Трагедія євреїв очима української дівчинки: 80 років по тому
Ця несподівана зустріч відбулася в серпні 2021 року в курортному містечку Трускавець, в якому відпочивав київський рабин Моше Реувен Асман. Генеральний директор Трускавецького готельно-курортного комплексу «Карпати» Лев Грицак запропонував рабину познайомитися зі своєю мамою — Христиною Євстахіївною Грицак.
Христина Євстахівна розповіла київському рабину свої дитячі спогади про Голокост і про участь її сім'ї у порятунку єврейських сусідів.
Вона народилася в Бучачі Тернопільської області, і на початку нацистської окупації міста була шестирічною дівчинкою — Христиною Березою. Її мати була полька, а батько — українець, будівельний майстер високого класу.
У дідуся-поляка на прізвище Щербаневич були два великі будинки, в яких жили сім'ї євреїв. Сусідку-єврейку звали Геня Погорільє, а з її сином Мойше Христина гралась.
Після початку переслідувань євреїв Геня покинула квартиру і почала ховатися. Під час облави Геня прийшла до родини Березa-Щербаневич, щоб перечекати і сховатися.
«У нас був ключ від порожньої квартири, де раніше жили євреї в нашому домі, і я веду Геню через вулицю, в будинок діда. Я йду вниз, мама дає мені чорну в'язану шаль. Провела я Геню, завела в ту квартиру, вона там просиділа всю акцію. Після цього вона пішла до своїх, де вони ховалися. А сусідка, яка дивилася через вікно, кричить моїй мамі: «Пані Березова! Ви з глузду з'їхали? У вас одна дитина і ви її пустили? Адже вони могли її вбити! » — розповіла Христина Євстахівна про свою особисту участь в порятунку єврейки.
Через деякий час дідусь Щербаневич стояв на балконі, і побачив, що німці ведуть Геню разом з ще однією єврейкою по вулиці біля його будинку. Вона до нього звернулася, піднявши голову: «Пан Щербаневич! Врятуйте мене! Я хочу жити!»
Дідусь прийшов до мами (Марії) і каже: «Мануся! Я постійно бачу її очі. Я не зможу це пережити! Робіть що-небудь, щоб її з в'язниці забрати і врятувати від смерті».
Мати пішла за порадою до польського адвоката, він спочатку відмовився допомогти, але жінка наполягала. Тоді адвокат сказав зібрати гроші для великого хабара місцевому поліцаю, і приходити ввечері в парк Собеського біля в'язниці.
«Мати зібрала гроші зі всієї нашої родини. Увечері пішла на вказане адвокатом місце, поліцай вивів Геню. Мама привела її додому, нагріла води в круглу ванну, посадила туди Геню. Я всюди була, все бачила, мовчала, і тільки спостерігала», — розповіла Христина Євстахівна.
Після цього двоюрідний дядько — Казимир Щербаневич, — відвіз Геню до Львова, перефарбував їй волосся, зробив нові документи і відправив до Німеччини в групі остарбайтерів. До цього Геня залишила свого сина у поляка Мазуркевича. Пізніше він відвіз дитину у село і, за чутками, здав маленького Мойше німцям.
Геня Погорільє врятувалася, залишилася на Заході і писала в Бучач після війни — благала знайти її сина, але це вже було неможливо.
На нижньому поверсі будинку Щербаневича жила сім'я єврея Шломо Фінкельмана, там же була його майстерня. Маленька Христина пам'ятає, що Шломо заходив до них в гості після роботи, вона вставала на стільчик і лізла до нього в кишеню, тому що він завжди приносив для неї шоколадку або цукерку.
Коли почалися облави на євреїв, Фінкельман з сім'єю переїхали в інший будинок. Гітлерівці прийшли, убили дружину і дітей, а йому вдалося вискочити і втекти. Так він врятувався і прийшов до родини Берез-Щербаневич.
Шломо заховали в тій же самій квартирі, а Христина носила йому їжу. Фінкельман ховався аж до приходу Червоної Армії. Після цього він одружився з єврейкою, яка теж пережила Голокост, і вони поїхали в Ізраїль, народили там двох синів.
Через кілька років Шломо Фінкельман написав листа своїм рятівникам і вислав мандарини з Ізраїлю. Мати Христини, боячись сталінської держбезпеки, попросила його більше не писати їм безпосередньо. Тому Шломо слав листи і пакунки через родичів Щербаневичів в Польщі.
Христина Євстахівна розповіла рабину Асману про жахи війни. На її очах німецький солдат вів єврейку з маленькою дівчинкою. Вона не хотіла йти, а він її підштовхував прикладом, а потім вистрілив і вбив прямо на вулиці — так, що розлетівся мозок.
В іншому епізоді Христина бачила, як розстрілювали велику групу євреїв. Мати з донькою впали, і їх присипали землею. «Ми з сестрою побігли туди, і почули, як єврейська дівчинка говорить з-під землі: «Мамо! Мамочка! Випусти мене звідси! Мені тут так тісно і темно!» Але прийшов місцевий поляк на прізвище Твардовський, і киркою добив і мати, і дочку», — розповіла Христина побачене своїми очима.
Христина Євстахівна готова показати ті місця в Бучачі, в яких, як вона пам'ятає, закопані ці вбиті євреї. Вона хоче, щоб на масових могилах були поставлені гідні пам'ятники.
Місцевий телеканал «Трускавець Онлайн» зробив відеорепортаж про зустріч рабина Моше Реувена Асмана з Христиною Грицак.
Київський рабин заявив в інтерв'ю телеканалу, що розповідь уродженки Бучача зайшов йому в глибину серця. «Її свідоцтва про страшні роки нацистської окупації я хочу передати в ізраїльський Інститут Голокосту Яд Вашем для початку процесу присвоєння їй і всій її сім'ї звання Праведників народів світу. Для мене ця тема жива. Я вже кілька років займаюся відновленням справедливості, щоб Яд Вашем все-таки дав звання Праведника Митрополиту Андрею Шептицькому».
Рабин Асман хоче знайти в США і в Ізраїлі родичів чи нащадків Гені (Євгенії) Погорільє і Шломо Фінкельмана.
«Я благословляю Христину Євстахівну і її сім'ю. Нехай Всевишній зберігає їх за добрі справи, щоб у них було матеріальне і духовне процвітання», — підкреслив рабин Асман.
Лев Грицак, син Христини, зазначив: «Мене вразив рабин Моше своєю людяністю і уважним ставленням до розповіді моєї мами. Вона розкрила йому ті трагічні події, яким вона була очевидцем під час Другої Світової війни. І я радий, що рабин оцінив поведінку її сім'ї в ті страшні роки».
«Найбільший урок, який я сьогодні отримав на цій зустрічі: що і євреї, і українці, і всі інші, повинні жити в ім'я доброго майбутнього наших дітей та онуків. Щоб ті страшні події не повторилися», — підкреслив Лев Грицак.
Випадок з Христиною Євстахівною Грицак показує, що в Україні може бути набагато більше Праведників народів світу, ніж показує офіційна цифра — майже 2700 осіб, визнаних Яд Вашем. Багато таких людей десятиліттями нічого не розповідали про пережите. Тому Яд Вашем не отримував жодної інформації про їх подвиг.
Текст: Шимон Бріман (Ізраїль).
Фото: стоп-кадри з відео телеканалу «Трускавець Онлайн».
