«Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри»: Частина 3.1

Канадськa недержавнa організація «Українсько-Єврейська Зустріч» була заснована у 2008-му році з метою створення більш тісних взаємин між двома народами: українцями та євреями, що протягом століть жили пліч-о-пліч на території сучасної України. З моменту свого заснування, «Українсько-Єврейська Зустріч» ініціювала та фінансово підтримувала ряд конференцій, круглих столів, ґрунтовних наукових досліджень, а також публікацій та перекладів цих праць. Згідно з гаслом організації «Наші історії неповні одна без одної», такі проекти сприятимуть поглибленню порозуміння між українцями та євреями й кращого пізнання їх культур.

Вперше пропонуємо книгу «Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри» у форматі електронної книги.

Книга являє собою збірник статей, присвячених вивченню взаємодії між українською та єврейською культурами від початку сімнадцятого століття. Представлено всебічний погляд широкого кола фахівців з України, Ізраїлю та інших країн, щодо висвітлення паралелей під впливом міжкультурних зв’язків різних галузей, у тому числі й образотворчого мистецтва, фольклору, музики, літератури та мовознавства. У ряді есеїв також зосереджено увагу на взаємопоказі сприйняття культурного аспекту в «інакшому» ракурсі, як наприклад, зображено в літературних творах або з точки зору історії мистецтва.

Щедро ілюстроване видання містить велику кількість нової інформації, щодо цієї малодослідженої тематики. Книга видається як 25 том багатотомника «Євреї та слов’яни» (англ. Jews and Slavs), що виходить друком з 1993-го року у видавництві Єврейського університету в Єрусалимі. В кількох із попередніх томів, щодо зображення єврейського життя в Україні, значну увагу приділено визначальній ролі Старого Завіту в українській літературі й мистецтві, що відображено в творах Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Короленка та інших письменників.

Співредакторами даного збірника статей є Вольф Москович, почесний професор Єврейського університету в Єрусалимі та Алті Родаль, спів-директор канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч», яка також є автором Передмови даного видання. Вийшло друком у 2016 році завдяки видавництву Єврейського університету в Єрусалимі.

3.1

Клацніть тут, щоб отримати пдф-файл цілої книги.

Аспекти українсько-їдишських мовних контактів

Вольф Москович (Єврейський університет, Єрусалим)

Вступ

Наприкінці XIX ст. в Україні зосереджувалася найбільша кількість євреїв у світі, майже третина світового єврейства, які постійно мешкали на етнографічних українських територіях. Вони складали від 10 до 15 відсотків населення Західної та Правобережної України і становили відносну більшість мешканців містечок цих регіонів. Наявність серед українців такої численної етнічної меншини, з якою вони перебували в неперервному спілкуванні, призвела до взаємодії української мови та їдишу.

Контакти між українською мовою та їдишем, що продовжувались останні п’ятсот років, міцно закарбувались на всіх рівнях їдишу (в його фонотактиці, морфології, синтаксисі, лексиці та фразеології) і спричинилися до запозичень їдишських слів і кальок в українській мові, особливо в українських регіональних діалектах та соціальних діалектах містян.

Напередодні 1939 року чимало євреїв були двомовними, розмовляли як їдишем, так і українською. До того ж відомо багато українців, котрі пасивно чи активно володіли їдишем своїх сусідів-євреїв.

Перший словник їдишу на території Російської імперії, укладений Шиє-Мордке Ліфшицем і виданий у Житомирі 1876 року, налічує 280 слів, запозичених з української. Перелік, складений у 1927 році в Одесі К. Ф. Любарським містить 500 таких запозичень у їдиші, одначе реальна їхня кількість набагато більша.

Їдишизми в українській мові систематично не досліджували, проте вони добре представлені в повних словниках української мови. Проте, оскільки досліджуваний матеріал є величезним, у цій статті увагу зосереджено лише на окремих аспектах захопливої теми їдишсько-української мовної взаємодії.

Одеська мова

До 1917 року Одеса була найбільшим містом в Україні, а за населенням — четвертим містом Російської імперії після Санкт-Петербурга, Москви й Варшави. За переписом 1897 року серед поліетнічного населення міста налічувалося 51 % росіян, 33 % євреїв і 6 % українців. Ще більше українців проживало на околицях і по селах навколо Одеси. Російська одеська говірка, яку зазвичай називали одеським жаргоном, відома в усьому російськомовному світі своєю унікальною сумішшю слів і фраз, що походять як з їдишу, так і з української мови. У цьому сенсі примітно, що більшість їдишизмів з одеського жаргону лінгвістично вкорінені в українській мові. Часто, коли складається враження, що те чи інше слово або фраза занесені в одеську говірку російської безпосередньо з української, їхнім прямим джерелом може бути саме їдиш, який слугував своєрідним фільтром між українською та російською мовами. Наявність деяких спільних лексем і синтаксичних особливостей в українській і в їдиші, набутих їдишем у результаті багатовікових мовних контактів з українською мовою, сприяла їхньому спрощеному проникненню й засвоєнню в одеській говірці російської мови. Наведені нижче приклади підтверджують це.

В Одесі хвіртку називають «фортка» (їд. фіртке, фортке), а в стандартній російській мові словом «форточка» позначають кватирку.

Якщо в Одесі вам запропонують чай з лимоном або вершки, можете, не вагаючись, відповісти «Без ничего!». Нормативною російською фразою є «Без всего!», а цей одеський вислів запозичено водночас і з їдишу (Ун ґурнішт!), і з української («Без нічого!»).

Чай без цукру в Одесі називають «голый чай» (їд. ґоле тей, укр. голий чай). Деякі синтаксичні структури потрапили до одеської говірки російської мови з їдишу, хоча від початку походять з української: «скучать за ним» (їд. бенкн нох ім, укр. скучати за ним), хоча в стандартній російській мові типовою формою є «скучать по нему».

В Одесі кажуть «смеяться с него» (їд. (оп)лахн фун ім, укр. сміятися з нього), а в російській норма є іншою: «смеяться над ним».

Припущення, що чимало схожих ознак потрапили до одеської говірки російської мови не прямо з української, а через їдиш, ґрунтується на тому, що в місті була потужна присутність десятків тисяч багатомовних євреїв, чиєю основною мовою був їдиш і чия малограмотна російська рясніла кальками з нього, що й справило помітний вплив на характер місцевої розмовної російської мови. У той же час в Одесі проживало відносно небагато етнічних українців. З іншого боку, схожість російської та української, двох тісно пов’язаних між собою східнослов’янських мов, відіграла вагому роль у спрощеному засвоєнні таких лексем в одеській говірці російської. Отак дві мови, українська та їдиш, здійснювали спільний вплив на розмовну російську в Одесі.

Чернівецька мова

Ще одним випадком синергетичного впливу української та їдишу на третю мову є німецька міська говірка Чернівців (Czernowitz), головного міста Буковини, яка перебувала під владою Австрії до 1918 року. Буковина — один із регіонів України, де пропорція єврейського населення була доволі значною. У 1900 році євреї становили 15,6 % населення Буковини і 37,9 % мешканців Чернівців. Згідно з австрійським переписом 1910 року, який не вважав їдиш окремою мовою і зараховував євреїв до німецькомовних громадян, 48,4 % мешканців Чернівців розмовляли німецькою (переважна більшість — євреї). Цей самий перепис показує, що 17,9 % чернівчан були етнічними українцями, 17,4 % — етнічними поляками, а 15,7 % — етнічними румунами. Єврейське населення міста відігравало неабияку роль у посиленні позицій німецької мови — офіційної мови управління й ведення справ у Чернівцях. А проте, реальність багатомовного життя вимагала від усіх етнічних груп Буковини володіння бодай ще однією мовою. Багато українців розуміли їдиш та німецьку і спілкувалися ними, а чимало євреїв знали українську й німецьку.

Буковинська українська говірка (і міська, й сільська) акумулювала в собі десятки слів і фраз, запозичених і скалькованих із їдишу. Наведемо приклади:

«мойри мати» — боятися (їд. гобн мойре);

«цурис» — гнів, лють (їд. цурес — проблеми, складне становище, халепа, злидні); «цурис мати на когось» — сердитися на когось;

«бути бройгіс з ким» — гніватися на когось (їд. зайн бройґес ойф емецн);

«гох міт п’єнтес» — пихата, самовдоволена, чванлива людина (їд. гойх міт п'єнтес);

«цимес» — щось добротне, якісне (їд. цимес); 1. «овочева/фруктова печеня»; 2. «щось добротне», вживається в порівнянні, напр., а мойд ві а цимес (дівка у самому соку):

«меція» — щось добротне (їд. меціє, «вдала угода»);

«робити Мойші кімиран» — поцупити, вкрасти (їд. Мойше кім арайн—«Мойше, заходь»).

Хоча Czernowitz називали Klein Wien (маленький Відень), місцева німецька мова певною мірою відрізнялася від віденського діалекту німецької, перебуваючи під впливом їдишу, української та польської мов. Велика кількість її мовців могли перейти з їдишу на українську і навпаки, адже в цих мовах існували схожі лексичні моделі. Взаємодіючи в парі, обидві мови в буковинській німецькій створювали такі лексеми:

laydak — легковажна людина (їд. лайдак укр. «лайдак» — негідник);

smarkach — шмаркач (в їд. та укр. має однакове значення); he! heyda! — нумо! (в їд. та укр. має однакове значення); abi — за умови, що; допоки (їд. абі, укр. аби);

holodnik — головоріз (пор. укр. «холодник», їд. діал. голоднік);

burlak — холостяк (зневажливе; у їд. та укр. має однакове значення);

taki — справді, дійсно (при виразно ствердній відповіді; у їд. та укр. має однакове значення).

Специфічно буковинським українським прокльоном є вислів «Аги на тебе!». Вигук «Аги!» (тьху! дідько!) вживають на позначення роздратування чи подиву. Цей проклін потрапив у буковинський діалект їдишу у формах

«Аги на тебе!», «Аги на твою голову!» (Агі цу дайн коп — забирайся до дідька!). «Аги» ще вживають як іменник, що означає в буковинському діалекті як української мови, так і їдишу ката. Відповідно джерелом цього слова в українській є тюркське слово «аги» (отрута), котре потрапило до буковинського діалекту української мови в часи османського правління наприкінці Середньовіччя.

У буковинській версії німецької мови також уживається проклін Ahi!, Ahi auf dayn Kopf!, засвоєний, ймовірно, через їдишсько-німецьке двомовне середовище. Схожість їдишу й німецької мов покращувала засвоєння в німецькій мові їдишських лексем.

На прикладі взаємодії між українською, їдишем і німецькою мовами в Буковині ми бачимо роль їдишу як медіативного каналу для проникнення лінгвістичного матеріалу української в третю мову.

Прізвища українських євреїв та українців

Процес введення родинних прізвищ на всіх українських землях завершився до середини XIX ст. Вибір прізвищ для галицьких та буковинських євреїв був прерогативою австрійських чиновників, які пов’язували ці прізвища або з їдишем, або з німецькою мовою. У регіонах, що перебували під російською владою, відповідальність покладалася на керівництво кагалів, яке призначало прізвища, що походили з їдишу, німецької, української та російської мов. Оскільки значна частка цих прізвищ походила саме з української мови, українці та євреї мали багато однакових прізвищ, приміром, Гонта, Гайдамак, Червоний, Шмандура, Танцюра, Забара, Жвавий тощо.

Чимало єврейських прізвищ були іншого походження, але формувалися вони відповідно до української ономастики, серед них такі прізвища, як Бормашенко («син реба Мозеса /Моше/ Самуїла», створене на основі івритського акроніма Бармаш), Єваленко («син Йоеля»), Ліберчук («син Лібера») і Шаюк («син Шая»).

Близько 70 % прізвищ українських євреїв є топонімічними. Навряд чи існує таке містечко чи село в Україні, яке не мало б паралельного єврейського прізвища, наприклад, Іванер, Хотинер, Літинецький, Немировський, Уманський тощо. Цей тип прізвищ більше притаманний євреям, а не українцям — наприклад, єврей одержав прізвище Тарасюк, оскільки походить із села Тарасівка, а не тому, що його батька звали Тарас, тоді як для українців природно мати прізвище, яке вказує на ім’я батька.

Переліки професійних прізвищ українців і українських євреїв подібні, хоча їхня частота в кожного народу різна. Не існує євреїв на прізвище Чумаченко або Кобзар. Але євреї частіше за українців мають типові прізвища Корчмар, Крамаренко, Купчик, Міняйло і Шинкаренко.

Особливу групу характерних типів українських прізвищ становлять складені прізвища. Це складні форми, утворені з поєднання двокореневих слів чи основ, наприклад, Чорноус, Криворучко, Товстоног тощо. Євреї також використовували ці типи прізвищ. Окремим підтипом є єврейські змішані прізвища, в яких один компонент походить з української мови, а другий — з їдишу, до прикладу, Крутокоп (з укр. Крутиголова), Крутопейсах, Косибурд (з укр. Кособорода), Красноштейн (з укр. «красний» і з їд. штейн, «камінь»). Деякі прізвища цього типу є поєднанням єврейського власного імені та українського апелятиву, наприклад, Ханцензять (зять Ханце), Вдоварейзе (Рейзе, вдовиця).

Географічна поширеність єврейських прізвищ згідно з їхніми суфіксами загалом відповідає географічній поширеності українських прізвищ з відповідними суфіксами. Наприклад, суфікс -енко є звичним для Київщини: Губенко, Файбишенко, Магіденко, Мотенко, Поляченко, а суфікс -юк — для Галичини: Квасюк, Шломюк, Шмаюк.

З-поміж прізвищ етнічних українців фіксують декілька похідних від єврейських імен, наприклад, Аронець, Мошко, Шльома, Шломенко, Шміль, Шмуль, Шулім, Зельман. Приблизно з десяток прізвищ українців було ідентифіковано як вкорінені в їдиші: Кумгір, Нішт, Шабас, Шайгець тощо.

Двомовні макаронічні пісні українських євреїв

Дослідники єврейського музичного фольклору приділяли увагу їдишсько-українським макаронічним пісням і впливу української народної музики на єврейську музику. Більшість таких єврейських двомовних пісень стосуються релігійної сфери, проте існують також ліричні, сатиричні пісні й дитячі пісеньки, які засвідчують вплив української музики. Їдишська лексика, що проникла в україномовні єврейські релігійні пісні, зазвичай належить до івритського компонента мови їдиш.

Євреї були обізнані з українськими народними звичаями, зокрема з тими, що стосуються поминальних плачів. Деякі з єврейських двомовних пісень наслідують модель українських пародій на ці звичаї. Серед поетичних елементів цього жанру українського фольклору, засвоєного у відповідних єврейських піснях, можна назвати лірично-синтактичні повтори, запитання, звертання, тавтологічні вираження ідей, синтактичні паралелізми і дієслівні рими. Чи не найвідоміша з єврейських пісень такого роду — пісня «Микитка». Ось її перший куплет:

Ах ти, Микитка, Микитка,
Шо с тобой буде?
Як будеш хворувати,
А доктор до тебе буде приходити,
І рефуес* тобі буде давати,
А тобі, Микитка, ніщо не буде помагати,
Ах, валяй-не-валяй, треба умирати
Уліфней мейлех малхей га-млохім
дін ве-хежбн** треба отдавати.

* Ліки. — Прим. пер.
** Звіт про скоєні гріхи перед лицем Бога, царя царів. — Прим. пер.

Інша схожа пісня, що записана в Галичині та досі залишається майже невідомою, описує сповідь атеїста на смертному одрі. Текст цієї пісні великий, ось уривок з нього:

Перед тобою, Боже,
я тепер поставаю,
І перед тобою, Боженько,
я си сповідаю.
Боже, Боже, Боже,
Мене не карай!
Та й до пекла, та й до пекла
Мене не посилай!

Як рано вставаю, рук не вмиваю
І мойде ані*** ніколи не казав.
Боже, Боже, Боже,
Мене не карай!
Та й до пекла, та й до пекла
Мене не посилай!

Рошашуне до божниці не ходив****,
А у йомкіпер***** не постив
І капурес****** не крутив.
Боже, Боже, Боже,
Мене не карай!
Та й до пекла, та й до пекла
Мене не посилай!

* Ліки. — Прим. пер.
** Звіт про скоєні гріхи перед лицем Бога, царя царів. — Прим. пер.
*** Ранкова молитва «Мойде ані». — Прим. пер.
****   На єврейський Новий рік до синагоги не ходив. — Прим. пер.
***** На свято Йом Кіпур. — Прим. пер.
****** Не виконував обряду капурес (івр. «капарот»; для спокутування гріхів надвечір Йом Кіпура зарізають півня, спершу покрутивши ним над головою). — Прим. пер.

Наступна пісня сатирична, її комічний ефект базується на фонічній схожості й відмінностях у значеннях українського дієслова «їдеш» та назви єврейської мови «їдиш», при тому, що обидва слова в пісні вимовляють однаково:

Висновки

Українська мова та їдиш тісно взаємодіяли впродовж останніх п’ятисот років, наслідки чого очевидні для обох цих мов. Десятки запозичених з їдишу слів потрапили в українські регіональні й соціальні діалекти, а мова їдиш просякнута сотнями запозичених і скалькованих українських слів та фраз. У деяких випадках лексика їдишу увійшла в українську мову через польську.

Ми показали складну мовну взаємодію у двох поліетнічних українських містах — Одесі та Чернівцях. В Одесі українські слова та фрази потрапляли в міську російську говірку часто через їдиш. Схожий сценарій реалізувався в Чернівцях. Можна казати про існування феномену особливої буковинської німецької мови з характерною для неї домішкою місцевих висловів, запозичених з їдишу та української мови.

Інша сфера взаємодії стосується прізвищ. Тут вплив української на мовні практики євреїв виражений іще виразніше. Чимало прізвищ українців та українських євреїв тотожні. Деякі єврейські прізвища створювалися шляхом поєднання українських основ з їдишськими основами чи суфіксами.

Їдишський музичний фольклор в Україні засвідчує чіткий вплив української мови, зокрема в багатьох двомовних українсько-їдишських піснях, які демонструють стилістичну взаємодію обох цих мов.