«Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри»: Частина 1.2

Канадськa недержавнa організація «Українсько-Єврейська Зустріч» була заснована у 2008-му році з метою створення більш тісних взаємин між двома народами: українцями та євреями, що протягом століть жили пліч-о-пліч на території сучасної України. З моменту свого заснування, «Українсько-Єврейська Зустріч» ініціювала та фінансово підтримувала ряд конференцій, круглих столів, ґрунтовних наукових досліджень, а також публікацій та перекладів цих праць. Згідно з гаслом організації «Наші історії неповні одна без одної», такі проекти сприятимуть поглибленню порозуміння між українцями та євреями й кращого пізнання їх культур.

Вперше пропонуємо книгу «Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри» у форматі електронної книги.

Книга являє собою збірник статей, присвячених вивченню взаємодії між українською та єврейською культурами від початку сімнадцятого століття. Представлено всебічний погляд широкого кола фахівців з України, Ізраїлю та інших країн, щодо висвітлення паралелей під впливом міжкультурних зв’язків різних галузей, у тому числі й образотворчого мистецтва, фольклору, музики, літератури та мовознавства. У ряді есеїв також зосереджено увагу на взаємопоказі сприйняття культурного аспекту в «інакшому» ракурсі, як наприклад, зображено в літературних творах або з точки зору історії мистецтва.

Щедро ілюстроване видання містить велику кількість нової інформації, щодо цієї малодослідженої тематики. Книга видається як 25 том багатотомника «Євреї та слов’яни» (англ. Jews and Slavs), що виходить друком з 1993-го року у видавництві Єврейського університету в Єрусалимі. В кількох із попередніх томів, щодо зображення єврейського життя в Україні, значну увагу приділено визначальній ролі Старого Завіту в українській літературі й мистецтві, що відображено в творах Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Короленка та інших письменників.

Співредакторами даного збірника статей є Вольф Москович, почесний професор Єврейського університету в Єрусалимі та Алті Родаль, спів-директор канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч», яка також є автором Передмови даного видання. Вийшло друком у 2016 році завдяки видавництву Єврейського університету в Єрусалимі.

Клацніть тут, щоб отримати пдф-файл цілої книги.

Частина 1.2

Українсько-єврейські впливи в мистецтві й архітектурі домодерних дерев’яних синагог (1600–1800)

Томас Губка (Університет Вісконсин-Мілуокі)
Настінні розписи, що покривали молитовні зали польсько-українських дерев’яних синагог XVIII ст., являють собою багатопланові й розмаїті узори з візуальних образів та декоративних мотивів навколо скрижалей із цитатами з релігійних текстів (іл. 1). Ці розписи не відповідають традиційним естетичним і тематичним категоріям, адже в них переплітаються різноманітні типи і стилі єврейського мистецтва. Ця стаття пропонує модель для інтерпретації цього складного художнього ансамблю, створеного з одночасним використанням єврейських і неєврейських, українських та польських, сучасних і архаїчних, місцевих та іноземних, елітарних і простонародних джерел. Метою статті є показати, що ці різні джерела відображають космополітичний, мультикультурний українсько-польський контекст і складність культурного досвіду єврейської діаспори.[1]

Контекст для інтерпретації
Понад сто років історики мистецтва й архітектури билися над питанням, як інтерпретувати архітектуру й, зокрема, настінні розписи українсько-польських дерев’яних синагог (іл. 2). До майже повного знищення нацистами, починаючи з 1939 року, ці споруди й розписи в них були задокументовані дослідниками, котрі інтерпретували їх або як різновид українського чи польського народного мистецтва, вписаного у східноєвропейський культурний контекст, або як єврейське мистецтво, створене єврейством штетлів до емансипації. У кожному з цих підходів створення такого екзотичного синагогального мистецтва часто пояснювалося негативними наслідками зубожіння, погромів і вигнання, які подеколи асоціювалися з месіанськими темами в юдаїзмі. [2] Хоча нещодавні дослідження здебільшого ставлять під сумнів версію негативних чинників впливу на створення настінних розписів, досі не існує повної згоди щодо їхнього загального сенсу та інтерпретації.

Дерев’яні синагоги і їхні настінні розписи можна пояснити зі спектру аналітичних перспектив, що розрізняють українсько-польський та єврейський внесок. Це матеріально-культурне поєднання можна розглядати ширше як діалектичну взаємодію зовнішньої українсько-польської архітектури та внутрішньої єврейської архітектури і настінних розписів (іл. 3). Утім, після детальнішого розгляду ця базова діалектична інтерпретація виявляє значну паралельність і складність. Хоча екзотичний дерев’яний екстер’єр є особливим витвором східноєвропейського, українсько-польського контексту, він — польсько-український у типово єврейському стилі. Всередині молитовна зала — виразно юдейське культове місце, тоді як архітектурно інтер’єр так само глибоко позначений польсько-українськими віяннями у своїх просторових і декоративних рішеннях. Ця стаття фокусує увагу на настінних розписах як на найбільшому єврейському внеску в інтер’єрі. Як ми побачимо далі, літургійне мистецтво відображає складний мультикультурний контекст — як єврейський, так і українсько-польський.

Аналіз настінних розписів ґрунтовано на трьох розгорнутих у попередніх дослідженнях базових припущеннях. Хоча самі ці припущення можуть бути об’єктом полеміки, формат статті не дає змоги навести докази на їхню користь або підтвердити їх фактами.

1. Настінні розписи є вираженням основної течії в літургійному мистецтві. Загальна однорідність настінних розписів на широкій території Речі Посполитої до XIX ст. вказує на те, що ці розписи були не продуктом ізольованих, периферійних чи радикальних елементів рабинської/політичної/комерційної верхівки, а основних інституційних груп громад за підтримки професійних єврейських художників, які, можливо, працювали в товариствах на кшталт гільдій.[3]
2. Західна/Центральна Україна була основним місцем, осереддям розвитку єврейського літургійного мистецтва. Хоча розписи інтер’єрів зафіксовані в дерев’яних синагогах по всіх куточках Речі Посполитої, найдавніші й найбільш цілісні приклади цих розписів були сконцентровані на Львівщині, Поділлі й Волині.[4]
3. Ця особлива традиція розпису синагог припинилася на початку XIX ст. Домінантні форми синагогального мистецтва швидко занепали в другій половині XVIII ст., а до 1800 року від них майже повністю відмовилися. Цей занепад збігся з розквітом Гаскали та хасидських рухів.[5]

Багатошарова гібридність
У комплексному вираженні розписів дерев’яних синагог переважали два протилежних джерела або впливи: 1) давніший шар ашкеназьких візуальних образів, тісно пов’язаний із літургійними темами в живописі, та 2) розмаїта група «космополітичних» художніх джерел, в якій відобразилися весь спектр та історія мультикультурного досвіду єврейської діаспори.

Ашкеназькі джерела
Упродовж майже трьохсот років, починаючи приблизно з 1350 року, хвилі германських євреїв мігрували на схід, тим самим створивши до 1650 року критичну масу ашкеназького єврейства на східних українських теренах Польської держави. Відповідно, художні техніки виконання і символічний зміст настінних розписів синагог дають змогу припустити, що ці мистецькі форми перебували під значним впливом пізньосередньовічних ашкеназьких традицій, занесених у Східну Європу.

Єврейські художники-творці настінних розписів зазвичай працювали поза значними школами польського й іншого регіонального східноєвропейського мистецтва. На основі своєї ашкеназької спадщини вони створили вишуканий регіональний словник, вибірково й нерівномірно інтегруючи у свої твори широкий спектр європейських та ісламських художніх мотивів і технік виконання. Ця напівізоляція розвитку єврейського літургійного мистецтва допомагає пояснити наявність багатьох архаїчних рис у розписах українсько-польських синагог XVII–XVIII ст. Наприклад, більшість колон і арок, які утворюють домінантні декоративні межі для молитовних написів — повторюваний у дерев’яних синагогах XVIII ст. мотив, зберігають романсько-візантійські архітектурні деталі, від яких уже давно відмовилися в європейському мистецтві, як в польському та українському, так і в східноєвропейському місцевому мистецтві (іл. 4).[6]

Більшість дослідників настінних розписів пов’язували такі домодерні мотиви з уцілілими зразками середньовічного мистецтва ашкеназьких ілюмінованих манускриптів. У цих доренесансних впливах помітні також деякі характерні особливості мистецтва настінних розписів, зокрема колір, композиція, фон і широкий спектр стилістичних мотивів. Двома з найбільш домінантних художніх мотивів, запозичених із середньовічних ілюмінованих манускриптів, є мотив архітектурної арки чи брами і розвинута традиція зображення фігур тварин. Ці мотиви згодом були вдосконалені в розписах українських дерев’яних синагог.[7]

Мультикультурні джерела
Однак загальне значення середньовічних ашкеназьких мистецьких впливів не має затіняти важливі джерела, що вплинули на повний естетичний ансамбль цих розписів. Широкий спектр культурних впливів, у яких відобразилося складне мультикультурне оточення ашкеназької культури в Польщі/Україні, суттєво позначився на загальному естетичному характері настінних розписів. Ці впливи включають: 1) сефардські/ісламські джерела, головним чином із території Османської імперії; 2) італійські/барокові стилістичні впливи польської й української шляхти та католицької церкви; 3) українські та східноєвропейські народні чи місцеві декоративні мотиви, і 4) «інтернаціональні» європейські джерела декоративного мистецтва, створеного польськими й українськими магнатами (іл. 5). Ці різноманітні джерела у поєднанні з середньовічними ашкеназькими традиціями і призвели до появи унікальних, гібридних українсько-польсько-єврейського синагогальних мистецтва та архітектури.

Сефардські та ісламські джерела
На початок XVIII ст. єврейські громади Європи завдяки численним і тривалим контактам з єврейськими громадами в ісламському світі абсорбували ісламські мистецькі традиції. Після понад тисячолітнього мусульманського володарювання східні єврейські громади настільки глибоко засвоїли елементи ісламського декоративного мистецтва, що сформувалася фундаментальна подібність між формою й декоруванням синагоги та мечеті, зокрема, стіни інтер’єру повністю вкрилися складним геометричним орнаментом і написами. Вплив сефардських громад, які надихалися ісламською мистецькою традицією, пояснює деякі унікальні, неєвропейські естетичні властивості настінних розписів українсько-польських синагог. Наприклад, ранні дослідники, попри певну подібність до регіонального народного живопису, послідовно пов’язували щільність розписів дерев’яних синагог із візерунками на східних тканинах, особливо наголошуючи на схожості з рослинними й геометричними бордюрами та фоном на східних килимах і шатрах. Типово ісламським мотивом, звично виявлюваним у настінних розписах, є складні переплетіння листяних, квіткових, тваринних або геометричних узорів, які нагадують арабески (іл. 6). З часом тривалий вжиток таких арабескових мотивів поєднав сефардську й ісламську мистецькі традиції і став явним прикладом художніх запозичень у розвитку синагогального мистецтва. Ще одним специфічно ісламським впливом на настінні розписи синагог був образ ісламського/ османського шатра (іл. 7).

Тканинні узори і зведення таких шатрів вплинули на декор багатьох дерев’яних синагог, зокрема на зображення в них численних мотивів із мотузок і бордюрів, які характерні для османського шатра. На основі цих і багатьох інших османських, «східних», паралелей можна навіть описати загальну естетичну властивість настінних розписів типової дерев’яної синагоги як зумовлену значним впливом художніх форм сефардської та ісламської культур.[8]

Європейське декоративне мистецтво та регіональні народні джерела
Численні неєврейські, європейські художні впливи також наявні в настінних розписах українських і польських синагог XVIII ст. Ці впливи можна розділити на ті, що походять із українських і східноєвропейських регіонально-народних джерел, та ті, що мають інтернаціональні, елітарні європейські витоки. Обидва типи джерел очевидні в мотивах декоративних бордюрів і фонів настінних розписів. Хоча ці мотиви в повторюваних рослинних і геометричних схемах не мають літургійного чи символічного значення, вони є потужними естетичними складниками настінних розписів, якими вкрито приблизно від 40 до 60 відсотків внутрішньої поверхні типової дерев’яної синагоги (іл. 8).

Ці складні композиції, що часто складаються із зображень рослин, свідчать про тривале використання домодерних і пізньосередньовічних місцевих українських підходів до візуальної організації та декору простору. Разом із тим багато особливих художніх мотивів були порівняно новими. У XVII–XVIII ст. розмах міжнародної торгівлі декоративним крамом ознайомив європейську знать із широким спектром тогочасних стилів, зокрема зі східними тканинами і килимами. Ці недешеві товари польсько-литовські магнати отримували через розгалужені торговельні мережі, що діяли між Європою та Азією, нерідко завдяки посередництву єврейських купців, у тому числі в торговельних операціях за участю османських, перських та індійських комерційних центрів.

Водночас із XV до XVIII ст. збільшення продажів тканин, вироблених на європейських мануфактурах часто під впливом імпортних східних тканин, також призвело до появи великого обсягу вишуканої матерії, доступної лише вищим класам. Рослинні узори, які зустрічаємо на тогочасній матерії, тісно пов’язані з кількома повторюваними мотивами в українських дерев’яних синагогах, і, можливо, саме ці узори художники використали для створення рослинного фону настінних розписів, як і тканин завіс і ламберкена Ковчегу Тори. [9]

Космополітичні джерела настінних розписів синагог
Культурно неоднорідні художні впливи, помітні в настінних розписах українських і польських синагог, імовірно, найкраще описувати не як стилістичні елементи або як мистецькі джерела в традиційному розумінні, а як мистецький простір мультикультурної ашкеназької громади (іл. 9). Ця унікальна космополітична художня культура багато століть розвивалася як простір комунікацій, подорожей і торгівлі між громадами єврейської діаспори в Європі, на Близькому Сході і на Півночі Африки. Ця гібридна суміш космополітичних джерел відображає як найважливіше, так і специфічно єврейське в настінних розписах. Розсіяні по всьому світі єврейські громади підтримували зв’язки між собою за допомогою комерційних і родинних мереж, у тому числі через високорозвинені форми комунікацій і подорожей — спілкування рабинів один з одним, освітні обміни у світських і релігійних групах, наукову й медичну комунікації, полегшені широкою традицією письмової комунікації, включаючи створення рукописів та видавництво книг.

Глибоко вкорінені серед єврейських громад традиції комунікації та подорожей у ранньомодерну добу створили необхідні передумови для розмаїтого мультикультурного мистецтва й архітектури дерев’яних синагог. Усупереч образу відсталого містечка-штетла, ці космополітичні традиції проникали на вищі рівні єврейської культури, рівні, що явно посприяли появі настінних розписів дерев’яних синагог. Розмаїтість мультикультурних джерел включала базові староашкеназькі художні традиції, які еволюціонували у взаємодії, передусім, із германськими, а також польсько-українськими народними й елітарними культурами Східної Європи. Аналізуючи ці численні впливи, мусимо зробити висновок, що розвиток єврейського мистецтва до 1800 року залишався відносно ізольованим від головних центрів розвитку неєврейського мистецтва і що ця ізоляція особливо стосується літургійних аспектів настінних розписів. Проте художня сукупність розписів дерев’яних синагог одночасно репрезентує помірну і вибіркову «дистиляцію» багатьох місцевих та інтернаціональних — українських, польських та східноєвропейських — джерел і засвідчує унікальність та мультикультурність єврейського космополітизму. [10]

У підсумковій оцінці значення настінних розписів завжди слід усвідомлювати, що розвиток мистецтва може глибше відображати або не відображати колективні зміни в окремій культурі та релігії. Інакше кажучи, ашкеназька мультикультурна естетика може бути або не бути точним, безпосереднім відображенням ширшого культурного або вужчого літургійного розвитку єврейських громад України та Польщі. Однак щодо настінних розписів дерев’яних синагог України, на мою думку, подальше дослідження з’ясує, що вони є неабияк точними узагальненнями мультикультурної гібридності своїх польсько-українсько-ашкеназьких спільнот, тих спільнот, які були, з одного боку, дуже відділені, а з другого — дуже інтегровані у свій український та східноєвропейський культурний контекст.

[1] Дослідження для цієї статті є розділом із книги: Hubka T.S. Resplendent Synagogue: Architecture and Worship in an Eighteenth-Century Polish Community (Hanover, NH: Brandeis University Press/University Press of New England, 2003). Джерела використаних фотографій: Memorial Book of the Community of Gwozdziec. Копії фотографій і малюнків зберігаються в Тель-Авівському музеї мистецтва. Чорно-білі малюнки зроблені мною.

[2] Hubka, Resplendent Synagogue, 77–79, 84–85.

[3] Там само., 107–109.

[4] Там само., 84–86.

[5] Там само., 160–161.

[6] Там само., 109–116.

[7] Там само., 99–103.

[8] Там само., 116–117.

[9] Там само., 117–118.

[10] Там само., 118–121.