Унів: українське село, що надало притулок та порятунок під час Голокосту
Тихе село, розташоване посеред пагорбів, лісів та ярів.
Благословенний монастир.
Й чотири історії порятунку.
Приваблива стаття Оксани Сікорської в українському журналі “Збруч” окреслює надзвичайну роль маленького села Унів на західній Україні під час жахіть Другої світової війни та в період Голокосту.
Це історії про життєздатність та радість перемоги перед лицем безстрашних шансів та неймовірної небезпеки.
У 1930-х роках в Уневі мешкало дещо більше тисячі душ населення й була одна сільська школа. А в 1943-му році перед німецькою окупацією, маленький хлопчик виглядав у вікно з горища школи на довколишній світ. Покинути горище означало привернути біду. Більша частина єврейського населення вже була депортована та/або вбита. Розміщені скрізь оголошення попереджали, що будь-яка допомога євреям каратиметься стратою.
Цей хлопчик, Роальд Гоффман, який став Нобелівським лауреатом в галузі хімії, знайшов притулок на горищі шкільної будівлі, що також належала сільському вчителеві Миколі Дюку та його дружині Марії.
Більш вражаючим є те, що в тому ж місті також переховувались мати Роальда, його рідний дядько з дружиною та тітонька. Гуртом, група із п’яти осіб перебувала там в “заточенні” протягом вісімнадцяти місяців аж до закінчення німецької окупації. Подружжя Миколи та Марії Дюків, за сприяння “Яд Вашем” в Ізраїлі, отримали титул “Праведник народів світу”.
Самітній хлопчик Роальд вдивлявся на заборонений світ назовні завдяки розповідям його мами, яка надихада його дух фантастичними історіями про заморські пригоди. А вниз по дорозі, яка вела із шкільного будинку, він спостерігав життя інших хлопчиків, що вільно грались на вулиці, яких він ніколи б не зустрів.
Хлопці були із притулку Свято-Успенської Лаври, монастиря студитського ордена монахів української греко-католицької церкви. У сімнадцятому сторіччі він став відомим видавничо-поліграфічним центром.
Студитські ченці належали — і належать — до працьовитого та молитовного ордену, відкритим для всіх. Вони були самодостатніми, хоча й жили на межі бідності, утримували сиротинці та майстерні, де навчали юних сільських хлопчиків ремеслу. Їхній енергійний лідер, архимандрит Климентій, був братом голови української греко-католицької церкви Андрея Шептицького.
Курт Левін, син рабина зі Львова, завдяки зусиллям братів Шептицьких, переховувався в різних монастирях братів студитів протягом війни. Він залишив яскраві свідчення свого повсякденного перебування там. Він писав: “ О шостій годині закінчився робочий день, й тоді ченці збирались до вечірньої молитви. Проста вечеря в трапезній завершувалась “по-вечерею”, короткою вечірньою молитвою, яка включала читання псалмів ... що для мене завжди було основою, особливо при переїздах. Це прохання до Господа піклуватись про мандрівників на морі чи на суші, про зцілення хворих, заспокоїти вмираючого у їхню годину страждань, захистити пригноблених та ув’язнених, солдатів на полі бою, усіх страждаючих людей, й тих, що в жалобі, - захищати кожного і скрізь. Священник виголосив промову літанії, а громада відповідала: “Господи подай і помилуй” (О Господи, прости і змилуйся над всіма нами). Потім ченці підходили по одному за благословінням до вищого за саном. Кожен монах підходив, цілував його витягнуту руку й покидав у тиші монастир та його келію.”
Серед дітей-сиріт, яких доглядали студити в Уневі, було кілька єврейських хлопчиків. В сиротинці також був колишній міністр закордонних справ Польщі Адам Даніель Ротфельд, нині професор Варшавського університету. Був там й д-р Леон Хамейдес, син рабина, який став директором педіатричної кардіології в Коннектикуті в дитячому медичному центрі та професором педіатрії в Університеті медичного інституту Коннектикуту.
Густі ліси довкола Унівського монастиря були місцями жорстоких боїв під час війни. У своєму інтерв’ю до Меморіального музею Голокосту у Сполучених Штатах, д-р Хамейдес розповів: “У нас був один знахар, я не знаю чи він був лікарем, але в дев’яти-річному віці мені вдалось стати його помічником, й ми спорудили лікарню в церкві куди приносили поранених ... одним із моїх обов’язків було бігти до лісу після битви й шукати довкола померлих солдат, особливо німецьких, оскільки вони, як правило, мали при собі бинти й необхідні речі першої допомоги, яких я мав знайти якомога більше. Я знімав з померлих солдат бинти, швидко біг назад, щоб помити їх для подальшого використання — для українців.”
Після війни, єврейські хлопчики, які переховувались в Уневі, залишили зруйновану Україну, щоб виконати свої покликання довкола світу. Орден Студитів був придушений Совєтами. Унівську лавру закрили, а ченці пішли у підземелля таємно служити церкві. Клементій Шептицький був арештований та помер у 1952-му році на засланні в ГУЛАГу.
Після розвалу Совєтського Союзу, студити повернулись й Унівська лавра знову відкрилась. Клементій Шептицький отримав титул “Праведник народів світу” визнаний “Яд Вашемом” та був беатифікований Папою Іваном-Павлом ІІ у 2001-му році.
Курт Левін пригадує нескінченну сутність притулку, проголошену в молитвах студитів Унева та в інших місцях. Він писав: “... кадило, церковний спів ченців та ледь освітлені ікони, створили атмосферу миру та спокою, сприятливу для медитації та молитви. Це був глибоко духовний досвід, який на той час зворушував власні почуття ... [це] схоже на входження до іншого світу, залишаючи осторонь жахіття та страх. Це нассправді було святинею Господа”.
З вами був Пітер Бейґер із Сан-Франциско та програма «Єврейська спадщина України» на радіопередачі каналу «Наш голос — українські корені».
До наступної зустрічі, шалом!
Текст та розповідь: Пітер Бейґер
Слухайте програму (англійською) тут.
Програма «Єврейська спадщина України» виходить в ефір завдяки приватно фінансованій багатонаціональній організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), метою якої є сприяння взаємопорозумінню між українцями та євреями. Для перегляду стенограми й аудіо файлів цієї та попередніх транcляцій програми «Єврейська спадщина України» можна ознайомитися на веб-сторінці UJE, а також на веб-сторінці каналу Nash Holos.
