Український «втрачений рай» Михайла Грушевського: єврейський вимір
Голова Української Центральної Ради та один із найвидатніших українців 20-го століття професор Михайло Грушевський (1866-1934) все життя проніс любов до своєї «малої батьківщини» — села Сестринівка Київської губернії (зараз — Вінницька область України). Навколо цього села я виявив незвичайний «єврейський слід» — і навіть знайшов …самого себе.
У Сестринівці народилася і виросла мати майбутнього вченого Глафіра Захарівна, яка 17-річною вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського. У цьому ж селі провів своє життя батько Глафіри — місцевий священник Захарій Опоков. Саме дід благословив свого любимого онука Михайла на навчання в університеті Києва.
У дитячі роки і під час канікул в університеті Грушевський неодноразово приїздив до Сестринівки. Михайло жив у рідному селі діда та матері у 1873, 1876, 1882, 1885, 1890, 1891, двічі у 1892-му та у 1893 роках. Востаннє Грушевський, 28-річний професор Львівського університету, приїздив у Сестринівку на сповідь до діда у 1894-му, за декілька місяців до його смерті.
Михайло Сергійович надзвичайно тепло згадував Сестринівку у своїх «Споминах»: «Українське село, ліси, води, український народ, українська мова — все це ввірвалося в мою душу, як якийсь інший, кращий світ, до котрого я потім міг тільки душею і мрією тягнутися. Як кохався у сім селі, що назверх мало всі українські прикмети — біленькі чепурні хатки, солом’яні стріхи, садки, городи й перелази, зарослі вербами береги. Життя в Сестринівці було для мене одним неустанним святом».
Більше того, для дорослого Грушевського Сестринівка була «втраченим раєм», якого він прагнув все життя. Образно кажучи, це було його «місце сили», в якому великий вчений та патріот свого народу заряджався енергією, поринаючи у стихію українського «океану».
Про це він писав пізніше: «Я любив Сестринівку незвичайно, страшенно мріяв про неї й линув душею до неї цілими десятиліттями мого життя. Се був властиво одинокий пункт, де я міг зв’язуватись з українською стихією, дотикатися до української землі, до її природи, до її культури — не вважаючи на всі дефекти тих форм, в котрих виступала ся стихія».
З цього опису може здатися, що оспівувана Грушевським Сестринівка та її округа були моноетнічно-українськими. Але насправді це було не так — в той час селу було вже далеко до фольклорного українського «еталона».
В 1870-1880-х роках неподалік села була побудована залізниця, що тягнулася від Києва до Балти, а в кількох кілометрах від села — в Козятині, споруджувався великий залізничний вузол з чудовым вокзалом. Туди й шли на заробітки сестринівські чоловіки, а село набирало приміський характер.
Тенденція до урбанізації, близька залізниця та розвиток торгівлі привели до Сестринівки євреїв.
У «Щоденнику» Михайла Грушевського за друге листопаду 1890 року ми бачимо допис (орфографія оригіналу збережена — Ш.Б.): «Ось я й знову в Сестренівці, хоч поки дістався, то доводилося думати, що краще було б і не їхати. Мусив топати з жидком кудись і через паркани перелазити, седіти в єго хаті (хоч було доволі чисто; мене от ще яка думка вразила: я чув як жидівка балакала з дочкою, а далі чую — дитинка сопе і губками чвака, мене се здивувало — я ждав наче, щоб і дитина сонна й таке инче якось одмінно од дитини християнської, чи що). Дорогою перевернувся, мусив піднімати воза...».
Найімовірніше, описаний інцидент стосувався єврейського візника, який підвозив вченого від залізничної станції Козятин до села. Впадають у вічі негативні стереотипи молодого Грушевського про євреїв. Але також видно, що він сам «викриває» ці упередження у щоденнику.
У 1864 році у Сестринівці разом із майже двома тисячами православних жили вже 17 євреїв. За переписом 1897 року кількість жителів зросла до 3459 осіб, середи них 3306 православних. Можна припустити, що 153 особи становили католики та юдеї.
Найближче до Сестринівки містечко та залізничну станцію Козятин населяли 6600 християн та 1731 юдеїв (20% мешканців). При цьому 95% усіх магазинів, аптек та складів Козятина належали євреям.
Над усім цим височів найближчий повітовий центр — місто Бердичів, у якому було 42 тисячі євреїв із 53 тисяч населення.
У селах та містечках Бердичівського повіту (без міста Бердичів) проживали у 1897 році 177 тисяч православних (з них 172 тисячі українців), 25 тисяч католиків (з них 11 тисяч українців) та 23.400 юдеїв.
Навколо Сестринівки, що входила до Бердичівського повіту Київської губернії, в період юності та молодості Грушевського розливалося ціле «море» єврейських містечок.
На цій карті я написав синім кольором назви лише тих населених пунктів у радіусі 70 кілометрів від «малої батьківщини» Грушевського, які мали 30-40%, а деякі навіть 50-60% єврейського населення.
Деякі із зазначених на карті єврейських містечок були ще й центрами окремих хасидських династій — Макарів, Сквира, Ружин, Махнівка.
Дивлячись на карту, можна поставити питання: це єврейські містечка були островами в «українському морі» — чи навпаки, українські села цього регіону були в оточенні і під впливом єврейських містечок?
Мабуть, відповідь перебуває у взаємному впливі та економічному взаємозв'язку українських сіл та єврейських містечок — всього того, що буде розірвано більшовиками у 1920--ті — 1930-ті роки, а потім фізично знищено нацистами у період Голокосту.
Деякі євреї Сестринівки знайшлися в архівній справі 1897 року.
Листи першого загального перепису населення Російської імперії повідомляють, наприклад, про проживання в Сестринівці єврейської сім'ї Бріман.
Це 50-річна вдова Малка Аврумівна Бріман із трьома дорослими синами, яка тримає в селі дві лавки — гасову та бакалійну. Найстарший син — 23-річний Герш Беркович Бріман, допомагає матері у гаcовій лавці.
Середній — 20-річний Фроїм Бріман, працює прикажчиком у бакалійній лавці. Наймолодший — 15-річний Шимон Бріман, допомагає середньому. Рід занять Шимона вказаний як «хлопчик бакалійної лавки без місця».
Усі четверо Бріманів вказані як юдейського віросповідання, грамотні, які вміють читати єврейською мовою, вчилися вдома і народилися тут — у Сестринівці. Немає сумнівів, що живучи в українському селі та торгуючи з місцевими жителями, родина Бріман знала українську мову.
Зазначимо, що формально євреям взагалі заборонялося жити у сільській місцевості Київської губернії — імператорський указ про це був прийнятий ще в 1830 році. Потім «Тимчасові правила» від 3-го травня 1882 року забороняли євреям по всій території імперії знову селитися в селах.
Тому той факт, що родина Бріман жила та торгувала десятки років у селі Сестринівка, говорить про те, що місцева громада давала їм дозвіл на це. І зазвичай у ухваленні цього рішення величезну роль грав місцевий священик. З цього я припускаю, що дід Михайла Грушевського — авторитетний серед односельців священик Захарій Опоков, допоміг молодій вдові із трьома дітьми залишитись у селі та заробляти собі на життя.
Вдова Малка Бріман з Сестринівці — рідна тітка мого прадіда Якова Брімана, який багато років життя провів у Бердичеві та у сусідніх містечках як керуючий маєтком польської графині. Його син — мій дід Семен (Шимон) Бріман, народився в 1904-му році в містечку Коростишів Київської губернії.
Після смерті першої дружини під час пологів, мій прадід повернувся в 1906 році до Бердичова, одружився з молодшою сестрою покійної і залишився жити в Бердичеві, керуючи там млином (потім разом із цією дружиною вони загинули у Голокості).
Потрясіння революції та громадянської війни зруйнували цей старий світ.
За новим адміністративним поділом Сестринівка опинилася у Козятинському районі Вінницької області. Насильницьке створення колгоспів та відбирання зерна у селян призвели до жахів Голодомору.
У рапорті начальника Козятинського районного відділу ОДПУ секретареві Вінницького обкому Комуністичної партії України повідомлялося, що у селі Сестринівка лише з 15 березня по 15 квітня 1933 року опухли від голоду 68 людей. А далі були ще місяці найстрашнішого голоду, коли смертність різко зросла. Цілком імовірно, що до півтисячі селян померли від голоду в Сестринівці — колись багатому та процвітаючому українському селі Михайла Грушевського.
У тому ж рапорті чекіста говорилося, що голодуючі мешканці Сестринівки йдуть на салотопку і розкривають скотомогильник з хворими тваринами, включаючи загиблих коней, собак та кішок. «У селі Сестринівка після пожежі колгоспної стайні біля ями, де були закопані трупи коней, кілька разів, переважно жінки та діти, розкопували таких, зрізуючи на кістках м'ясо та розбираючи кістки», — писав чекіст.
У цьому ж документі зазначалося, що колишній торговець-єврей з Козятина Лейба Кріґер веде із селянами такі розмови: «Доки нас влада моритиме голодом, що це таке, чому мовчать, хліба не дають, роботи немає, торгувати теж не дають, влада хоче, щоб люди вимерли з голоду, аби вони мали більше хліба для того, щоб висилати закордон. Діти мруть з голоду, у Бердичеві щодня вимирає близько 100 людей».
Жебрак, що проходив по селу Сестринівка, просив хліба, кажучи, що він помирає з голоду. «Хтось йому дав огірок, жебрак зупинився і почав говорити: «Все селянство вмирає з голоду, піднімали руки за волю, а тепер з голоду здихайте (в оригіналі: здухайте - Ш.Б.), з Нового року тільки у Козятині в лікарні вже померло 600 чоловіків, бач яка влада у нас». До його розмов віднеслися мовчки і співчутливо», — доносив чекіст на жителів Сестринівки.
Наприкінці 1941-го та у 1942 роках нацисти вбили у Козятині близько 2000 євреїв. Разом з ними було знищено майже 1000 євреїв, які проживали у селах Козятинського району. Ймовірно, серед них були й останні євреї Сестринівки.
На 140-річчя голови Центральної Ради в селі Сестринівка був відкритий музей Михайла Грушевського (2006). Первинна споруда — хата діда, пам'ятка історії, не збереглася, вона розсипалася на початку 2000-х років.
Наразі населення села становить близько 1200 осіб — утричі менше, ніж за переписом 1897 року. Жодного єврейського сліду в Сестринівці вже немає — як і у всьому Козятинському районі.
Сьогодні мені залишається лише уявляти, що, можливо, священик Захарій Опоков або навіть його онук Михайло Грушевський купували гаc, сірники, мило, сіль, олію, крупи та чай у тітки мого прадіда. А 15-річний «хлопчик без місця» Шимон Бріман швидко діставав Грушевському родзинки з дальньої полиці в крамниці, а потім біг по селу Сестринівка, відносячи покупки до його хати.
Текст: Шимон Бріман (Ізраїль)
