Я не відносила б до ханукальної традиції писання світлом на дзвіниці Софійського собору — Діана Клочко
Розмова з мистецтвознавицею Діаною Клочко про ханукальні, різдвяні та новорічні вогники.
Ірина Славінська: Наскільки новою для Києва є ця традиція — встановлювати ханукальні свічки на Контрактовій площі?
Діана Клочко: Їх там встановлюють вже кілька років підряд, цього року було навіть два великі свічники. За єврейською традицією ханукальний свічник потрібно виставляти у вікно, щоби всі бачили, що відбувається святкування. Із одного боку, це домашнє свято, з іншого — воно пов’язане з чудом, яке можливе для всієї єврейської громади. Ці свічки мають показувати тим, хто надворі, що тут тепло, затишно, що тут пам’ятають, що традиція продовжується.
Є жорсткі приписи, щоби ці свічки не використовували у практичних цілях. При ханукальних свічках не можна було читати — мало бути абсолютне свято, абсолютна чистота цього вогню, він не мав використовуватись ніяк інакше, окрім святкування. У публічному просторі це дійсно скоріш за все пов’язано з тим, що це свято входить у простір міста. Така ж традиція є у Чернівцях.
Ханукальне свято почали відзначати в II ст. до нашої єри. Оце запалювання свічок, вогників, потім прикрашання — тут є таке ніби наростання цього бажання грітися, протиставляти темряві все більше і більше освітлення.
Це пов’язано саме з містами — в другій половині XX ст. почали робити більше освітлення, ілюмінації саме міст. Це сучасна урбаністична традиція, не сільська.
Усі великі міста, не дивлячись на пандемію, залишають ілюмінацію. Це освітлення протиставлено мрячному стану. Я сказала би, що це антидепресивна стратегія. Свічки також пов’язані з відчуттям крихкості й маленького вогнища.
Ірина Славінська: Який зв’язок є між різноманітними вогнями — гірляндами, свічками?
Діана Клочко: Електричні гірлянди — це завжди цікаво з точки зору історії. У 50 роках минулого століття з’явились художники світла, які робили неонові трубки, писали ними, представляли світлові інсталяції. Як це не дивно, це також дало свій поштовх — почалась індустрія гірлянд. Їх почали випускати десь із 60-х років і прикрашати ними. Спочатку це була імітація живих свічок, потім чим далі, тим більше це перетворювалось на концепти. Потім це освітлення стало різнокольоровим, з’явились кольорові прожектори. Усі ці свята — Ханука, Різдво — пов’язані з містерією світла і поверненням сонця.
Якщо ми подивимось в історію, то перші скляні іграшки на ялинку з’явились не так давно, в другій половині XVIII століття. Китайські, японські великі кулі розфарбовані, світильники — з’являться у лютому. Це ще одне продовження, коли по східному календарю святкується новий рік і запалюються велетенські різнокольорові кулі.
Ірина Славінська: Чи між ханукальними свічками та іншими вогниками, які в різних віруваннях десь можуть горіти й тим, як сьогодні виглядає різдвяна ілюмінація, є якийсь зв’язок?
Діана Клочко: Звісно. Все це — такий дуже довгий, складний шлях та трансформація цієї традиції, причому саме в місті. Щось тут пов’язано не тільки з домашнім, приватним, але і з публічним. Зрозуміло, що писання світлом на дзвіниці Софійського собору я все-таки не відносила б до ханукальної традиції.
Проект виходить за підтримки канадської недержавної організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE).
Слухайте подкаст на сайті Громадського радіо.
ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.
