Скромна «єврейська принцеса» :від Дрогобича до Єрусалиму й Білого Дому
Сто років тому народилася Аліза Бегін (Елла Арнольд) — 25 березня 1920 року в місті Дрогобич (нині Львівської області), в забезпеченій сім'ї, яка володіла кількома нафтовими свердловинами в Бориславі. Батько Алізи, Герман (Цві) Арнольд, був активістом і донором правих сіоністів Володимира (Зеева) Жаботинського та його молодіжного руху «Бейтар».
Аліза вивчала іврит із семи років і вступила в «Бейтар» в 14-ть. Вона закінчила гімназію в Дрогобичі. У сім'ї вчили скромності, стійкості, внутрішньої шляхетності та іншим рисам справжньої «галичанської леді», які вона пронесла через життя.
Тим часом, уродженець Бреста Менахем Бегін закінчив юридичний факультет Варшавського університету (1936 р.). Він був одним з лідерів «Бейтару», й Жаботинський допоміг своєму активістові знайти місце для адвокатського стажування — в українському місті Бориславі, у місцевого адвоката-єврея, прихильника правого сіонізму. Винаймаючи кімнату в Бориславі, Бегін в 1937 році відвідував сусідні міста й знайомився з місцевими бейтаровцями. Так він потрапив до Дрогобича й був запрошений на обід до Германа Арнольда.
Пізніше Бегін згадував: «За столом сиділи дві дівчини, 17-річні близнята. Одна з них мені відразу сподобалася. Я відразу вирішив, що вона буде моєю дружиною». Вона весь вечір скромно мовчала, а вранці він надіслав їй записку: «Я побачив Вас, пані, вперше, але мені здалося, що я знайомий з Вами все своє життя».
Він дочекався її 19-річчя. Весілля було 25 травня 1939 року у великій синагозі Дрогобича. Свідком на церемонії був сам Зеев Жаботинський, який приїхав з Парижа на весілля 26-річного командира «Бейтару». Молоді провели короткий «медовий місяць» у винайнятому будиночку в курортному містечку Трускавець.
За тиждень до цього Великобританія опублікувала так звану «Білу книгу», в якій різко обмежувалася єврейська еміграція — квотою в 75 тисяч осіб на п'ять років, «якщо дозволять умови країни»; понад цю квоту євреї могли приїжджати тільки «в разі арабської згоди на це». Бегін все більше розумів, що буде жорстка боротьба з Британією за створення незалежної Єврейської держави.
Тому, обговорюючи з юною дружиною майбутнє, Бегін висловив занепокоєння з приводу труднощів, які очікують Алізу в їхньому спільному житті. Він чесно заявив, що «життя буде важким, грошей завжди буде мало; буде багато неприємностей, включаючи в'язницю, але це ціна боротьби за землю Ізраїлю». Аліза відповіла, що не боїться неприємностей.
Незабаром почалася Друга світова війна. У перші дні вересня 1939 року Менахем й Аліза покинули Варшаву під німецьким бомбардуванням, кинувшись потягом до Дрогобича до її батьків, а звідти поїхали на південь до Снятина (нині — Івано-Франківська область України) з метою перетнути кордон з Румунією в Буковині. Там зібралися понад 5000 біженців-євреїв, які хотіли доїхати до порту Констанца й далі доплисти до берегів Землі Ізраїлю. Але британський консул в Чернівцях і МЗС Великобританії натиснули на уряд Румунії, щоб заборонити в'їзд єврейським біженцям. Ці непропущені євреї згодом майже всі стали жертвами Голокосту — і їх загибель була на совісті британських чиновників.
Три тижні Бегіни провели в болісному очікуванні в Снятині, але були змушені виїхати до Львова, де дізналися, що кордон між Снятином і Буковиною тепер закритий радянськими військами. Тому в середині жовтня 1939 року молода пара вирушила у Вільно, сподіваючись, що це місто залишиться «вікном» у вільний світ. Вони помилилися. До Вільнюса теж прийшла радянська влада й НКВС.
У вересні 1940 року Менахема Бегіна заарештували. На допитах лейтенант НКВС Дмитро Киянченко, уродженець Вінницької області, звинувачував його в «сіоністській діяльності за підтримки британського імперіалізму». Бегін намагався — частково наївно — довести слідчому, що його робота на посаді голови «Бейтару» ніяким чином не мала антирадянського характеру й що його друзі в Палестині борються проти британської влади.
Вирок — 8 років таборів, оголошений 1 квітня 1941 року, Бегін сприйняв як першоквітневий жарт. За гіркою іронією, НКВС у певному сенсі «врятував» йому життя, відправивши Бегіна на Північ 1 червня 1941 року — за три тижні до гітлерівського вторгнення.
За кілька днів до цього, в травні 1941 року, Аліза змогла виїхати з СРСР у Палестину, отримавши сертифікат із британською візою через друзів з «Бейтару». На цьому шляху її заарештували в Туреччині, але потім звільнили. Аліза приїхала до Святої Землі, сподіваючись звідти допомогти звільненню чоловіка, але британська влада заарештувала її відразу ж після прибуття. Вона була звільнена з концтабору біля Хайфи через кілька тижнів — і тільки після початку хвороби емфіземи легенів, яка відтоді підривала її здоров'я.
Їй було всього 21 рік — і вона залишилася одна. В той самий час Менахем Бегін після місяців каторжних робіт за Полярним колом подолав довгий шлях через Середню Азію та Іран, записавшись рядовим в польську армію генерала Андерса.
Батьків і брата Менахема Бегіна розстріляли нацисти в гетто Бреста. Батьки й сестра Алізи загинули в Дрогобичі — в тому самому гетто, де загинув письменник і художник Бруно Шульц. Голокост залишив Менахема й Алізу сиротами.
Тільки в травні 1942 року Аліза й Менахем Бегін возз'єдналися в Єрусалимі. У березні 1943-го в них народився син Зеєв Беньямін, а потім дві дочки — Хася і Лея.
Менахем Бегін очолив антибританське підпілля й «Військову національну організацію» (Ецел), яка боролася за створення незалежної Єврейської держави. У 1944–1947 роках він перебував на нелегальному становищі. Британська поліція оголосила нагороду в 10 тисяч фунтів стерлінгів за його впіймання.
Цікаво відзначити, що в той час Бегін маскувався під прізвищем, пов'язаним із галицьким містечком Сасів — він зробив собі й дружині документи на прізвище Сасовер. Бегіни одягалися як «рабин Сасовер» і його релігійна дружина.
Одного разу, під час чотириденної тотальної облави, британська поліція обшукувала всі будинки навколо, ведучи справжнє полювання на Бегіна. Аліза зберігала самовладання під час обшуків, поки її чоловік ховався в прихованій ніші, побудованій під стелею їхньої ванної кімнати.
Після створення Держави Ізраїль в 1948 році, Аліза була вірною опорою чоловікові протягом 29 років його боротьби в парламентській опозиції. Тільки 1977 року партія «Лікуд» Менахема Бегіна вперше перемогла на виборах в Кнесет.
Аліза трималася настільки далеко від масових заходів, що коли вона прийшла привітати чоловіка ввечері переможного дня виборів, охоронці не пізнали її й не хотіли пускати в штаб-квартиру партії. У своїй промові перед натовпом захоплених прихильників, Менахем Бегін подякував дружині за «твою любов, коли ти пішла за мною в пустелю, в землю незасіяну».
Ставши дружиною прем'єр-міністра Ізраїлю, Аліза Бегін залишалася зразком скромності. Вона не дала жодного інтерв'ю пресі, намагалася не користуватися службовою машиною чоловіка та їздила автобусами. Одягалася Аліза дуже стримано, але з великим благородством і витонченістю. Вона допомагала всім, хто просив, була доброю й чуйною людиною.
Під час першого візиту Бегіна до США в ранзі прем'єр-міністр, дипломати посольства Ізраїлю запропонували купити її чоловікові пару сорочок коштом посольства. Аліза категорично відмовилася, заявивши: «В жодному разі ізраїльські платники податків не будуть оплачувати сорочки мого чоловіка!»
Ця пара ніколи не прагнула розкоші, живучи на межі розумного достатку. Він ніколи не думав про гроші. Аліза давала водієві гроші на дрібні витрати, щоб розплатитися, якщо Менахем захоче купити собі прохолодний напій у спекотний день. Аліза виростила Бегіну трьох дітей. Вона ніколи не випускала його з дому без напрасованої, накрохмаленої сорочки й краватки, та він і сам був акуратний.
Свій статус «першої леді» вона зрідка використовувала тільки для того, щоб попросити у якого-небудь спонсора зробити пожертву для дітей-інвалідів. Гроші Нобелівської премії миру (1979) Менахем й Аліза Бегін повністю пожертвували у фонд підтримки дітей із незаможних родин і студентів.
У червні 1982 року палестинські терористи вбили посла Ізраїлю в Лондоні й напали з Лівану на північні міста Ізраїлю. Бегін почав військову операцію «Мир Галілеї» проти баз терору в Лівані. Опозиція влаштувала гучну кампанію протесту біля будинку прем'єр-міністра. Бегін сказав міністру поліції, що демонстранти заважають спокою його хворої дружини. «Зараз я накажу і їх приберуть звідси», — сказав міністр. «Ні за що, я прошу вас цього не робити. Я просто хотів попросити, щоб вони не шуміли так сильно», — відповів Бегін.
Восени 1982 року Алізу госпіталізували; приїхали фахівці з усього світу та домоглися деякого поліпшення її здоров'я. Проблеми Ліванської війни та смерть Брежнєва 10 листопада 1982 року вимагали особистого контакту Бегіна з президентом США. Але коли літак прем'єр-міністра Ізраїлю приземлився в Америці 13 листопада, Бегіну повідомили про смерть Алізи. Він прошепотів: «Чому я залишив її?» Не виходячи з літака й не зустрівшись з Рональдом Рейганом, Бегін наказав пілотам повертатися до Ізраїлю.
Його горе було величезне. Смерть коханої дружини підкосила Менахема Бегіна. У вересні 1983 року він добровільно пішов у відставку і до самої смерті в 1992 році залишався відлюдником.
1983 року в районі аеропорту Бен-Гуріон засновано нове єврейське поселення, яке дістало назву Алей Захав, співзвучну імені Алізи Бегін.
Стосунки Менахема й Алізи були історією кохання. Аліза була коханням усього його життя. Вони були разом, коли проти них виступали три імперії — нацистська, радянська й британська. Вони пронесли цю любов від Дрогобича до Єрусалиму, через всі негаразди боротьби за свою країну. Вони разом летіли з візитом в Білий дім і в Кемп-Девід на мирні переговори з Єгиптом, вони разом летіли в Стокгольм отримувати Нобелівську премію миру, і вони разом знайшли останній притулок на Оливній горі в Єрусалимі.
