Шломо Адлер: історія порятунку єврея з Галичини

Ізраїльська газета “Ісраель ха-Йом” (“Ізраїль сьогодні”) опублікувала в День пам’яті Голокосту і героїзму, 2-го травня 2019 року, історію порятунку Шломо Адлера з містечка Болехів в Західній Україні (зараз – Івано-Франківська область).

Він ріс в міцній і релігійної єврейської сім’ї. У його батька був шкіряний завод, і коли в 1939-му прийшли більшовики, батько дав хабара комісару чобітьми і шкіряними пальто, щоб сім’ю не вислали в Сибір разом з іншими багатими євреями.

Після німецького вторгнення в червні 1941-го комісар сказав батькові: “Ось вам вантажівка – терміново їдьте на схід!” Батько зібрав сім’ю на раду, всі мовчали, слово взяв біженець з Німеччини: “Авраам, ти хочеш бігти до комуністів? Хіба це не ти тремтів ночами, чекаючи стуку в двері перед висилкою в Сибір? Німці, в кінці кінців теж люди. Вони повернуть тобі відібраний червоними завод”. Сім’я залишилася.

У жовтні 1941-го німецький офіцер і український поліцейський прийшли забирати дядька. Його дружина благала не чіпати його і запропонувала дорогі хутра. “Німець погодився, але українець сказав – ні, він у списку”, – говорить Шломо. Після цього українськi робітники сховали сім’ю Адлер на горищі свого заводу.

Бабуся вийшла пошукати взятого німцями сина, але німці разом з українською поліцією загнали її і 1000 євреїв Болехова в зал будинку культури. Офіцер зажадав від двох рабинів заявити, що тільки християнський бог і німецька армія визначають хід історії. Ті відмовилися. Німці змусили жінку танцювати голою, а коли рабин відвернувся, йому вибили очi. Потім всіх вивели в ліс і розстріляли.

Весною 1942-го німці заарештували батька Шломо. Мати спробувала підкупити командира української поліції, щоб звільнити чоловіка, але про це дізналися німці. Мама ховалася, але потім прийшла додому – готуватися в переддень свята Песах. “Я сказав мамі – ти не повинна Йому, якщо Він робить з нами такі жахи. Мама підняла палець: “Я повинна. Це традиція, і вона збереже нас”. “Останній раз я бачив маму на станції під охороною українського поліцейського. Я став на коліна, щоб він дозволив мені попрощатися з мамою”, – говорить Шломо.

Далі у 13-річного Шломо була примусова праця в робочому таборі – аж до розстрілу всіх євреїв. Він втік ховатися в болото, а потім його з друзями приховував цілий рік місцевий українець в сусідньому селі – аж до приходу Червоної Армії в серпні 1944 року.

З 4000 євреїв Болехова – третини населення міста, після війни залишилося в живих 45 чоловік. Чотири українця Болехова були розстріляні німцями за приховування євреїв.

Шломо переїхав до Любліна і в 14,5 років записався в польську армію, сказавши, що йому 17,5, і приховавши своє єврейство. Звільняв Варшаву. Потім його направили в польську поліцію. У 1946-му 16-річний Шломо Адлер попросив командира допомогти в затриманні вбивці своєї сестри, двох дядькiв і їхніх дітей.

“Це був українець Матовіцькій на прізвисько “М’ясник”, який убив своїми руками понад 390 євреїв. Мені сказали, що він живе біля Кракова. При затриманні той відстрілювався, і його будинок закидали гранатами. Коли увірвалися, там лежали вбиті дружина і немовля цього экс-поліцая, а він сам поранений кричав “пристрелите мене!”

Шломо каже: “Я дивився на нього і знав, Матовіцькій це чи нi – тому що ніколи не бачив його раніше. Ті, хто його бачили, були мертві. Командир простягнув менi пістолет і сказав – “закрий з ним рахунок”. Я відмовився, я не такий як вони. Вийшов і почув постріл .”

Шломо встиг потрапити в радянську в’язницю в Польщі, де його били чотири дні, але зумів по лінії Червоного Хреста виїхати до Франції, звідти на кораблі з біженцями відплив до берегів Хайфи, але їх затримали британці і відправили в концтабір на Кіпрі. Тільки в вересні 1947 року 17-річний Шломо Адлер потрапив в Землю Ізраїлю, пройшовши потім всю Війну за Незалежність. Він одружився з Естер, врятованною теж з Польщі. У них народилися двоє дітей, п’ять онуків і чотири правнуки.

Через десятки років виявилося, що напарниками Шломо був убитий інший екс-поліцай, який лише охороняв Матовіцького в тому селі. А сам “М’ясник” зумів сховатися після війни в Канаді. Коли американський письменник Даніель Мендельсон опублікував книгу “Зниклі” про загибель євреїв Болехова, син Матовіцького з Канади подзвонив братові-хірургу в Даллас, США, і сказав: “Прочитай цю книгу – дізнаєшся, ким був насправді наш батько”.

Син Матовіцького стер прізвище батька-вбивці, поїхав в рідне містечко, став біля входу до церкви, коли люди виходили з молитви, і промовляв до них: “Мій батько був великий вбивця, який убив 390 євреїв”. Цей син приїжджав з Канади в Ізраїль до Шломо Адлера і каявся за гріхи батька.

Переклад: Шимон Брiман (Ізраїль).
Фото: газета “Ісраель ха-Йом”.