Війна, що перетворила Володимира Зеленського на українського єврея

За рік, що минув від початку російського вторгнення, постала модерна Україна з ліберальними, демократичними й інклюзивними ідеалами

Первісно опубліковано англійською мовою @Times of Israel

Владислав Давідзон

Так звана денацифікація і Володимир Зеленський

Російське вторгнення, яке почалося 24 лютого 2022 року, провадилося під ідеологічним приводом «денацифікації» України. Іншими словами, виправданням вторгнення, яке Кремль продовжує називати «військовою операцією», було знищення нібито реваншистської фашистської хунти в Києві.

Україна є плюралістичною ліберальною демократією. Спроба знечолити уряд і замінити його проросійськими довіреними особами ґрунтувалася на різноманітних прорахунках автократичного російського президента Владіміра Путіна, але, мабуть, найгірше те, що він, здається, повірив власній пропаганді про українців.

Дивовижна історична іронія і водночас буденність сучасного українського життя полягає в тому, що відважним головнокомандувачем України часів війни є українець єврейського походження.

Володимир Зеленський — колишній комік, продюсер і актор, який походить з російськомовного південного сходу країни, — ніколи не приховував і не применшував свого єврейського походження. І справді, історія етнічних чвар і проявів антисемітизму в Україні не завадила 73 % українського населення проголосувати за політичного новачка на президентських виборах 2019 року. Він став, після прем’єр-міністра Ізраїлю, лише другим главою держави єврейського походження у світі на той час. Відтоді до цього нечисленного клубу приєднався ще один пострадянський глава держави: Егілс Левітс, президент Латвії, великий прихильник України. Можливо, це вказує на те, що пострадянський феномен багатоетнічної національної належності є регіональною тенденцією (як і відповідне бажання очистити національне почуття сорому за допомогою ревізіоністської історії Другої світової війни).

Обрання Зеленського захопливе саме тому, наскільки звичайним усе це тоді здавалося українцям і наскільки мало важило його єврейське походження під час президентської кампанії. Він навіть відпускав нескромні жарти з цього приводу («Я пошлю по тебе свою маму-єврейку!» — пригрозив він своєму опонентові, тодішньому президенту Петрові Порошенку під час дебатів). Прапор сучасного українського громадянського націоналізму — націоналізму, заснованого не на етнічних чи мовних визначеннях регіональної належності, а на цінностях, менталітеті та національній гордості, — ніс худорлявий мускулистий комік-єврей із російськомовної частини країни. Такий політичний і соціальний спокій не був, м’яко кажучи, історичною нормою.

Сучасне державотворення України

Багато в чому українські євреї — це новий феномен, бо українська держава в її нинішньому вигляді — теж сучасний утвір. Досягнення та ідентичності українських євреїв майже завжди були частиною інших національних історій. У такий спосіб українська єврейська історія нагадує ширшу українську національну історію і є її мікросвітом. Кожна з них одночасно існувала й не існувала протягом багатьох століть. Окуповані, стирані, ділені й постійно викреслювані як окрема нація, українці жили під владою турків, поляків, литовців, німців та росіян (у такій послідовності).

І весь цей час вони брали участь у постійних — і часто приречених на поразку — національних повстаннях. Євреї жили разом із ними, на землях слов’ян, протягом століть під час їх придушення — у формі часто систематичних репресій проти української нації, її культури та мови — і ставали об’єктами паралельного придушення.

Відколи почалася війна Росії проти України, євреї в усьому світі почали переглядати свою ідентичність. Маркер «російський єврей» став незручним і непривабливим, бо Росія дедалі більше перетворюється на токсичну державу-парію у світі. Так само чимало американських, канадських, французьких чи британських євреїв, які завжди вважали себе росіянами, переглянули свою сімейну історію і помітили, що міста, в яких жили їхні предки, насправді розташовані в Україні. Більшість євреїв-ашкеназі можуть простежити своє походження з України, а також з Росії — куди їхні предки зазвичай потрапляли лише після XIX століття.

Насправді будь-яка спроба окреслити особливо «українську» історію українських євреїв — надто ту, що існувала до XVI століття, — часто містить примхливі або суперечливі судження про те, які єврейські історії, рухи, твори мистецтва, факти чи яких персонажів слід включити в цю історію.

Російський наступ на Київ 24 лютого [2022 р.] мав знечолити український уряд за три дні. Західні служби розвідки й Кремль припускали, що столиця впаде, а уряд втече. Цього явно не сталося. Натомість Зеленський відмовився від пропозиції американців покинути столицю (чи справді він вимовив безсмертні слова «Мені потрібна зброя, а не евакуація» колись розкриють архіви) і згуртував націю під час стійкої оборони столиці. Його дії, як згодом дізнався весь світ, були феноменальними й героїчними.

Українські євреї та єврейська ідентичність на благо країни

Під час бомбардування головної київської телевежі на півночі Києва росіяни влучили по парку на краю яру, де розташований меморіал «Бабин Яр», й убили двох громадян. Символічні аспекти цієї атаки очевидні. Зеленський сперся на свою єврейську ідентичність заради загального блага країни. В його особі поєдналися президенство воєнного часу, перетворення на державного діяча історичного масштабу й прийняття власної єврейської ідентичності. Невипадково Україну в розпал цієї війни очолювали російськомовні українці — багато з них, як-от міністр оборони Олексій Резніков і мер Києва Віталій Кличко, мають єврейське походження.

Російські звинувачення в тому, що державою керують неонацисти, виглядають ще більш абсурдними, коли головнокомандувач і багато політиків є євреями. Український народ часто брав участь у повстаннях проти своїх гнобителів, але вони нерідко були приречені на поразку — особливо тоді, коли представляли вузьку етнічну українську ідентичність, яка виключала, іноді жорстоко, євреїв, поляків та інші етнічні групи. Тепер постало сучасне бачення України — країни з ліберальними, демократичними ідеалами, яка охоплює всіх, хто народився на її землі.

Зеленський є яскравим прикладом покоління пізньорадянських євреїв, які не знали, що таке єврейська культура чи традиція. Коли я обговорював з ним це питання до того, як він став президентом, то почув від нього нечіткі, формальні коментарі про те, що євреї завжди жили в Україні без проблем. Зеленський походив із типової асимільованої сім’ї і, отримавши обмежену єврейську освіту, мало розумів єврейське життя, окрім Голокосту, який забрав багатьох родичів його дядька та інших рідних.

Питання про його єврейське походження і про те, як це бути євреєм в Україні, не були надто зручними для Зеленського — аж до війни. Під час одного зі своїх незліченних публічних звернень до національних парламентів Зеленський почав критикувати ізраїльський Кнесет за те, що той недостатньо робить у світлі геноциду, якого зазнали українці.

Зеленський також назвав Україну, що протистоїть такому ворогу, як сусідня Росія, «великим Ізраїлем», який повинен зосередитися на безпеці й самообороні. Війна змінила територію, культуру й політику України на багато поколінь. Принаймні чверть — а можливо, навіть 40 % — українського довоєнного населення було переміщено. Одна з менш відомих історій цієї війни — роль, яку відіграли колишні фахівці ізраїльських спецслужб. Вони витягли незліченну кількість загрожених людей з України, зокрема літніх людей, що пережили Голокост, і тих, кого росіяни внесли у свої розстрільні списки — євреїв, євангельських християн, протестантів чи Свідків Єгови.

Приблизно 10 мільйонів українців знайшли притулок у сусідніх європейських країнах, хоча деякі повернулися, коли українська армія відновила свій контроль над різними частинами території країни. Вважається, що це число включає принаймні половину всіх євреїв в Україні — хоча статистику, як завжди, отримати неможливо. Дорослим чоловікам заборонено виїжджати, але багато хто відправив свої сім’ї в інші країни — у Польщу, Молдову, Ізраїль і Німеччину. Єврейські громади на сході України спорожніли — виїхали всі, окрім дуже літніх людей, які не бажають або не можуть залишити свої домівки. Проте деякі українські євреї, які покинули дім, оселяються на заході країни, і тамтешні єврейські громади можуть почати зростати вперше за довгі роки.

Коли я торік був на пасхальному седері в Одесі — протягом перших двох місяців війни, коли місто все ще було обкладене мішками з піском і оточене протитанковими спорудами, — жінки становили лише чверть із 200 людей у залі.

Седер відбувся наступного дня після того, як українським силам вдалося потопити флагман Чорноморського флоту Росії «Москва». Після комендантської години кімнату освітлювали свічками, щоб не подавати світлові сигнали російським бомбардувальникам, які пролітали над містом. Усі на седері, починаючи від рабина, однаково жартували, порівнюючи Путіна з фараоном: «Тож Бог відкрив Чорне море, як для Мойсея, і воно поглинуло російський воєнний корабель».

Мої друзі в Одесі у той час відправляли своїх дітей і бабусь до Німеччини й Румунії, добре розуміючи всю іронічність ситуації: румуни й німці, які вбивали їхніх дідів і прадідів під час Голокосту, тепер надавали допомогу одеським євреям. Це був абсолютний і сюрреалістичний розворот. Мої російськомовні друзі та знайомі почали надсилати один одному електронні листи та есемески українською мовою, а міська рада проголосувала за знесення пам’ятника Катерині II.

Євреї знову воюють між собою

Ця війна вперше за 100 років призвела до того, що велика кількість європейських євреїв воюють між собою. Вона змінила й далі змінюватиме єврейську діаспору від Берліну до Лондону й Нью-Йорка. Багато пропутінських українських і російських олігархів-євреїв виявили, що їхня попередня гра — розкішне життя за кордоном на гроші від вкрадених активів — далі тривати не зможе, й потрапили до санкційних списків із замороженням їхніх активів.

Російськомовне спільнотне життя в усій єврейській діаспорі тепер було порушене, а зв’язки між російськими та українськими євреями зруйнувалися. Почесні — і не дуже — ізраїльтяни російського походження, які десятиліттями керували міжнародними єврейськими організаціями, були змушені піти у відставку через свої стосунки — хоч які тісні й неформальні — з Путіним і російською державою.

Тривале розлучення між росіянами та українцями віддзеркалюється в розколі між українською та російською єврейськими громадами, оскільки дві нації розвиватимуться в різних напрямках після війни. За іронією долі, ракетами й бомбуваннями Путін зробив для українізації країни більше, ніж будь-хто інший за десятиліття після здобуття незалежності. Україна, безумовно, стане більш українською, коли нарешті закінчаться бойові дії.

Подібно до України, українське єврейство — категорія, яка у своєму найповнішому прояві охоплює такі легендарні постаті, як Баал Шем Тов, Ісаак Бабель, Голда Меїр, а тепер і Володимир Зеленський — без сумніву, виживе, а з роками навіть процвітатиме. Проте вже заподіяна шкода жахлива, і ця спільнота знову розпорошена й збурена через примхи іноземної держави.

Ще багато років ми розбиратимемо руїни, що їх залишить по собі одна-єдина психотична мегаломанічна авантюра.

Цей текст є зредагованим уривком статті Владислава Давідзона «Євреї України: від Баал Шем Това до Зеленського» з останнього випуску видання The Jewish Quarterly.

Про автора

Владислав Давідзон — засновник і колишній редактор часопису The Odessa Review, позаштатний співробітник Євразійського центру Атлантичної Ради США, дописувач журналу Tablet на тему європейської культури, кореспондент видання Foreign Policy та автор майбутньої книги «Jewish-Ukrainian Relations and the Birth of a Political Nation» (Єврейсько-українські відносини та народження політичної нації).

З англійської переклав В. Старко.