єврейської громади?

Діана Клочко: Інколи можна, але дуже мало. Набагато менше, ніж у сценах «Страшного Суду». Хоча «Страшний Суд» великою мірою був також присутній в ці дні, бо це також і дні покаяння. У Страсну п’ятницю, Чистий Четвер згадують Єрусалим, відповідно згадують єврейську громаду Єрусалиму того часу.

Ці зображення великою мірою несуть у собі історичне упередження щодо євреїв-сучасників. Євреїв все одно вважали зрадниками Ісуса, попри те, що християни теж дуже часто були євреями. Тут є розходження в розумінні історичної вини.

Ірина Славінська: Всі ці весняні дати поєднує між собою тема жертвопринесення. Великдень — це воскресіння після принесення себе у жертву. І таких сюжетів чимало. До чого тут жертвопринесення?

Діана Клочко: Це дуже важливий момент, оскільки у Старому Заповіті є точка, яка вважається важливою і для Нового, і для Старого Заповіту. Це коли Аврааму Господь наказав вбити єдиного сина, й він послухався. В українській візуальній спадщині є феноменальний артефакт, якому немає аналогів у всій європейській спадщині. Це композиція Пінзеля «Жертвоприношення Авраама». У ній немає ні барана, ні янгола. На більшості зображень вони є.

Іоан Георгій Пінзель у середині XVIII століття парадоксальним чином все це забрав. Саме тому складається враження, що Авраам або чує голос янгола, або йому приходить у голову якась несподівана думка. Він замислюється над тим, що таке жертва. Над тим, що він не має права вбивати весь людський рід.

Композиція Пінзеля була у храмі, зараз вона у музеї. Можливо, якби вона стояла у храмі, ми бачили б, на що він, Авраам, дивиться. Можливо, цей погляд був би направлений на розп’яття. Тут Авраам, думаючи про жертву, думає не стільки про ту, які він мусить принести, скільки про самопожертву Ісуса.

Ці дві події, Великдень і жертвопринесення Авраама, пов’язані. Вони ніби дивляться одна на одну в Старому і Новому Заповіті.

Ірина Славінська: Чи можна пригадати в українському мистецтві інші подібні за яскравістю до скульптури Пінзеля, роботи з цим сюжетом?

Діана Клочко: Пінзель унікальний ще й тим, що він показав Авраама євреєм, чого також не було у світовій історії. Ми знаємо, що Рембрандт й інші митці зображували Авраама просто літньою людиною. Пінзель зобразив якраз всі етнічні риси євреїв, які проживали у Бучачі. Він, напевно, одним із перших показав, що Авраам був євреєм. Це важливий момент для європейського мистецтва. Етнічність стала важливим елементом зображень уже в кінці XIX століття. В більш ранньому українському мистецтві сюжет жертвопринесення присутній, однак зрозуміло, що стінописи не так добре збереглись. Напруження, яке є у скульптурі Пінзеля, в стінописах, звісно, значно менше. Там є інший момент — там присутні пейзажі, що теж дуже цікаво.

Ірина Славінська: Якщо говорити про Великдень і великодню іконографію, то чи можна узагальнити, які сюжети найбільше полюбляють зображати українські художники?

Діана Клочко: У нас є велетенський винахід — ікони «Страстей». Це кілька дощок, збитих разом, на яких великими рядами зображені всі події: інколи від воскресіння Лазаря, інколи від входу в Єрусалим. Можна дивитись по днях, це як фільм «Страсті Христові». Це дуже цікаво, тому що це дійсно особливість західноукраїнського мистецтва. Там видно, як мислили ці художники. Видно сам розвиток дійства, видно як відбувалась драматургічна думка, як вони розпоряджаються простором. Це дуже цікаво розглядати, тому що у середньовічних манускриптах художники інколи дозволяли собі відійти від канонічності зображень. В українських іконах так само. Іноді вставляли мотиви, які складно собі уявити у канонічних зображеннях. Напевно, не без домовленості з замовниками.

Прикладів дуже багато. Один з таких циклів у Церкві Святого Духа в Потеличі (Потелич — село у Жовківському районі Львівської області — ред.) та Церкві Святого Духа в Дрогобичі. У Потеличах це взагалі ціла стіна розписів. Можна подивитись «Страсті» XVI століття у Національному Художньому музеї. У Львівському музеї Шептицького також є кілька таких видатних «Страстей».

Ірина Славінська: Якщо говорити про зображення розп’яття, то чи присутні там ті, хто розіп’яли Христа, з вираженими ознаками єврейського походження?

Діана Клочко: Тут є проблема. Якщо ми подивимось, наприклад, на роботи видатного графіка Рембрандта, людини, яка добре знала і бачила євреїв, то там цього акценту не побачимо. Хоч він і добре підмічав натуралістичні моменти, але це скоріше було узагальнене зображення східних людей у якомусь барвистому вбранні. Тобто це говорить про те, що етнічність скоріше всього у XVI-XVII столітті передавалась етнографічними деталями, а не фізіономічними особливостями. Люди не дуже розрізняли українця, поляка чи єврея, як не дивно.

Якщо ми подивимось взагалі на український живопис, то побачимо, що Марію теж ніхто не уявляє єврейкою. Це просто гарна, молода жінка. Мало того, згадайте «Розп’яття», як вона там стоїть. Це теж один з феноменів свідомості XVI-XVII століття. Марія там також молода. Яким чином Марія може бути однаково молодою жінкою, народжуючи Ісуса і стоячи біля розп’яття, коли Ісусу вже 33? Вона не старіє. І це не особливість української ментальності. Згадайте лише «Страшний Суд» Мікеланджело, там Марія теж молода.

Проект виходить за підтримки канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч».

Слухайте подкаст на сайті Громадського радіо.

ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.