Русинсько-український єпископ – Праведник народів світу

Цього року виповнилося 60 років після загибелі Павла Петра Гойдича (1888-1960) - єпископа греко-католицької церкви Словаччини і видатного релігійного діяча русинсько-українського походження, який був визнаний в Ізраїлі Праведником народів світу.

Майбутній єпископ народився в родині русинського греко-католицького священика біля міста Прешов (Пряшів) у східній Словаччині. Практично вся його подальша діяльність проходила в цьому ж регіоні зі значною часткою русинсько-українського населення. Єврейські громади також були помітною частиною етноконфесійної мозаїки цього краю.

З 1927 року він займав керівні посади в Пряшівський єпархії, а в 1940 році Гойдич став єпископом цього регіону.

25 січня 1939 року, через два дні після створення словацьким автономістським урядом комітету для «вирішення єврейського питання», єпископ написав листа всім парафіям своєї єпархії. В листі він передбачив катастрофічні результати дискримінаційної політики проти євреїв. Гойдич закликав священиків уберегтися від «небезпечної епідемії націоналізму, шовінізму і расизму».

Так званий "Єврейський кодекс" Словаччини - звід правил, що позбавили євреїв людських і громадянських прав, був прийнятий 9 вересня 1941 року. Перший транспорт - тисяча єврейських жінок зі Словаччини, - був відправлений з м. Попрад до табору знищення Аушвіц 25 березня 1942 року.

У травні 1942 року Гойдич написав листа до головного дипломатичного представника Ватикану у Братиславі, в якому гостро осудив депортації словацьких євреїв та звернув увагу на жорстокість членів напіввійськової організації «Глінкова ґарда» до беззахисних євреїв.

В очах Гойдича, злочини проти євреїв Словаччини підривали основи Церкви, тому що на чолі держави стояв католицький священик - президент Йозеф Тісо.

Єпископ Ґойдич просив Ватикан змусити президента Словацької республіки Тіса, як католицького священика, зупинити звірства над євреями, а «якщо це неможливо, то хай Свята Столиця закличе пана президента відмовитися від займаної посади», щоб ці нелюдські дії не ганьбили всю Католицьку церкву.

Але Ватикан не засудив Тісо і не закликав його до відставки; депортації євреїв до газових камер Аушвіца тривали повним ходом. Більш того, за депортацію кожного єврея словацька влада виплачували Німеччині по 500 рейхсмарок.

Політична поліція Словаччини повідомляла в серпні 1942 року про зустріч Гойдича з євреями у Михалівцях. Він з ними цілувався і це начебто викликало невдоволення серед очевидців-християн.

Підприємець-єврей із м. Попрад Павло Лукач-Шпітцер зустрівся з Павлом на вулиці Пряшева саме в момент, коли члени «Глінкової ґарди» виловлювали євреїв. Єпископ обняв свого співрозмовника і захистив його від затримання.

Словацькі служби безпеки повідомили 26 жовтня 1942 року в МВС про велику кількість фіктивних хрещень, зроблених єпископом Гойдичем. У звіті вказується кілька випадків, коли тільки один член єврейської сім'ї звертався до християнства, щоб захистити всіх інших членів. Так, 533 єврея звернулися в греко-католицьку або православну віру, щоб врятувати близько 1500 інших членів своїх сімей, які не хрестилися; більшість навернених продовжували активно сповідувати юдаїзм відкрито або таємно.

Останній ешелон вивіз словацькі єврейські родини в табір знищення 20-го жовтня 1944 року. Майже 70 тисяч євреїв Словаччини були знищені в ході цих депортацій. В живих після війни залишилося лише кілька сотень місцевих євреїв.

Але і вигнання гітлерівців не принесло миру і спокою цьому краю: комуністичний режим, який утвердився в Чехословаччині в кінці 1940-х років, почав репресії проти своїх ідейних супротивників. У 1951 році був проведений зфальсифікований процес проти трьох єпископів за звинуваченням у «ворожих зв'язках з Ватиканом і пособництві нацистському режиму». Всі троє, включаючи арештованого Гойдича, були засуджені до довічного ув'язнення.

Гойдич писав з в'язниці президенту Чехословацької Республіки прохання про пом'якшення покарання, спростовуючи звинувачення в колаборації з нацистами саме тим, що він рятував євреїв.

«Євреї під час німецької окупації масово приходили до мене не лише з Пряшева, а й з інших міст... Я ні одному (з них) не відмовив у допомозі; їхніх дітей я примістив у наших єпархіальних установах, їхні гроші та цінні золоті речі всіляко переховував, щоб зберегти їх від конфіскації», - підкреслював в'язень тюрми в листі до глави держави. Гойдич докладав прізвища кількох єврейських сімей з різних міст Словаччини, які могли б підтвердити його слова.

Євреї надсилали свої свідчення на користь єпископа, але все було марно. Комуністичний режим залишився глухим до прохань ув'язненого. Єпископ-мученик помер у карцері на 72-му році життя - 17 липня 1960 року.

Як зазначає український журналіст зі Словаччини Іван Гвать, єпископ заохочував своїх священиків, щоб вони теж допомагали євреям. Таким чином, наприклад, парох у селі Ольшавиця о.Машлей, послухавшись Ґойдича, врятував життя 54-м єврейським сім’ям, переховуючи їх серед своїх вірників-селян.

Папа Іоанн Павло II беатифікував єпископа Гойдича 4 листопада 2001 року.

В 2006 році розпочався пошук свідків-євреїв для ізраїльського національного інституту Голокосту та героїзму «Яд Вашем». Виявилося, що Павло Гойдич особисто врятував життя принаймні 27 євреям, видаючи їм свідоцтво про хрещення і переховуючи їх у греко-католицьких монастирях. Тому в 2007 році «Яд Вашем» присвоїв Гойдичу звання Праведника народів світу.

Рабин Михайло (Міша) Капустін - рабин Федерації єврейських громад Словаччини, так прокоментував порталу Ukrainian Jewish Encounter своє ставлення до особистості і подвигу Гойдича: «Єпископ П.П. Гойдич - значне ім'я для євреїв Словаччини як символ усіх рятувальників євреїв під час Голокосту. Він чітко зробив свій вибір, подібно до митрополита Андрея Шептицького, зберігаючи життя над смертю. Їхні благородні зусилля повинні бути визнані та відомі не тільки всіма євреями, але, скоріше, всіму людству як приклад того, як залишатися людиною в жорстокому і несправедливому світі».

І якщо вже згадувати фігури братів Шептицьких, то є схожість в трагічних долях двох українських Праведників народів світу - єпископа Павла Петра Гойдича і архімандрита Климентія Шептицького (1869-1951). Обидва під час Другої Світової війни, ризикуючи життям, рятували євреїв. Обидва були арештовані і засуджені комуністичною владою, пройшовши через тортури і жорстокі допити. І обидва загинули в ув'язненні, не змінивши своїм ідеалам і залишившись незламаними.

Текст: Шимон Бріман (Ізраїль)
Фото: Oфіційні сайти Інституту Народної Пам'яті (Словаччина), "Яд Вашем" (Ізраїль), Меморіального музею Голокосту (США).