Яд Вашем: «Український поліцейський - Праведник народів світу»

Недавнім рішенням ізраїльського меморіального інституту Голокосту Яд Вашем звання Праведника народів світу було присвоєно Павлу Натарову, який служив в місцевій поліції під час нацистської окупації Сумської області України.

Історія порятунку Натаровим єврейської дівчинки звучала настільки незвично, що цій темі була присвячена стаття в рубриці «Спасіння» журналу «Яд Вашем Ерушалаїм» (№95), який вийшов у світ в кінці липня 2021 року.

У районному центрі Середина-Буда Сумської області до Другої Світової війни проживали приблизно 500 євреїв (6,5% населення міста). Велика частина з них була мобілізована в армію або була евакуйована влітку-восени 1941 року.

На момент німецького вторгнення дівчинці Раїсі Аґранович було 5,5 років. Вона проживала з батьками та старенькою бабусею і ходила в дитячий садочок. Батько Лев Соломонович працював бухгалтером, мати Адель Іллівна - фотографом. Батько був мобілізован в Червону Армію. Дівчинка з мамою і бабусею не змогли покинути містечко, яке 2-го жовтня 1941 року було окуповане німецькою армією.

Вранці 16 листопада 1941 року - в шостий день народження Раїси, в будинок Аґрановича прийшли поліцаї, наказали одягтися і виходити на вулицю без речей. Їх привели в будівлю місцевої поліції і переписали. Дівчинка звернула увагу на велику людину в синьому костюмі, який був присутній при їх реєстрації. Весь день дівчинку, її маму і бабусю протримали в камері при управлінні поліції разом з групою інших євреїв.

«Увечері нас привели в занедбаний сад, а там на снігу вже валялися тіла мертвих людей. Нам наказали лягти. Мама взяла мене за руку, хтось сказав цілитися в голову, а далі - постріли. Мене навіть не поранили. Може, шапка з хутряною опушкою врятувала. Ось тільки моя рука, яку тримала мама у себе під грудьми, була вся в крові. І одяг», - згадувала пізніше Раїса.

В той день 103 єврея містечка Середина-Буда були розстріляні солдатами 1-ї мотопіхотної бригади СС.

Маленька дівчинка підняла голову мамі, потім бабусі, поговорила з ними пошепки. Потім сказала: «Раз ви мені не відповідаєте, я піду». Вона побігла на вогники, потопаючи в глибокому снігу на морозі, в літніх черевичках. Раїса розуміла, що треба рятуватися. Вона стукала в будинки людей, але її не пускали. Після війни ці люди просили вибачення за те, що не відкрили двері і не впустили дівчинку, залиту кров'ю мами і бабусі.

З останніх сил вона штовхнула двері одного з будинків біля будівлі поліції. Увійшовши туди, Раїса раптом побачила ту саму людину з поліції, в синьому костюмі. Дівчинка остовпіла. Але чоловік покликав господиню будинку, попросив заховати дівчинку і помити.

Раїсу кілька місяців ховали, лікували і годували в цьому будинку, в якому знімав кімнату службовець поліції Павло Натаров. Навесні 1942 року він одружився з Марією Житковою, переїхав у будинок її батьків і взяв з собою маленьку Раїсу. Поліцейський оформив їй документи на ім'я Ніни Натарової - нібито своєї племінниці.

Навесні 1943 місто було з боєм звільнено загоном радянських партизан. За день до цього Павло був заарештований німцями. Його дружина Марія сказала дівчинці, щоб вона бігла до партизанів. З партизанського загону Раїса була переправлена ​​за лінію фронту в дитячий будинок. Там її знайшла тітка - старша сестра матері.

А в серпні 1945 року батько Лев Аґранович повернувся живим з фронту. Він забрав доньку, і вони поїхали жити в місто Красний Луч Луганської області України. Раїса Аґранович (Задера по чоловікові) 37 років пропрацювала на санітарно-епідеміологічній станції, була завідуючою лабораторією міста Красний Луч. З 1995 року вона живе в Ізраїлі, в місті Реховот. У неї є дочка, двоє онуків і шість правнуків.

Все своє доросле життя Раїса намагалася знайти свого рятівника Павла Натарова або дізнатися, що ж з ним сталося. Пошуки не приносили результату.

Вона не могла знати, що, поки вона жила в Луганській області, Павло жив у сусідній Дніпропетровській області. У 2018 році лікар Світлана Кім випадково побачила публікацію Раїси про роль Павла Натарова в її порятунку і повідомила важливу інформацію про рятівника.

Виявилося, що дідусь і бабуся Світлани Кім - депортовані корейці з острова Сахалін, - познайомилися в одному вагоні висланих і засуджених з Павлом Натаровим. Після закінчення терміну покарання Натаров десятки років дружив з родиною Кім.

Світлана розповіла про «дядька Павла»: «Начебто, він не поліцаєм був, а помічником. Розповідав, що від поліцаїв він дуже багатьох людей рятував, ховав у лісах, підвалах. В результаті хтось з поліцаїв на нього донос написав, але Павлу вдалося сховатися від німців». Коли він пробивався до партизанів, він був заарештований НКВС, оголошений зрадником і відправлений до ҐУЛАҐу.

Взимку 1944 при депортації до місця ув'язнення Павло Натаров пошкодив руку. Почалася ґанґрена і місцеві лікарі ампутували ліву руку по лікоть.

Світлана Кім, яка дівчинкою запам'ятала Павла Натарова в 1960-1970-х роках, розповіла: «Щороку на 9 травня він з болем стукав кулаком по столу: «Невже я повинен померти з клеймом ганьби?!» Образа у дядька Павла була особиста на радянську владу». Дружина Марія пішла від нього, а син Олексій загинув при аварії на заводі в Дніпропетровську. Павло Натаров помер в 1992 році і похований в тому ж місті (зараз - Дніпро).

Врятована їм Раїса Задера (Аґранович) дізналася про все це тільки в 2018 році. Відразу після цього вона направила свої свідчення в комісію Яд Вашему для посмертного визнання Павла Натарова Праведником народів світу. Комісія в Єрусалимі схвалила його кандидатуру одноголосно.

На жаль, зараз навіть немає кому вручити його медаль Праведника. Ім'я Павла Натарова відтепер включено в український список Праведників народів світу, число яких скоро досягне 2700 чоловік.

Текст: Шимон Бріман (Ізраїль).
Фото: офіційний сайт Яд Вашем.