Український Праведник, що втік від російської окупації, просить євреїв про допомогу

Підліток Сашко Слободяник разом із батьками врятував життя Давида та Дори Гершенгорн. Українська родина сховала бездомних та голодних в'язнів ґетто у своєму будинку у Бершаді. Через 80 років єдиний у світі бездомний Праведник народів світу звертається до євреїв за допомогою.

Останні десятки років Олександр Олексійович Слободяник (93) проживав у мальовничому селі на березі Дніпра в Херсонській області.

Літня людина перший місяць після російського вторгнення в Україну з кінця лютого 2022 року просиділа з сім'єю у холодному підвалі без води, газу та електрики. По вулицях їздили російські танки і стріляли на всі боки. У його мирному селі вже тоді було зруйновано 40% будинків. Зараз, на четвертому місяці війни, рівень руйнування у цьому селі взагалі важко уявити.

Його зять Сергій дочекався перерви між обстрілами та вивіз усю сім'ю на машині через лінію фронту із захопленої російськими військами зони — у бік позицій української армії.

Рятуючись зі свого окупованого села від російських «денацифікаторів», Олександр був змушений залишити майже всі речі, але диплом та медаль Яд Вашема він узяв із собою.

Я знайшов сім'ю Слободяника у райцентрі Полтавської області, куди вони приїхали у своїх поневіряннях біженців від війни. Я розповів про їхні проблеми головному рабину України Моше Реувену Асману, і він одразу поїхав на зустріч із Праведником та надав їм матеріальну допомогу. Квартира, яку орендував для них на п'ять місяців рабин Асман, стала вже третім тимчасовим житлом після втечі від російської армії.

Коли я говорив з Олександром по відеозв'язку, його розповіді про Другу Світову війну і ту окупацію перемежувалися з описами цієї війни та нової окупації.

«Вони (євреї), бідолахи, пережили стільки страждань при німцях. А ми зараз переносимо подібне життя, як було у євреїв. Те, що зараз відбувається в Україні…Мені дуже шкода людей, я сильно обурений проти Росії. Таке нещастя! Ця війна ще гірша, ніж та», — вважає Слободяник.

Його батько Олексій Слободяник був членом підпільної організації та працював у ресторані, де підслуховував розмови окупантів та передавав підпіллю важливу інформацію, друкував листівки. У ґетто в Бершаді зганяли євреїв Бессарабії та Буковини. Якось 1942 року Олексій побачив голодного єврейського хлопчика, який вибрався через колючий дріт табору в пошуках їжі. То був 10-річний Давид Гершенгорн.

Олексій відвів хлопчика до лазні, нагодував на кухні ресторану, а потім відвів до себе додому. Батько сказав своєму синові Сашку, що привів йому братика, і тепер вони житимуть разом. Олексій та його дружина Мотрена робили все можливе, щоб Гершенгорн почував себе як удома; Сашко навчав його українській мові.

Батько та син Слободяники таємно носили їжу в табір для мами Давида — Дори, а потім допомогли їй вибратися з табору в українському селянському одязі. Місяць вона таємно жила в будинку у Слободяників, а потім вони перевезли її до родичів у дальнє село.

«У Бершаді стояли румуни. Німці наїжджали іноді, була їхня комендатура в місті. Румунські військові ставилися до євреїв не дуже гостро, але німці дуже вороже чинили і могли вбити. Коли батька заарештували румуни, євреї почали його рятувати — скинулися (золотими) кільцями та викупили батька, і румуни не повели його до німецької комендатури. Батько продовжував друкувати листівки і доручав мені та друзям розкидати у сусідніх селах. У листівках було про те, що ця окупація – не назавжди, щоб люди знали, що наші переможуть», — розповідає Олександр.

Його батько пішов до партизанського загону, був поранений і пізніше помер від отриманих ран. Незважаючи на цю важку втрату, Мотрена продовжила дбати про Давида Гершенгорна так, ніби він був її сином. У березні 1944 року ці території були звільнені, після чого Давид і Дора Гершенгорн повернулися до Молдови.

З 25 тисяч євреїв ґетто Бершаді залишилися живими лише 11 тисяч людей.

Олександр Слободяник, коли виріс, багато років пропрацював на шахтах Донбасу. Тільки 1975 року Давид Гершенгорн зміг знайти свого рятівника, коли той оселився на Херсонщині. Сім'я Давида та сім'я Олександра стали дружити, як брати, їздили один одному в гості. Потім Гершенгорни іммігрували до США.

Давид Гершенгорн у 1993 році добився того, щоб ізраїльський Яд Вашем надав Олексію, Мотрені та Олександру Слободяникам звання Праведників народів світу. Давид помер у 2021 році у Нью-Йорку у віці 90 років, а його мати Дора прожила у США до 106 років. Спілкування української та єврейської родин триває навіть через океан і зараз — між дітьми та онуками рятівника та врятованого.

У 2021 році було підписано указ президента Володимира Зеленського про спеціальні пенсії для Праведників народів світу, але Олександра Олексійовича забули включити до списку. Допоміг депутат Верховної Ради Ігор Фріс із Івано-Франківська. Завдяки його зусиллям, прізвище Слободяника було додано  Кабінетом міністрів України до списку одержувачів президентських пенсій.

Розповідає Сергій (62), зять Олександра: «Дід плаче, додому хоче, але яке додому — там стрілянина! Вони (російські солдати) їздять дворами і забирають автомобілі. Я сховав свій, був вибух у сусідньому гаражі, потім знову обстріл, я впав на онука, прикрив його, страх та жах, бачу, як будинки та дахи злітають у небо від вибухів».

«Ми не можемо розділити сім'ю, моя мати лежача, та й дідові буде важкий переліт. Нас Німеччина запрошувала, але ми не можемо поїхати туди. Дякуємо головному рабину України Моше Асману — він одразу зробив переказ на банківську картку. Нам на їжу вистачає, поки що все можемо купити. Але треба якось вирішувати питання із житлом, щоб не бути залежними», — каже Сергій, який дбає про Олександра.

У середині червня 2022 року Олександр Слободяник відсвяткував своє 93-річчя. Одним із найприємніших моментів дня народження став дзвінок та привітання посла Ізраїлю в Україні Михайла Бродського.

А кілька днів тому я отримав листа від літнього Праведника — він попросив «передати його єврейському народові», що я й роблю. Текст записаний донькою за його словами і підписаний рукою Олександра. Назву села на Херсонщині я прибрав, щоб не зашкодити їхньому будинку, який поки що залишається під контролем російської армії.

«Звернення до єврейського народу,
Міжнародним організаціям та фондам

Я, Слободяник Олександр, прожив життя на своїй рідній землі, у селі (…) на Херсонщині, серед прекрасних людей, у колі люблячої родини.

Чи міг я подумати, що у віці 93 років буду змушений залишити дорогі серцю місця, будинок, який збудував своїми руками, і майно, і поїхати за сотні кілометрів від обстрілу артилерії російських окупантів? Залишатися під окупацією російського війська була несила, тому що вони знищують на своєму шляху будинки, автомобілі, людей, не жаліючи ні дітей, ні жінок, ні стариків.

Чи думав я, що в моєму житті вдруге доведеться побачити фашистів у моєму домі?

У 1993 році мені присвоєно звання Праведника народів світу в Яд Вашемі. У роки Другої Світової війни я, зі своїми батьками, рятували життя євреям, ризикуючи своїм життям, а зараз, коли ми покинули свій дім, мені доводиться просити про допомогу для придбання житла, у єврейського народу.

З повагою,
Олександр Слободяник».

Дозволю собі висловити надію. Десятки років успішно діє така впливова міжнародна єврейська організація, як Claims Conference, що має на рахунку понад 1 мільярд доларів для компенсацій жертвам Голокосту.

Зазвичай, ця організація не купує квартири для Праведників. Але зараз перед нами є надзвичайний випадок, який виник через варварську агресію Росії проти України. Можливо, Claims Conference знайде — як виняток, — 30 тисяч доларів для купівлі скромного будиночка на Полтавщині для єдиного у світі бездомного Праведника народів світу та його родини?

Історія Олександра Слободяника — це приклад взаємної допомоги між українцями та євреями в епоху кривавих трагедій та нелюдських випробувань. Тому завжди залишається надія на те, що «бумеранг добра» повернеться до Праведника через 80 років після подвигу його сім'ї під час Голокосту.

Текст та фото: Шимон Бріман (Ізраїль).