«Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри»: Частина 1.3
Канадськa недержавнa організація «Українсько-Єврейська Зустріч» була заснована у 2008-му році з метою створення більш тісних взаємин між двома народами: українцями та євреями, що протягом століть жили пліч-о-пліч на території сучасної України. З моменту свого заснування, «Українсько-Єврейська Зустріч» ініціювала та фінансово підтримувала ряд конференцій, круглих столів, ґрунтовних наукових досліджень, а також публікацій та перекладів цих праць. Згідно з гаслом організації «Наші історії неповні одна без одної», такі проекти сприятимуть поглибленню порозуміння між українцями та євреями й кращого пізнання їх культур.
Вперше пропонуємо книгу «Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри» у форматі електронної книги.
Книга являє собою збірник статей, присвячених вивченню взаємодії між українською та єврейською культурами від початку сімнадцятого століття. Представлено всебічний погляд широкого кола фахівців з України, Ізраїлю та інших країн, щодо висвітлення паралелей під впливом міжкультурних зв’язків різних галузей, у тому числі й образотворчого мистецтва, фольклору, музики, літератури та мовознавства. У ряді есеїв також зосереджено увагу на взаємопоказі сприйняття культурного аспекту в «інакшому» ракурсі, як наприклад, зображено в літературних творах або з точки зору історії мистецтва.
Щедро ілюстроване видання містить велику кількість нової інформації, щодо цієї малодослідженої тематики. Книга видається як 25 том багатотомника «Євреї та слов’яни» (англ. Jews and Slavs), що виходить друком з 1993-го року у видавництві Єврейського університету в Єрусалимі. В кількох із попередніх томів, щодо зображення єврейського життя в Україні, значну увагу приділено визначальній ролі Старого Завіту в українській літературі й мистецтві, що відображено в творах Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Короленка та інших письменників.
Співредакторами даного збірника статей є Вольф Москович, почесний професор Єврейського університету в Єрусалимі та Алті Родаль, спів-директор канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч», яка також є автором Передмови даного видання. Вийшло друком у 2016 році завдяки видавництву Єврейського університету в Єрусалимі.
Клацніть тут, щоб отримати пдф-файл цілої книги.
Частина 1.3
Розписи синагоги в Новоселиці, Україна
Борис Хаймович (Центр єврейського мистецтва, Єврейський університет, Єрусалим)
Розписи синагоги в Новоселиці, відкриті 2008 року [1], порушують питання про місце цього мистецького феномену в єврейській синагогальній традиції. Судячи з таблиці з іменами жертвувателів, синагогу звели у 1919 році. Архівні документи підтверджують, що синагога була відкрита 1920 році, коли Носелиця входила до складу Бессарабського повіту Румунії. [2] Ймовірно, розписи були зроблені приблизно в цей час, оскільки у списку імен жертвувателів фігурує також ім’я людини, яка виділила гроші на прикрашання інтер’єрів розписами [3] (іл. 1).
Після Другої світової війни будівлю не експлуатували як синагогу, розписи були вкриті шаром штукатурки й тому збереглися. За вийнятком невеликих втрат, що сталися через перепланування будинку, вціліла практично вся композиція.
Розписи вкривають стелю та стіни доволі великої молитовної зали. Вони містять широку іконографічну програму, представлену жанровими сценами, пейзажами, зображеннями природи і символічними образами.
Композицію розписів на стелі складає система концентричних орнаментальних бордюрів, подібних до моделі з Чернівців, проте в них посилено декоративний ефект, додано барокові картуші та приглушено схематизм і графічну жорсткість, властиві чернівецькому зразку.
У центрі, на фоні небесного склепіння з літаючими ластівками, розміщено великий букет із троянд, маргариток та польових квітів. Букет обрамляє вінок із дванадцяти медальйонів, які ілюструють Псалом 150 (іл. 2). Ця композиція вписана у дванадцятикутник, який, по суті, складається з двох гексаграм (можливо, зірок Давида) контрастних кольорів. Усі елементи цієї геометричної фігури художньо концептуалізовано. У гострі кути великої зірки вписані знаки зодіаку, а ромби, що утворені перехрещеними гексаграмами, розцвічені у вигляді кристалів, що додає композиції особливої декоративності. По чотирьох кутах зірки розміщені круглі медальйони пурпурного кольору із геральдичними орлами, що сурмлять у шофар (баранячий ріг). Композицію в центрі стелі фланкують із півдня і півночі два чотирикутні панно із зображеннями лулава та етрога і чотирьох тварин: лева, орла, пантери та оленя, що ілюструють відомий фрагмент з Мішни (Авот 5:32).
Композиція на стінах у цілому поділена на два регістри — верхній і нижній, що опоясують молитовний зал по периметру. Сцени верхнього регістру вписані в арки, а нижнього — обрамлені архітектурними картушами. Декор колон, обвитих пурпуровими та лазуровими тканинами, виглядає дуже ефектно, створюючи атмосферу палацової парадності.
У верхньому регістрі стін одна група зображень ілюструє події, пов’язані з сімома головними біблійними персонажами і праотцями: Аврамом, Ісаком, Яковом, а також Йосифом, Мойсеєм, Ароном і Давидом. Вибір цих семи біблійних персонажів вочевидь зумовлений традиційними уявленнями про сімох гостей (Ушпизін), які по черзі приходять у сукку кожного єврея впродовж семи днів свята Суккот — мотив, що своєму широкому розповсюдженню завдячував практиці місцевого хасидизму. Ці сцени займають центральне місце та розташовані з обох боків арон-кодеша на південно-західній стіні (іл. 3). Образи біблійних персонажів доповнені зображеннями Дванадцяти колін Ізраїля (іл. 4). Майстер, застосовуючи м’який народний гумор, буквально візуалізує текст біблійних метафор: благословення Якова (Бут. 49:1-29) або благословення Мойсея (Повт. 33:13). Наприклад, коліно Дана зображене у вигляді величезного змія, що плюється полум’ям, Зевулона — як колісний пароплав, що відходить від пристані, Іссахар — віслюк, що везе возика з трактатами Талмуду (іл. 5), Ашер — кошик із розкішними фруктами та білим «бессарабським» вином (іл. 6).
Цей регістр доповнений зображенням біблійних гір, розміщених у кутах усіх чотирьох стін: гора Арарат, де Бог уклав завіт із Ноєм; гора Сінай, на якій Бог уклав завіт із Мойсеєм; гора Морія — місце Єрусалимського Храму; Оливна гора — звідки з’явиться Месія; гори Нево і Ґар — місця вічного спочинку Мойсея та Аврама.
У нижньому регістрі розміщені зображення святих могил у Землі Ізраїля: Печера Патріархів (іл. 7), Печера царського дому Давида, могила пророка Самуїла, а також зображення міста Єрихона. У тому ж регістрі розташовані дві сцени, що ілюструють тексти пророків Ілії та Йони. Як і в сценах із сімома персонажами Ушпизін, самі герої відсутні або частково приховані; обрано центральну подію, пов’язану з ними. У центрі першої сцени «Ілія на горі Кармель», що представляє собою пейзаж (іл. 8), показано гору Кармель із полум’яніючим жертовником та бичком на ньому. Гора оточена водою. На передньому плані стоять три синіх відерця, натякаючи на чудесну природу події. Збоку розташовані будівлі та руїни античних арок. Наступна картина — «Йона в череві риби» — жанрова сценка: ноги пророка, вбраного в хасидську капоту, стирчать із пащі великої риби (іл. 9). Ліворуч виситься дерево — рицина, під яким сидітиме пророк, виплюнутий згодом рибою, а праворуч до міста Таршиш прямує корабель (пароплав), з якого пророка викинули в море.
На жіночій галереї розміщено диптих — два ліричних пейзажі в лілових тонах, що ілюструють відомі фрази з Псалма 137 (іл. 10). Перший — «Над річками Вавилонськими» і другий — «Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме». Ці зображення нарівні зі знаками зодіаку є найбільш традиційними в декорі синагог.
Розписи Новоселиці відображають ту саму іконографічну традицію, що й розписи Чернівецької синагоги Бейт-Тфіла Беньямін [4] — абсолютно ідентичні композиції на стелі, набір використаних мотивів, іконографія циклу Ушпизін. Водночас є й численні відмінності, зокрема, це стосується як деталей іконографії (наприклад, у зображеннях «Гості Аврама», «Печера Патріархів»), так і художньої манери. З великою ймовірністю ми можемо заключити, що розписи обох синагог виконав той самий майстер, або майстер і його послідовник.
Аналіз розписів синагоги в Чернівцях виявляє, що за основу програми розписів узято календарний цикл Високих осінніх свят — Рош га-Шана, Суккот, Йом Кіпур. Про це свідчать деталі композиції та іконографія мотивів. Зокрема, зодіак Терези, який відповідає місяцю Тішрей — початку Нового року, — набуває характерної символіки осінніх свят, коли зважуються справи людей і записуються до особливої книги на небесах (молитва на Рош га-Шана: «Хай будеш ти на наступний рік записаний до Книги Життя»). Саме тому поряд із терезами поміщено книгу. Цей зодіакальний знак гострим поєднаний із вершиною арон-кодеша.
З осіннім святом Суккот пов’язаний художній цикл Ушпизін. Сцена «Акедат Іцхак» та сцена з пророком Йоною пов’язані з Рош га-Шана. Композиція також передає атрибути свята Суккот — лулав і етрог. До цих мотивів у Новоселиці, як уже зазначалося, додано геральдичних орлів, що сурмлять у шофар. Здається, що й у виборі інших сцен із пророків і наборі святих місць у Землі Ізраїля автор орієнтується на текст вечірньої молитви з махзору на Йом Кіпур: «Той, Хто відгукнувся Шмуелю у Міцпі, хай відповість нам! …Той, Хто відгукнувся Йоні у череві риби... Той, Хто відгукнувся Даніелю у рові з левами… Той, Хто відгукнувся Мордехаю та Естер у столиці Шушан…»
Новий мотив — зображення Дванадцяти колін Ізраїля, що відсутній у Чернівцях — відіграє важливу роль у розписах Новоселиці та інших синагог регіону. Можливо, цей мотив також пов’язаний із календарним циклом, насамперед зі святом Сімхат Тора. Варто, проте, зазначити, що іконографія Дванадцяти колін у Новоселиці відрізняється від синагог Румунії, де більшість символів включають деталі воєнної атрибутики та зображені на воїнських штандартах або знаменах, які тримає рука — що більше відповідає сіоністським ідеалам. [5]
Порівняння розписів Новоселиці з розписами інших уцілілих синагог та архівними фотографіями синагог України й Румунії показує, що розписи Новоселиці є найбільшою художньою програмою, що збереглася. Ця обставина, а також конкретні місце та час створення розписів дозволяють не лише говорити про регіональний художній канон.
Автор статті спробував розшукати свідків історії створення цих розписів — живих і тих, що залишили свої спогади в текстах. Серед інформантів — вихідців із Новоселиці була Перл Шварц (1922 р. н.), яка мешкає зараз у Рамат-Ґані. Вона й вказала на майстра, котрий розписував у середині 1920-х років одну із синагог у Новоселиці. Перл пригадала деякі ключові елементи розпису: знаки зодіаку на стелі та символи Колін. Майстер на прізвище Гройзгроу, сам із містечка Хотин, запам’ятався Перл як «чоловік середніх літ із густою широкою бородою».
Зі спогадів Перл Шварц важко встановити, про яку синагогу йдеться. Проте документи свідчать, що у 1920-ті роки в Новоселиці була відкрита лише одна синагога.
Слід згадати, що Хотин, звідки походив Гройзгроу, у той період був культурним центром у єврейському світі Бессарабії. Старожил Хотина, який нині живе у Чернівцях, — Лазар Михайлович Гурфінкель (1924 р. н.) — згадав того ж таки хотинського майстра Гройзгроу («зазвичай казали Гройзгру»). У Хотині було відомо, що раніше Гройзгроу розписував синагоги по всьому регіону. Він і сам залюбки згадував, як у молоді роки розписував Велику синагогу в Чернівцях. Цей майстер у заможній родині Гурфінкелів виконував малярні роботи.
Вочевидь, Гройзгроу, простий художник-самоук, не був автором такої складної програми синагогальних розписів у цьому регіоні, а дотримувався традиції. У книзі пам’яті Сефер кегілат Хотин згадується ім’я іншого майстра з Хотина — Фарбера (або Лернера), який розписав клойз боянських хасидів. Книга каже: «Клойз був прикрашений кабалістичними розписами — сузір’ями й знаками Колін, — усі роботи майстра Шалома Фарбера (Лернера)». [6] Хоча в Книзі перелічено й інші синагоги Хотина, розписи клойза згадано як певний феномен. Показово, що підкреслена також належність клойза боянським хасидам. Синагога в Новоселиці, чиї розписи, судячи з опису, значною мірою збігаються з розписами клойза в Хотині, боянським хасидам не належала (хоча в самій Новоселиці також був хасидський клойз). Містечко (нині село) Бояни, де в середині XIX ст. оселився один із онуків рабі Ісраеля Фрідмана (засновника Ружинської хасидської династії), буквально примикає до Новоселиці. У Боянах він створив і очолив хасидську династію. Його послідовники відкрили хасидський клойз у Новоселиці. Ось що пише Шломо Донер, чий батько був серед засновників клойза:
Синагога боянських хасидів була побудована в той час, коли спалахнула «війна» за трон адмора рабі Аврама Якова Фрідмана. Згідно з рабинською постановою, його сину рабі Іцхаку не дозволили успадкувати трон. Йому наказали залишити двір у Садгорі та переїхати в Бояни, де місцеві хасиди звели йому палац з «малою синагогою» для Тори та для молитви. Чимало хасидів його батька перейшли до нього. Це було 1886 року. Так народилась династія боянських хасидів, що її один із синів засновника — рабі Мордехай — переніс до Америки. Слід сказати, що утворилася група боянських хасидів й у нашому містечку, достойна і багата, яка збудувала новий «клойз» на честь боянського ребе. Це були: Ісраель Канер — перший ґабай, Йосі та Єшаягу Едельмани, Морі Пінхас та його брат Хаїм Полікман, Арон Гойхман, Мордехай Френкель, Моше Зільберман, Давид Богорад, Давид Колкер, Ноа Ройтер, Пінхас і Реувен Копма-ни, Міхаель Конер і Нафталі Розін. Кожен із них пожертвував гроші на будівництво синагоги, проте вони мусили також узяти позику. Після зведення почалась епоха прикрашання. Ісраель Канер власними руками створював малюнки та прикраси арон-кодеша та амуда, а також малюнки на стелі. [7]
Перед нами — унікальний текст, де (практично вперше) не тільки згадано ідеолога та творця програми синагогальних розписів, але й вказано духовний напрям, у рамках якого виникли розписи. Колишній мешканець Чернівців Давид Таль, який нині живе в Єрусалимі, розповів, що коли він був дитиною, батько, боянський хасид, узяв його з собою до резиденції боянського ребе.
На стінах будівлі були зображені знаки зодіаку, символи Дванадцяти колін, Йосиф зі снопами, посох Моше тощо. [8] Настінні розписи вціліли також в іншій синагозі, що належала боянській династії — у містечку Бухуші в Південній Буковині (Румунія). У цілому композиція та іконографія цього живопису відповідає розписам згаданих клойза та синагоги в Новоселиці.
Таким чином, можна говорити про існування особливої програми стінних розписів, що ототожнюється з особливим духовним рухом та ідеологією боянського хасидського двору. Ймовірно, ця модель пов’язана не лише з Боянами, але й із самою «метрополією» — Садгорою. Як відомо, ідеологія двох дворів практично ідентична. Відокремлення сталося внаслідок розподілу влади — «престолонаслідування». Відокремлена гілка династії Фрідманів, яка пішла в Бояни, мала ті самі претензії на богоданий статус їхнього лідера.
Ісраель Кафрі, чий батько був наближеним до боянського ребе, сформулював цю позицію так: «Адмором у Боянах був рабі Іцхак Фрідман, онук рабі Ісраеля із Ружина, родоначальника династії. Він простежував свій родовід до царя Давида, а відтак вважав себе царем у своєму поколінні. Власну династію вони бачили як продовження царської лінії Юдеї, благословенної праотцем Яковом. Це означало, що влада перебуватиме всередині цього роду до приходу Месії». [9]
Давид Ассаф також підкреслює месіанський підтекст претензії ружинської династії на трон царя Давида: «Концепція царської влади рабі Ісраеля (із Ружина) ґрунтується найперше на традиції возведення власного роду до царя Давида. Це було важливим з двох причин: по-перше, претензія на царську корону; по-друге, претензія на корону Месії, або, принаймні, натяк на це». [10]
Претензії на особливий царський родовід якнайкраще виправдовували любов до розкоші, будівництво палаців, утримання великого двору зі слугами і, природно, прикрашання власних резиденцій і синагог. Настінні розписи, можливо, були найяскравішим втіленням цього духу.
Вочевидь, «творець програми», «провінціал» Ісраель Канер, брав за приклад художній стиль «метрополії» — резиденції засновника династії. Так влаштовані традиційні механізми культурного запозичення — «провінція» орієнтується на «метрополію».
У новоселицькій синагозі, хоча вона й не належала до боянського кола, як і в чернівецькій синагозі Бейт Тфіла Беньямін, майстер дотримувався регіональної традиції, що стала канонічною моделлю.
Природно, що семантичні кластери в програмі розписів неодномірні. Домінантний мотив осінніх свят (про це йшлося вище) — це не єдиний елемент ідеологічної програми настінних розписів.
Об’єднуючи в одному регістрі декілька різних традиційних наративних циклів, майстер створює, по суті, два нових наративи: основний біблійний наратив — Завіт Всевишнього з народом Ізраїля — і наратив про царство роду Давида на Святій Землі, заповіданій Всевишнім нащадкам Ізраїля. Ці ідеї відображені в ілюстраціях до Псалма 137, у зображеннях Храму (що часто повторюється), Оливної гори (звідки має з’явитися Месія і почнеться відбудова Царства Ізраїля), Міста Пальм — Єрихона (від падіння стін якого почалося завоювання Землі Ізраїля). [11] Звертає на себе увагу й особлива пейзажна іконографія Колін, де символи Колін включені в пейзаж Землі Ізраїля. Так, над табором Гада майорить біло-блакитний сіоністський стяг, Беньямін — вовк визирає на тлі полум’яніючого купола Єрусалимського Храму, Реувен представлений пейзажем Святої Землі зі «струменіючим потоком — Йорданом» та пальмами, Леві — розвідники (мераґлім), які принесли плоди Землі Ізраїля.
Ідея «царства Давида» проглядає в особливому виборі святих місць, відмінних від розписів синагог Румунії. Це Печера Патріархів, могила пророка Самуїла, який помазав Давида на царство, могили царського роду Давида. [12] У композиції також є зображення Трону царя Соломона, що не лише натякає на єврейського царя, сина Давида, який звів Храм, але й надає всій композиції ідеології та ореолу царської влади. Слід зазначити, що трон Соломона зображено в традиції мідраша — з фігурами левів на сходах. [13]
Як бачимо, перед нами розгортається цілісна картина, куди включені біблійна топографія (гора Арарат, гора Сінай, гора Морія, Оливна гора, гора Нево і гора Ґар); святі місця Землі Ізраїля (могили та міста); біблійні Патріархи, Коліна Ізраїля, пророки і царі.
У верхній частині панорами художник представляє божественний космос, а в нижній — космос людини, біблійні землі, біблійну історію від минулого до сьогодення. Ця багаторівнева й ретельно продумана композиція не схожа на декоративне панно або ілюстративні «картини», не об’єднані спільною ідеєю, подібні до тих, що можна знайти на стінах багатьох синагог у сучасних Польщі та Румунії.
Ми вважаємо, що ідеї, які надихав ружинський та боянський хасидизм, мали величезний вплив на розписи і вибір мотивів. Сильний зв’язок ружинських хасидів та їхніх нащадків із Землею Ізраїля добре відомий. Приготування до від’їзду до їшуву (єврейська громада, яка жила в Палестині до створення Держави Ізраїлю) і на будівництво ружинського двору на Землі Ізраїля були важливими індикаторами бачення династії Фрідманів. [14] Рабі Ісраель Фрідман виділив гроші на купівлю землі під будівництво синагоги «Тіферет Ісраель». [15] Після зведення синагоги її незмінним ґабаєм був представник адмора з Боян — Нісан Бак, син відомого типографа Ісраеля Бака. Саме в друкарні старого Бака побачили світ літографії з видами Святої Землі (серед яких зображення Печери Патріархів, могил царського дому царя Давида і могили пророка Самуїла), що стали зразками для розписів синагог, зокрема в Новоселиці. [16] Цікаво, що один із правнуків Нісана Бака — Іцхак Бак — був художником, котрий обновив розписи у «Тіферет Ісраель» і розписав чимало синагог в Ізраїлі, чия програма тією або іншою мірою збігається з розписами в Новоселиці (і Чернівцях). [17]
Вважаємо за потрібне наголосити, що ідея «царственості» відображена не лише в іконографії, але й у парадному пишному стилі самих розписів. У стилістиці зображень, у поєднанні лазурних і пурпурних тонів, у палацовій пишноті всієї композиції розпису з Новоселиці до нас дійшла чудова репліка «палацового стилю» боянських хасидів, відтвореного в Новоселиці наприкінці XIX ст. Ісраелем Канером, яка стала загальною художньою спадщиною.
Слід, проте, додати, що найяскравіші декоративні елементи парадного стилю запозичені не з «високого», а з місцевого народного мистецтва. У використанні контрастних — червоних та синіх — тонів, багатобарвних геометричних візерунків, квіткових букетів, складених із троянд і польових квітів, ластівок у блакитному небі, — єврейські майстри Бессарабії дуже близькі до народного мистецтва своїх сусідів — українців і молдаван. Колорит народного мистецтва позначився не тільки у використанні фольклорного декору. На прикладі розписів Новоселиці видно, як єврейський майстер залучає до композиції улюблені жанри довколишніх народних культур: «натюрморт» і зображення тварин. Варто подивитися з цієї перспективи на символ Коліна Ашера — соковитий натюрморт зі стиглих фруктів із графинами жовтого карпатського вина; або на характерну іконографію тварин: оленя, лева, орла, — що були не лише мотивами з Мішни, але й широко уподобаними народними образами, якими прикрашали як українські хати, так і фасади єврейських будинків і шинків. Саме про цих тварин, птахів, про ці квіти як про спільні елементи народного мистецтва українців та євреїв Південного Поділля, писав свого часу український історик мистецтв К. Шероцький. [18] Та вже тоді, на початку ХХ ст., це народне мистецтво ставало історією: «Старожили чимало розповідають, як прикрашали будинки XIX ст., і, між іншим, повідомляють, що на Правобережжі велику популярність мали так звані мальовані корчми. Подібні корчми або шинки в більшості випадків утримували євреї, які завжди добре знали смаки людей і вміли до них підійти; та й декоративне мистецтво самих євреїв, що жили серед українських племен, у давнину було тісно пов’язане з мистецтвом України». [19]
[1] Розписи знайшли 2008 р. під час етнографічної експедиції Російського державного гуманітарного університету, восени 2009 р. їх розчистили київські реставратори під керівництвом Ю. Ліфшиця. Див.: Лифшиц Ю. На грани забвения. — Егупец № 19. — Дух і Літера, 2010.
[2] Central Archive for the History of Jewish People, Jerusalem, RU 1761.
[3] Кошти на розпис виділив ...Фішман».
[4] Див.: Хаймович Б. Дело рук наших для прославления. Росписи синагоги Бейт Тфила Беньямин в Черновцах: Изобразительный язык еврейского мастера. — Киев: Дух и Литера, 2008.
[5] Тема Дванадцяти колін Ізраїля особливо поширилась у 1920-ті роки, проте перші композиції з цим сюжетом з’явилися раніше, коли у Східній Європі стали циркулювати літографічні «Мізріхи», надруковані в Єрусалимі, Бреслау та Празі. Ізраїльський історик мистецтва Шалом Сабар показав, що зображувати цикл Дванадцяти колін почали зі святкових прапорців для Сімхат Тора. Див.: Sabar Shalom, “The History of the Simchat Torah Flag: From Ritual Object to National Symbol and Back,” The Flags of Simchat Torah: From Popular Jewish Art to Hebrew-Israeli Culture, Eretz Israel Museum (Tel Aviv, 2012), 13.
[6] Шитновіцер Шломо. Сефер кегілат Хотин (Бессарабія) (Ірґун йоцей Хотин бе-Ісраель, 1974), 53.
[7] Донер Шломо. Новоселіца (Тель-Авів, 1983), 22.
[8] Див.: Хаймович Б. Вказ. праця, с. 24.
[9] Кафрі І. Ялкут аярат га-теомім Новоселіца (Shamir Publishers, 1963), 30.
[10] Ассаф Д. Дерех га-мелех: Раббі Ісраель ме-Ружін у-мкото бе-толдот га-хасідут (Jerusalem, 19997), 307. Див. англ. переклад: Assaf D. The Regal Way: The Life and Times of Rabbi Israel of Ruzhin, trans. Davis Louvish (Stanford, CA: Stanford University Press, 2002).
[11] Назва Єрихона — Місто Пальм взята з біблійного тексту. «І посіли вони Місто Пальм» (Книга Суддів 3:13). Зображення Єрихона серед святих місць коріниться у середньовічній книжній традиції. Див.: Rachel Sarfati, “The Illustration of Yihus ha-Avot: Folk Art from the Holy Land,” in Offerings from Jerusalem: Portrayals of Holy Places by Jewish Artists, The Israel Museum, (Jerusalem, 1996).
[12] З книги: Шівхей га-Арі (Єрусалим, 1864).
[13] Мідраш Бамідбар Рабба (Вільна, 1887), 12:17; Мідраш Естер Раббаті (Вільна, 1829) 1.1:12.
[14] Бейт га-мідраш га-ґадоль гацер га-кодеш Садіґора (Єрусалим, 2000).
[15] Ассаф Д. Дерех га-мелех…, с. 297.
[16] Див.: Genachowski Dov, “Pictures of Holy Places as a Fundraising Aid” in Offerings from Jerusalem: Portrayals of Holy Places by Jewish Artists, The Israel Museum, (Jerusalem, 1996).
[17] Бейн хурва ле-Тіферет. Catalogue curated by Galia Gavish for an exhibit at the Isaak Kaplan Old Yishuv Court Museum (Jerusalem, 2000), 3.
[18] Див.: Шероцкий К. Очерки по истории декоративного искусства Украины. — Киев, 1914. — С. 39–40.
[19] Там само. — С. 25.
