Розмова з Праведником світу: Василь Назаренко

Ми продовжуємо серію публікацій про українських Праведників народів світу. На сьогодні більшість з 2700 українських Праведників світу пішли у засвіти. З нами залишаються чотири Праведники світу з українського списку Меморіального комплексу історії Голокосту «Яд Вашем», троє з них залишаються в Україні з 24 лютого 2022 року попри численні запрошення Ізраїлю та єврейських громад в інших країнах світу.

Праведник народів світу Василь Назаренко живе у Києві зі своєю дружиною Лідою. Ми оповідали історію його подвигу в тексті про Праведників світу Вінниччини.

У 1941 році Мойсей та Лукерія Назаренко з дітьми Єфросинією, Надією та Василем дали прихисток Анюті (Еті) Ядушлівер та її донці Беті. Родини не були знайомі до війни, і Назаренки ризикували всім заради порятунку двох незнайомих єврейських жінок. Почесне звання «Праведник народів світу» родина Назаренків отримала 2 січня 1995 року «Яд Вашем». 

Василь Мойсейович, якому зараз 94 роки, все життя працював військовим. Він погодився відповісти на питання «Українсько-Єврейської Зустрічі» (UJE) про Другу світову війну та своє бачення російсько-української війни.

Про Другу світову війну та рятування євреїв

Василю Мойсейовичу, чи пам'ятаєте ви, якими були стосунки між українцями та євреями до війни там, де ви жили?

До війни я знав лише одну єврейську родину, яка жила в нашому селі Війтівці Вінницької області. Пам’ятаю, що в них був кінь, а батько працював ковалем у колгоспі, виготовляв інструмент для роботи на землі.  Взимку він працював у колгоспі, влітку їхав на заробітки. То була добра родина, вони завжди пригощали нас цукерками.

Будь ласка, розкажіть, що допомагало вашій родині переховувати Етю й Бетю Ядушлівер?

Головне — це взаєморозуміння двох сільських родин, української та єврейської. Доброзичливість, пам’ять про яку живе й сьогодні.

У 1941 році мені було 12 років. До війни ми не були знайомими з цими людьми (врятованими). Коли вони переховувалися в нас, я думаю, їм було непросто не виходити вдень, щоб не бачили сусіди. Єврейська родина Беті та тітоньки Анюти могли виходити на повітря лише вечорами, коли вже було темно. Сім'ї в сусідніх із нами будинках, що в нас живуть євреї.

Чи пам'ятаєте ви, чи притримувалися вони єврейських традицій?

Я був малим і міг багато чого не розуміти, але точно пам’ятаю, що у них була своя їжа, яку вони самі готували. Моя покійна мама давала їм змогу робити на кухні те, що їм було потрібно.

Наскільки складними були умови?

До війни ми були дуже бідними. Тітонька Анюта відразу нам сказала, що буде допомагати перешивати одяг для моїх сестер. Вона була кравчинею, а в дівчат не було нового одягу. Тоді у нас не було ані світла, ані газу. Нічого не було, крім хати.

Чи бували у вас обшуки?

Так, бували обшуки, але Господь Б-г нас врятував.

Під час Другої світової війни, що ви відчували щодо німців?

Нас окупували в червні 1941 року, а звільнили в січні 1944 року. Другий раз звільнили в березні 1944 року. Німців ми бачили лише колонами, коли вони відступали 1944 року. Ніяких контактів з німцями не було, за весь час окупації ми їх майже не бачили, крім одного, Цимермана, який керував районним сільським господарством. У нього була контора, і там він керував податками, продуктами. Усе йшло на користь Німеччини.

Цимерман мешкав у селі Попівка, їздив на бричці, ходив у військовій формі, й спілкувався з усіма селянами. Я не можу сказати, що до нього негативно ставилися.  

Загрози з боку німців ви не відчували?

Відчували, але більше ми боялися поліціїв, людей з місцевого населення, які знали життя й побут у нас в селі. Німці багато чого не розуміли як чужинці, а ось місцеві могли знайти євреїв і виказати нас.

Як склалися ваші стосунки з врятованими після війни?

Ми товаришували все життя. Після звільнення від німців вони пішли, а через деякий час почали писати нам листи. Тітонька Анюта пішла в засвіти 1976 року, а її донька Бетя у 2005 році, в Німеччині. Син Беті Ян жив в Ізраїлі, переїжджав. Наші діти досі товаришують. Якову 67 років, зараз він у Німеччині.

Про російсько-українську війну

Як ви зустріли війну 24 лютого 2022 року?

З осудом. Для мене це трагедія. Цього не має бути. У наш час має бути співрозуміння поміж людьми, братання, взаємодопомога. Ми маємо допомагати один одному в усьому: як краще виростити хліб, як краще створити умови для науки.

Чому ви не виїхали з України з початком війни?

Я відчув привидів Другої світової війни. Куди ж я поїду, у моєму віці? Нас запрошувало посольство Ізраїлю (Праведники  світу мають право на ізраїльське громадянство), але ми з дружиною не готові їхати в іншу країну. Нам йде десятий десяток років.

Яка різниця між Другою світовою війною й теперішньою?

Я є учасником Великої вітчизняної війни. А в цій війні я не брав ніякої участі.

Різниця між війнами дуже велика. Зараз знищується весь великий труд, усе створене народом — інфраструктура, будівлі. Навіщо?

У Другій світовій війні була лінія фронту, а зараз її немає. Тоді місцем обстрілів була лише лінія фронту. Зараз запуск ракет відбувається з будь-якої точки, і з моря, і з суші, і ракети літають по всій території України, і по Києву, і по Львову. Цивільні люди гинуть по всій країні. Це головна відмінність.

Якими можуть бути наслідки для світу можливого домінування Росії в теперішній війні?

Не знаю відповіді. Не думав про це ніколи. Має бути не домінування, а людяність і взаєморозуміння.

Що поєднує ці війни?

Немає у війні нічого доброго. Люди гинуть, лишаються вдови й сироти. Навіщо це потрібно? Вважаю, що війна — це трагедія, яка не потрібна. Людей не можна вбивати, коли це незаслужено.

Як часто вас запрошують єврейські громади?

Іноді нас запрошують на події єврейських громад. Наприклад, громади равина Марковича. Ми зустрілися з французькими єврейськими дітьми, солдатами Ізраїльської армії Цахал, американськми конгресменами. Також нас запрошують на вшанування загиблих у Бабиному Яру. У 2023 році я був на зустрічі Президента Зеленського з родинами Праведників світу, що відбулася 29 вересня, у день скорботи за загиблими в Бабиному Яру.

На одній із зустрічей нас запитали: “Скільки вам заплатили врятовані?” Але ми їх не знали до війни, ніхто нічого не платив. Потім нас запитали, скільки євреї сиділи в нас у погребі. Але вони жили не в погребі, а там, де жили мої батьки, у кімнаті, а під час обшуків переховувалися в сараї.

Якими стосунки між євреями та українцями сьогодні?

Я не бачу різниці між народами. Між людьми має зберігатися взаєморозуміння. Багато років я прожив на Далекому Сході, де служив. Товаришував з євреями.

Чи вірите ви, що можна давати такі виховання й освіту дітям, щоб вони в майбутньому не розпочинали нових війн?

Для цього треба змінювати ідеологію та лінію виховання, спрямовувати розвиток людей в іншу сторону. Зараз майже у всіх державах люди, які мають владу, намагаються отримати більше потужної зброї. Чому б не створювати для людей матеріальні блага замість зброї? Людей треба виховувати на мирній ідеології.

Які книги ви любите читати?

Так сталося, що життя мене примусило полюбити читати військові мемуари та любити військові пісні. Усе своє життя я служив в Радянській армії й читав мемуари інших військових.

Дуже дякуємо вам, що знайшли час для розмови з нами. 

Фільм «Слова Праведника» про подвиг родини Назаренків. 

Маргарита Ормоцадзе, Слово Праведника

Маргарита Ормоцадзе
Маргарита Ормоцадзе є співзасновницею/продюсеркою проєкту «Слово Праведника» (Word of the Righteous), що розповідає про доблесть українців, які рятували євреїв по всій Україні під час Голокосту.