Український поет із Нью-Йорка Василь Махно відвідав Ізраїль 9-19 червня 2014 року.
Мір'ям-Фейґа Бунімович від імені «Українсько-єврейської зустрічі» розмовляє з поетом про враження від його подорожі.
Василь Махно в Єрусалимі. Фото з особистого архіву поета.
МІР'ЯМ-ФЕЙҐА БУНІМОВИЧ: Ваша подорож до Ізраїля — це продовження взаємодії з єврейським світом, особисте духовне паломництво чи віднайдення українського в Ізраїлі?
ВАСИЛЬ МАХНО: Цікаве питання. Відповідаючи, можна об’єднати різні аспекти відповіді, тобто, в першу чергу, це елемент особистого паломництва. Побачити і відчути цей простір, ім’я якому Єрусалим, випадає не кожному. Я пригадую, що, дивлячись на Гетсиманський сад, намагався порівняти свої дитячі уявлення, які я бачив на сільських образах в Галичині, з тими, що відкривалися перед моїм зором тепер. Звичайно, що християнські й біблійні святині, яких торкаєшся поглядом, примушують тебе якось по-інакшому подумати про все. Коли перебуваєш на Єрусалимських пагорбах, коли твоя тінь тимчасово рухається по стінах старого міста, — відчуваєш, що текст, слово можуть матеріалізуватися. Це усвідомлення усепричетності до всього у цьому світі. З іншого боку, єврейський світ, з яким похапцем вдалося познайомитися в Ізраїлі, підтвердив мої припущення, що єврейський світ закорінений у книжність, слово, до деякої міри у містицизм, але він дивним чином різноманітний — старий і сучасний. Що таке єврейський світ, і як він взаємодіє з українським? Напевно, буде тисячі варіантів відповідей, але при цьому, для мене особисто, взаємопроникнення і взаємодія наших світів цілком зрозумілі. У моєму дитинстві євреї завжди були присутні у спогадах мого діда і баби. У своїх віршах та есеях тепер я наче заповнюю ті прогалини у пам’яті, яка перейшла мені у спадок.
Професор Вольф Москович, Василь Махно в Єврейському університеті, Єрусалим. З особистого архіву поета.
МФБ: Ви пригадували свою першу зустріч із релігійними євреями Нью-Йорка; у Вас особливе ставлення до величин новітньої ізраїльської літератури — Аґнона та Аміхая; у ваших віршах, натхнених останніми відвідинами Східної Європи, єврейське — місця та іпостасі — є досить вагомим. Як досвід знайомства з Ізраїлем продовжує цю лінію?
ВМ: Справді, коли я вперше побачив на вулицях Боропарку у Брукліні хасидів, у мене було відчуття зміщення часів. Потім я дізнався, що більшість із них походять з України, а також більше прочитав про релігійних євреїв та їхнє життя. У «Бруклінській елегії» мені захотілося зафіксувати принаймні сам пейзаж із хасидським світом, який переповнює бруклінські вулиці, наче повноводні ріки навесні свої береги. Перебуваючи у Цфаті під час Суботи, я стояв, зіпершись об мур з білого каміння, переді мною розкривалися Галилейські гори — сині, зелені, жовтяві. Десь далеко, окрайцем крутої гори йшов хасид, поволі, після мікви, й це сходження людини після ритуального купання на фоні цих біблійних гір ставало для мене метафорою виконання свого призначення в якомусь ширшому, може, навіть екзистенційному вимірі. Майже під кінець мого перебування в Єрусалимі я відвідав дім Шмуеля Аґнона. По-перше, Аґнон з Бучача, а по-друге, я на початку 90-тих у Тернополі зустрічався з його дочкою Емуною Ярон. Ми провели тоді майже день, спілкуючись польською за посередництва її чоловіка, який походив з Лодзі. З Аміхаєм у мене уже нью-йоркська історія, фактично точно прописана у вірші «Єгуда Аміхай». Вірші поета я читав ще в Україні, отримуючи польські переклади від своїх друзів. У будь-якому разі і Аґнон, й Аміхай були й залишаються для мене глибоким єврейським текстом. Повернувшись уже до Нью-Йорка, я випадково натрапив на ім’я письменника Йорама Канюка, про якого не чув. Виявилось, що батько Канюка — тернополянин. Тепер читаю його роман «Life on Sandpaper». Як продовжується? Почав писати вірші, умовно назвавши їх єрусалимським циклом, а також планую написати есей про Ізраїль.
Читання віршів Василя Махна в Єврейському університеті, Єрусалим. Фото Мір'ям-Фейґи Бунімович.
МФБ: Де Ви встигли побувати? Що вразило з місцевого колориту?
ВМ: Я проїхався кількома містами: Єрусалимом, Тель-Авівом, Хайфою, Акко, Цфатом. Якесь крихке відчуття між миром і війною мене супроводжувало повсюди, хоча на висотах Галилейських гір співають птахи, дзижчать джмелі, й хасиди моляться, колихаючись в амплітуді своїх молитов.
Самуїл Барнай, Василь Махно, Александр Кулик, Йоханан Петровський-Штерн, після зустрічі в Єврейському університеті, Єрусалим. З особистого архіву поета.
МФБ: Зустріч із християнськими святинями, вочевидь, надихнула Вас особливим чином, про що свідчать Ваші останні тексти. Скажіть, будь-ласка, кілька слів про це.
ВМ: Я гадаю, що ці нові вірші — це своєрідний світоглядний синтез і відчуття поетичного досвіду (якщо в поезії можливий який-небудь досвід). Християнські місця, персонажі, події переходять із біблійного тексту до сучасності, й таким чином втрачається, зашивається у слова нитка часу, виринаючи то в минулому, то в теперішньому. Тобто ця ідея всеприсутності, можливо, так гостро відчувається на Святій землі. А ще — в цих віршах особисті порахунки з самим собою.
Мір'ям-Фейґа Бунімович і Василь Махно, Єврейський університет, Єрусалим.
МФБ: Що запам’яталося з українських зустрічей в Ізраїлі?
ВМ: Найперше, мандрівки в часі та просторі з проф. Йохананом Петровським-Штерном, який виступив, по суті, ініціатором моїх відвідин Ізраїлю і з яким я об’їздив півкраїни. У стінах Єврейського університету зустрівся з проф. Вольфом Московичем, який як глибокий співрозмовник вразив розумінням українсько-єврейських стосунків. Зустрічі з українською поеткою Анною Флейтман, з Вами, телефонні розмови з перекладачами Антоном Паперним й Ізраїлем Спектором, з письменником Олександром Деком. Було справжнє відчуття присутності українського простору в Ізраїлі. Я всім щиро вдячний.
«Українські» мальви в Гетсиманському саду. З особистого архіву поета.
В кабінеті Аґнона. З особистого архіву поета.
Біля будинку Аґнона. З особистого архіву поета.
Читання віршів Василя Махна в Єврейському університеті, Єрусалим, знімала Мір'ям-Фейґа Бунімович:
