UJE на BookForum 2021: Панельна розмова «Як Митрополит Андрей Шептицький благословив створення Єврейської держави»

[Примітка редактора: Двадцять восьмий BookForum, який відбувся у Львові 15-19 вересня 2021 року, означувався фокусною темою «Гра в дорослішання». Канадська недержавна організація «Українсько-Єврейська Зустріч» запропонувала до літературної прогами також декілька вагомих дискусій. Протягом наступних тижнів ми демонструємо відеозаписи подій та панельні дискусії, які відбулися на BookForum 2021 року.]

Багатьма цікавими фактами і новими тезами ділилися між собою Ліліана Гентош, дослідниця та авторка монографій про життя Андрея Шептицького, у розмові з істориком та перекладачем Андрієм Павлишиним та істориком і журналістом Шимоном Бріманом: «Як митрополит Андрей Шептицький благословив створення єврейської держави».

Ліліана Гентош
«Шептицький був людиною, яка мала погляди модерніші, ніж інше духовенство. Уже в тридцяті роки він з’ясував для себе, хто є твій ближній. Традиційно Католицька церква навіть у 1938 році в офіційних теологічних працях католицького духовенства зазначала, що в питанні про ближнього і любові до ближнього, перш за все, ми маємо вбачати членів нашої родини, наших сусідів, членів громади та нашої національної спільноти, а потім уже думати, як можемо трактувати тих дальших.

Водночас для митрополита Шептицького — це питання було однозначним. У своїх працях 1934, 1936, 1938 років і далі у працях під час війни він чітко написав, що наш ближній — це є кожна людина. Нащадком Адама і Єви є кожна людина. Відтак ці погляди підводять його до того, що кожен народ, кожна національна спільнота, має право на ті самі блага, на ту саму свою державність, як і на розвиток своєї культури. Звідси він також міняє свої політичне ставлення до єврейського народу, до питань єврейської державності, тому що зміна його теологічних поглядів тягнула зміни поглядів на політичні процеси. Через це у 1934 році він дає інтерв’ю молодому журналісту, яке Шимон Бріман оприлюднив на сайті Zaxid.net».

Шимон Бріман
«Це інтерв’ю митрополит Шептицький дав молодому журналістові Ліберу Крумгольцу для краківської сіоністської газети, але чому не для львівської? — У Львові була найвпливовіша єврейська газета «Хвиля». Я вважаю, що митрополит робив це навмисно, тому що хотів щось сказати польським, галіційським євреям. Я так відчуваю, що Митрополит Шептицький хотів передати євреям Польщі, Галіції, Львова певний меседж, тобто послання. Він як би каже у інтерв’ю: «Поки можна поїхати, їдьте, будуйте свою країну. Щось таке коїться у світі, що ця можливість, може, закінчиться». Митрополит сказав, що тільки там, на Землі Ізраїля, ви можете розкрити свої таланти, свої здібності й таке інше. Я вважаю, що Андрей Шептицький це зробив, аби євреї його почули.

Що цікаво, я працював з архівом Лібера Крумгольца, який уже став видатним ізраїльським журналістом. І в тому архіві в Тель-Авівському університеті є такий рукопис, де Крумгольц пише івритом про свою зустріч із Шептицьким. Він пише, що Шептицький сказав наступну фразу: «Якщо ви зможете відновити свою державу Ізраїль, то це буде надзвичайно важливий приклад для всіх поневолених народів». Він мав на увазі також український народ, я так вважаю».

Андрій Палишин
«Я не зовсім погоджуюся з вами щодо оцінки «Хвилі», тому що активно займаюся цим середовищем і його знаю. Річ у тому, що ця сіоністська львівська газета виникла після сумнозвісного Львівського погрому 1918 року. Перші її публікації називалися «Документи Хвилі». Це був докладний звіт, розслідування цього погрому. Львівські сіоністські діячі постійно мусили балансувати й уникати звинувачень їх місцевими польськими націоналістами в надмірній проукраїнськості. Вони дуже багато писали про українську культуру, про українське світське середовище, але митрополит Шептицький, який для польської влади часто існував, як сіль в оці,  з точки зору місцевих львівських сіоністів був небезпечним гостем.

У Львові майже щороку відбувалися більші чи менші єврейські погроми. З цим треба було рахуватися. Небезпечно сказане й опубліковане слово могло призвести до такого погрому, який відбувся за кілька років до цього інтерв’ю, коли була повністю розгромлена редакція «Хвилі», розбиті всі машини в друкарні, побито багато людей, але ніхто не загинув. З мізерного приводу: християнським молодикам-студентам здалося, що дівчатка-гімназистки стріляли в них кульками паперу з трубочок, коли проходили повз. Тому тут довелося бути обережними. У Кракові дозволялося вільніше говорити про такі речі».

Ліліана Гентош
«Думаю, митрополит Шептицький, ще будучи досить молодим чоловіком, зацікавився єврейською культурою та історією. Є його записники як студента Ягеллонського університету, деякі конспекти лекцій, інші — конспекти праць. І там є запис із джерел до історії Ізраїлю. А також записи-вправи, які вказували на те, що він пробував учити іврит. Тобто одразу в нього були такі інтелектуальні зацікавлення. Окрім того, він завжди серйозно цікавився історією, наприклад, Китаю, і, як не дивно, звертав увагу на історії різних релігій, приміром, зороастризму з Персії. Тому ми маємо людину, яка була дуже різносторoнньо освічена. Ті всі зацікавлення спонукали його до думок.

Дуже рано митрополит Андрей мав негативне ставлення як до нетолерантності в політиці, так і до ортодоксальних ідей, навіть у релігійному житті. Він вважав, що будь-які ці переслідування, чи традиціоналістів модерністів, чи модерністів традиціоналістів, це речі несумісні. Його широта поглядів і переконання штовхали до більшого зацікавлення іншими речами. Ми знаємо, що він контактував з представниками єврейської громади.

Митрополит брав приватні уроки івриту. Його родина контактувала з рабином із Підгайців. Крім того, коли я займалася питанням його фінансово-економічної діяльності, то радниками митрополита і контрагентами у фінансах були представники єврейського народу. Це люди, які мали бізнес у деревообробній промисловості, а найбільший прибуток у Львівській архиєпархії займала обробка деревини.

Мене тішить історія зустрічі Андрея Шептицького з митцем Леопольдом Крецем, який був молодим чоловіком, вихідцем з єврейської громади, але вчився у школі Новаківського. Родина була проти того, щоб він займався мистецтвом. Тому Леопольд Крец пішов до митрополита за порадою, що йому робити далі, чи він може йти проти волі батьків, чи повинен покинути мистецтво. Митрополит порадив займатися скульптурою і дав йому кошти на поїздку в Париж. Крец поїхав до столиці і став відомим скульптором. Дуже цікаво, що він усе своє життя вважав, що митрополит є його небесним охоронцем, і у своїй майстерні тримав фото митрополита, прикрашене квітами. Тобто це такі зворушливі історії, які показують, що Шептицький, будучи главою Греко-Католицької церкви, не жив у золотій вежі, і насправді, доки йому дозволяло здоров’я, залишався відкритим і щирим до контактів і розмов, чи з молодим журналістом, чи з молодим митцем».

Андрій Павлишин
«Мене не дивує, така твердість Митрополита в тому, щоби наполягати на своєму покликанні, на тому, що людина хоче досягнути в житті. В нього подібний власний досвід, адже йому теж довелося долати опір своїх батьків, що хотіли, аби він робив світську кар’єру графа, військового чи юриста. Але Андрей Шептицький хотів стати монахом і став, на довго захворів і мешкав у Закопаному майже цілий рік, і в цей час він вивчав іврит, як згадує у спогадах його мати. Я знаю це, тому що вже до кінця цього року вийде книжка Маґдалени Новак, професорки Ґданського університету, «Два світи», яку я перекладаю».

Шимон Бріман
«Прикметно, що у 1900 році ще молодий Шептицький, який став уже тоді головою церкви, отримав листа від дуже маленької єврейської громади десь у Карпатах. Ця громада просить його допомогти фінансами на ремонт їхньої старої синагоги. Сама ситуація є нетривіальною. Лист Шептицького, в якому вишуканим івритом він відповідає цій громаді, передає такі слова: «Мойсея, Біблійський пророк, був відповідальний за 600 000 дорослих чоловіків. Я відповідаю тут у Галичині за три мільйони українців. Саме тому не можу вам допомогти дуже сильно, але надсилаю ці 20 крон як мій внесок на ремонт вашої синагоги». Цей лист показує, що Андрей Шептицький писав на літературному івриті, по-перше, а по-друге, він себе відчував як український Мойсей.

Тому, що стосується майбутнього, я вважаю, треба докладати максимум зусиль, аби комісія Яд Вашему, нашого Меморіального Інституту Голокосту, знову почала розглядати справу Шептицького. Треба подати на розгляд нові документи, і я дуже сподіваюся, що доктор Ліліана Гентош дуже допоможе тут і знайде щось нове, сенсаційне в архівах Ватикану. Треба разом українцям і євреям, і у вас в Україні, і у нас в Ізраїлі, робити цю справу, щоб довести Яд Вашему, що митрополит Андрей Шептицький має повне право на звання Праведника народів світу».

Ліліана Гентош
«Я написала декілька статтей, і остання з них стосується української державності, а саме, як Шептицький бачив українську державність у грудні 1941 року. Я показала його погляди у контексті мейнстріму, який був тоді. Андрей Шептицький відстоює позицію, що в українській державності всі віри й віровизнання мають мати рівні права. Держава не може втручатися, а тільки має гарантувати всім вільно сповідувати свою віру. Великим кроком було говорити про таке в 1941 році. В митрополита Андрея є багато подібних поглядів, зокрема, що Україна має бути парламентарною демократією.

Звичайно, ми мусимо, з одної сторони, шукати нові документи, а з другої сторони, дуже контекстуально подивитися на вже те, що маємо, навіть на тексти Андрея Шептицького. Дуже багато його текстів проминули й не були вивчені, та відповідно не представлені у контекстуальному світлі.

Я би дуже хотіла, щоб Ватиканські архіви дали нам нові документи. На це є деякі сподівання, але це також питання пошуку і питання збереженості цих документів. Будемо сподіватися, що ми побачимо дуже цікаві нові документи або додатки до тих листів Шептицього, які вже знаємо.

Також, щоби представити його справу в Яд Вашемі, вагомим є вивчення контексту, тобто вивчення документів, які є навколо. Це потрібно для того, щоби правильно показати, що насправді означали дії чи слова Шептицького. Як-от, наприклад, відоме так зване привітання німецької армії. Воно трактується як свідчення його колаборації з гітлеризмом, а насправді це була рутинна практика, коли діячі Католицької церкви мусили засвідчити свою повагу до цивільної влади. Він це саме писав до Сталіна, чи до Миколи II, що ми вітаємо вас як тих, хто прийшли на нашу землю.

Треба зрозуміти, що Андрей Шептицький робив, і як у контексті він потім пояснював це. В митрополита під час війни також виробився підхід, що всі рішення влади, які є антихристиянські, антигуманні, не зобов’язують до виконання. Він це проголошує. Це важливий крок у модернізації католицької доктрини у ставленніі до державної влади. Ми можемо багато зробити в цьому питанні, щоби показати діяльність і постать митрополита Андрея, аби його дії отримали визнання».

Панельна розмова «Як Митрополит Андрей Шептицький благословив створення Єврейської держави», Львів, 28 BookForum, 17 вересня 2021 року