Тризуб з івритом: що розповів українсько-єврейський документ 1919 року

Вкрай мало залишилося документів, які ілюструють короткий період співіснування молодої української держави і незалежних єврейських громад в 1917-1920 роках. Військові дії, погроми, переміщення мільйонів людей не допомагали збереження паперів.

Але один такий документ я зміг купити в червні 2020 року на аукціоні в Ізраїлі. Це було посвідчення Хани Шльомовни Кацман в тому, що вона є помічницею діловода Єврейської Громадської Управи міста Кам'янець-Подільський.

Мене зацікавила не згадана Хана Кацман, яка була невідомим історичним персонажем. Набагато цікавішим було оформлення самого документа від 28 жовтня 1919 року.

По-перше, цей документ єврейської громади написаний українською мовою, що цілком логічно: місто Кам'янець-Подільський було в ту епоху не тільки центром Подільської губернії, а й тимчасовою столицею Української Народної Республіки.

По-друге, печатка єврейської громади має в центрі тризуб з написом УНР і подвійним текстом українською мовою та івритом.

По-третє, сам івритський текст – поруч з тризубом та у лівому кутку документа, говорить про те, що єврейською громадою в той час керували сіоністи.

Єврейський напис буквально перекладається так: «Виконавчий комітет івритської громади Кам'янця-Подільського». Використання слова «івритської» замість «єврейської» і свідоме невикористання їдишу було характерною ознакою саме сіоністів - прихильників єврейського національного відродження на Землі Ізраїлю.

В якому історичному контексті був створений цей документ?

У той час єврейське населення міста - це приблизно 23 тисячі чоловік (47 відсотків жителів). Третього червня 1919 року Третя дивізія армії УНР штурмом оволоділа Кам'янець-Подільським. Вже 6-го червня з Києва та Вінниці в Кам'янець переміщається Директорія та уряд УНР, і місто на п'ять місяців стає столицею Української Народної Республіки.

Єврейська електрична друкарня Тухбіндера - найбільша і наймодернізована в місті, стає головною для публікацій брошур, прокламацій і наказів уряду УНР Симона Петлюри.

17 липня Петлюра прийняв делегацію єврейської громади Кам'янця-Подільського, яка вимагала припинення погромів і прийняття рішучих заходів для боротьби з ними. Єврейські представники заявили, що тільки при повному припиненні погромів євреї готові підтримати уряд Директорії.

На хвилі успіхів українських військ 30 липня 1919 року в місті відбулася нарада керівників УНР, ЗУНР та делегацій західних союзників з Великобританії, Франції і США. Головний отаман Симон Петлюра вимагав військової і технічної допомоги від країн Антанти для озброєння української армії і повалення більшовиків в Україні.

Видно, «столичний» статус Кам'янця-Подільського і бажання влади УНР виглядати добре в очах західних союзників сприяли підтримці порядку в місті.

Чи мало місце антиєврейське насильство в цьому місті? На це питання є дві протилежні точки зору

«Коротка Єврейська Енциклопедія» (Ізраїль), спираючись на книгу Іллі (Еліаса) Черіковера (1881-1943) про погроми в Україні, повідомляє, що триденні бої за місто в червні 1919 року супроводжувалися погромами, в ході яких були вбиті 52 єврея в Кам'янці і 78 євреїв в його передмісті Китайгороді. «Всього в результаті погромів в 1919 в Кам'янець-Подільському загинуло близько 200 євреїв, а в 1921 році 16 євреїв були розстріляні червоноармійцями», - вказує ця енциклопедія.

З Черіковером категорично не згоден Олександр Удовиченко - генерал-хорунжий армії УНР і майбутній віце-президент УНР в еміграції. Удовиченко командував українськими військами під час взяття міста. У своїх мемуарах, не позбавлених антисемітських стереотипів, він так описує зустріч армії з делегаціями жителів міста 3-4 червня 1919 року:

«До представників жидівських мешканців Кам’янця я звернувся окремо. Зміст мого звернення до них був такий:

— Жидівське населення є громадянами УНРеспубліки, але воно ставило найбільший опір національним прагненням українського народу. Події в Кам'янці Подільському є яскравою досадною ілюстрацією такого їхнього поступування. Українська влада не допустять безладдя й погромів, але зі свого боку я прошу негайно відкрити замкнені крамниці й допомогти нам дістати ЗА ГОТІВКУ все те, що наразі найдошкульніше бракує воякові: білизну, взуття, одяг, мило, тютюн і т.і. У ваших потайних підземних склепах цього добра вистачить на цілу армію. Це все, про що я вас прошу.

У відповідь жидівський рабин пообіцяв, що все це виконається й зазначив, що жидівське населення вірить у те, що українська влада дотримає в місті порядку. «Що ж до нашої молоді», - додав рабин, - «то ми не можемо за неї відповідати, бо вона вас не слухає».

Ця розмова, що провадилася прилюдно, зробила на козаків заспокоюючий вплив. Після того, як рабин скінчив свою прилюдну коротку промову, він звернувся до мене й шепотом сказав: «Жиди можуть добровільно зібрати гроші, як контрибуцію, в сумі 5 000 000 карбованців, аби тільки в місті був спокій». Само собою, така жидівська «тактика» обурила нас і пропозицію «добровільної контрибуції» з місця відкинуто.

З повищого видно, що нами вжито всіх можливих заходів, щоб жидівське населення не потерпіло від помсти за свої гріхи проти українців. 4-го червня жодних антижидівських публічних заколотів не було й тому всі жидівські склепи були відчинені. Усе ж це не перешкодило жидівському журналістові, Чіриковірові, обвинувачувати мене й мій командний склад у погромі в Кам'янець Подільському. За весь час існування української влади, в Кам'янці жодного погрому не було».

Навряд чи можна говорити про ідеальний характер українсько-єврейських відносин в цьому місті. Той же Черіковер наводить у своїй книзі історію молодого єврея на прізвище Хомський - учасника єврейської самооборони Кам'янець-Подільського.

Влітку 1919 року Хомського заарештували і влаштували інсценований судовий процес. Хлопця звинуватили в участі в бою з частиною регулярної української армії і засудили до смертної кари, як більшовика і керівника боротьби проти української армії. Чотири місяці Хомський перебував у в'язниці між життям і смертю. До речі, саме в тій тюрмі Хомський зустрів отамана Семесенко, який влаштував кривавий єврейський погром в лютому 1919 року в Проскурові (нині Хмельницький). Після вироку Семесенко не розстріляли, але навпаки випустили з в'язниці.

Мабуть, потрібні додаткові архівні документи, щоб розібратися, чия ж версія про антиєврейське насильство в місті більш правдива - Черіковера або Удовиченка.

Але точно відомий факт: в кінці жовтня 1919 року, коли був складений документ для Хани Кацман, армії УНР та ЗУНР терпіли військові поразки і були виснажені епідемією тифу. Незабаром в місто увійшла польська армія, а потім почалася польсько-радянська війна 1920 року з новими кровопролиттями.

Мені не вдалося знайти в Ізраїлі ніяких згадок про цю Хану Кацман. Може це була проста дівчина-сіоністка, яка після роботи на низовій посаді в єврейській громаді Кам'янця зуміла приїхати в 1920-і роки і брати участь в будівництві майбутнього Ізраїлю. Дівчина не залишила помітного сліду в історії, і в наш час її онуки або правнуки виставили «непотрібний» їм документ для продажу на аукціоні.

Якщо коли-небудь в Києві буде створено Музей історії євреїв України, я з радістю передам в його експозицію цей документ, який зафіксував партнерство української мови та івриту, незалежної Української республіки і єврейського національного руху в драматичні місяці 1919 року.

Текст і фото: Шимон Бріман (Ізраїль).