Як і коли з’явилися перші синагоги в Україні і чому це важливий аспект української історії (ч. 2)

[Примітка редакції: неспровокована злочинна війна Росії проти України призупинила регулярну роботу багатьох організацій, переорієнтувавши їхні зусилля. Так само і з UJE. У найближчі тижні ми опублікуємо інтерв’ю та статті, зроблені до початку війни, які відображають безліч інтересів українських журналістів, науковців і письменників.]

В Україні і досі зберігаються унікальні споруди давніх синагог. Із чого почалася їхня історія?

Про історію синагог в Україні і про цей елемент українсько-єврейської архітектури ми довідалися від кандидатки архітектури, доцентки кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка» і наукової співробітниці Інституту «Укрзахідпроєктреставрація» Оксани Бойко.

Оксана Бойко є дослідницею архітектури, зокрема синагогальної архітектури. Одне з досліджень, а саме дисертація пані Оксани, називається «Архітектура мурованих синагог Правобережної України XVI-XX століть.

Що таке синагога і її призначення?

Василь Шандро: Пані Оксано, попрошу вас для початку розказати про те, що таке синагога? Яке призначення цієї будівлі? Чи є якісь особливості термінологічні? Що таке оця сакральна будівля, яка називається синагогою?

Оксана Бойко: Сам термін «синагога» походить з грецької мови і він означає «будинок зборів». У нас в Україні синагоги, як правило, називали школами або божницями. Поляки називали «божніца». Часами воно трансформувалося в такі терміни як «біжниця» і, як на Закарпатті я почула, «бужня».

Чи є різниця у самих будівлях і тих назвах? Очевидно, що немає. Синагога — це будинок зборів, і разом з тим це була сакральна будівля, де молилися. Чому будинок зборів? Бо там збиралися. Зрештою, синагогами називали і церкви, що можна зустріти в старих документах.

У синагозі збиралися для спільної молитви. Там студіювали і коментували Святе Письмо, тобто Тору. Це священний текст юдаїзму, чи п’ятикнижжя  Заповіту, а також читали Талмуд. Що таке Талмуд? Це є кодекс юдейських законів, за якими  жили громади. Власне, Талмуд був основною книгою регулювання всіх сфер життєдіяльності юдеїв у діаспорі. Взагалі синагога для юдеїв, розпорошених по світу, була, у першу чергу, будинком зборів. І там, крім богослужіння, в умовах діаспори, відбувалися і інші сфери життєдіяльності. Скажімо, такі як, навіть, суди. Тому синагога має зал для молитви, у якому також обговорювали різні сфери життя; також при давніх синагогах існували в’язниці. Часом синагога обростала різними прибудовами, у яких навчали, чи, навіть молилися окремі ремісничі товариства. Тому всі інституції християн, що тут проживали, в юдеїв концентрувалося в синагозі, тобто все життя юдейської громади.

Василь Шандро: Тобто це не лише місце для богослужіння, для молитов, але й місце для обговорювання і для ухвалення якихось важливих для громади рішень?

Оксана Бойко: І синагога, і божниця — це є рівноцінні терміни, якими в нас називали ті будинки, де збиралися юдеї для молитви і для вирішення своїх різних питань. Зрештою, чому синагоги українці називали «школою», тому що там вчилися. Юдеї читали та вивчали Святе Письмо, і самі називали свої синагоги «шуль». У нас була синагога у Львові, яка називалася «Хасидим Шуль».

Василь Шандро: Від «шуль»? Це з їдишу?

Оксана Бойко: З їдишу — «шуль». Їдиш базований на німецькій мові.

Коли і як почали з’являтися перші синагоги в Україні?

Василь Шандро: Що нам відомо про перші синагоги? Коли їх почали будувати на території України і де?

Оксана Бойко: Ми мало маємо документів про княжі часи, але те, що юдеї тут жили в княжі часи, це очевидно, і жили вони тоді на руському праві. Ми маємо одну згадку з 1113-го року з Києва про те, що згоріли «Жидівські ворота». Ми знаємо, що в нас юдеїв називали «жидами», тепер вони називаються євреями, але цей термін зникає, і дуже шкода. На щастя, у творах Франка його ще не викинули, тому що це питомий термін для українців, як і для всіх слов’янських народів. Поляки цей термін мають. Я відволіклася, тому що згадала про «Жидівські ворота». В давніх документах громади названі юдейськими, ізраелітськими, дільниці – жидівськими, якщо це карти, то там пишеться дільниця «юдейська» тощо.

Отже, найдавніші юдеї в Україні появилися в княжі часи. І тоді вони, очевидно, будували свої храми, але про них ми не маємо інформації. Найдавніша інформація, що стосується синагог, походить вже з XV століття. Це найдавніша. Вони були будовані вже в XIV столітті, але ми маємо мало інформації, тільки згадки. Про те, наприклад, що у Львові була синагога. Але вже в ті часи, коли наші терени — Західна Україна — попали під Польщу, то з тих часів маємо більше інформації. Тут є і архівні матеріали, про це є і дослідження.

На жаль, ми маємо втрачений пласт цієї будівельної культури, великою мірою. Найдавніші синагоги були дерев’яними, могли бути фахверковими. Очевидно, що ці будівлі – ефемерні, бо вони часто горіли. Найдавніша синагога на наших теренах, яка збережена, не цілком, а частково – вона збережена в руїні і законсервована, це – синагога Нахмановичів, відома як «Золота Роза» у Львові. Вона збудована у 1582-му році. Так ми можемо говорити про найдавнішу синагогальну будівельну культуру.

Дуже давньою збереженою синагогою в Україні є синагога у Луцьку — 1624 рік, в Підгайцях — 1627 рік, синагога в Острозі — 1630 рік. Далі є пізніше синагоги, Шаргород, Гусятин — з XVIII сторіччя. Тобто в нас є достатньо збережено давніх синагог, на відміну, до речі, від Західної Європи, де в цій будівельній культурі ми маємо прогалину з XV по XIX століття.

Василь Шандро: Це через відповідну політику?

Оксана Бойко: Так, це з причини того, що звідти юдейське населення переселили, тобто їх гнали, і це було пов’язано якоюсь мірою з формуванням, становленням західних держав. Гоніння юдеїв було з Німеччини, з Португалії, з Іспанії, з Франції, Італії. Як не дивно, Польська держава їх притулила і вони осіли тут, на наших землях Західної України. Тому на кінець XIX століття — початок ХХ ми мали на наших землях третю частину всього світового юдейства.

Василь Шандро: Це величезна кількість, насправді. Відповідно, ми можемо говорити про цілу будівельну синагогальну культуру як навіть певне і стильове явище?

Оксана Бойко: Ми маємо, на жаль, багато втрат, але й ми маємо дуже багато збереженого. Тому можемо прослідкувати розвиток цього будівництва. Я говорю про муровані синагоги, тому що дерев’яна синагогальна архітектура не збережена — це окрема тема, дерев’яних синагог було набагато більше, бо їхнє будівництво було все ж дешевшим.

Де будувалися синагоги і які були особливості будівництва?

Варто сказати, де будувалися синагоги. Синагоги є елементом міської культури, міської архітектури. І пов’язане це з тим, що юдеї — це переважно міський елемент. Чому? Юдеям дозволялося займатися торгівлею, лихварством, а торгівля — це місто. Що таке місто? Місто – це ярмарки і торги. І юдеї, коли закладалося місто чи воно розвивалося, і коли надавався привілей на ярмарки і торги, то там появлявся і юдейський елемент. Коли їх було більше, формували громади, а сформована громада мала право закласти синагогу і закласти цвинтар. Це найнеобхідніші елементи функціонування громади.

Василь Шандро: Щодо закладання синагоги, щодо вибору місця, щодо дозволів — чи треба було їх отримувати? Чи важливо було, хто там першу цеглу ставить? Чи був якийсь специфічний ритуал щодо того, як, де і хто має починати будівництво синагоги?

Оксана Бойко: Так, очевидно. Місце синагоги не було випадковим, і його вибір пов’язаний з дозволом від власника міста. Тут треба трошки історії. Всі давні міста Західної України закладалися і розвивалися на засадах Магдебурзького або так званого Німецького права ( я говорю про Західну Україну, бо я тим більше займалася). Що це значить? Місто розвивалося за певними містобудівними принципами. Міста були або приватними і мали свого власниками, або належали королю і мали намісника. Суть Магдебурзького права у самоврядуванні, міста розвивалися за своїми внутрішніми законами. Таке право, на прохання власника міста, надавав кроль. Запроваджувалися власні органи міського самоврядування на чолі з бурмістром чи війтом, були свої суди – це адміністративна частина. Разом з Магдебурзьким правом король надавав привілеї на торги, і тоді появлялися до цього міста прибували юдеї.

У нас в Західній Україні всі міста і містечка також будувалися за принципами Магдебурзького права, тобто за певною урбаністичною системою: посередині закладалася ринкова площа, з кутів виходили вулиці житлової забудови,  і навколо це місто, більше чи менше, укріплювалося. Як виглядали ці укріплення, – вони були різні і це інша тема, але в тому місті замешкували різні громади. І у нашому випадку, у випадку Західної України, міста заселяли українці-русини, поляки, юдеї, часами в окремих містах були вірмени. І кожна громада мала чітко визначене місце для будови свого храму.

Позаяк це були часи Польщі, то у найпрестижнішому місці міста — саме у куті самого ринку, цієї квадратової площі — закладався костел. Часами місто закладалося на якомусь поселенні, де українці вже могли мати свою церкву. Сформована громада юдеїв також мала визначене місце на будову синагоги. Що значить сформована громада? Це значить, що мусило бути не менше, як десять чоловіків, старших 13 років. Як правило, їм надавалося місце на затилку приринкового кварталу.

Коли подивитися на карти міст і містечок, скажімо, середини XIX століття, то дуже добре видно, як місто — таке регулярне, таке чітке, збудоване за правилами, за магдебурзькими принципами, має дільницю в межах міста, яка є хаотично забудована, з великим квадратом посередині. Великий квадрат — це є синагога, а довкола нього –такий собі «безлад», і цей «безлад» — це юдейські квартали. Чому цей «безлад»? Юдеї жили за своїми законами, вони не підпорядковувалися законам міста, що властиво дуже добре відображають давні карти.

Присутність усіх громад міста, про які я сказала, дуже яскраво демонструє сакральний простір. Коли подивитися на історичне місто, то його простір акцентують сакральні споруди всіх громад. Це бані церков, шпилі костелів і куби синагоги. І до тепер є дуже гарні зразки, наприклад, є на Львівщині  таке містечко — Угнів, найменше містечко в Україні. І це містечко, як не дивно, зберегло всі три сакральні об’єкти — кубічну синагогу, церкву з гарними цибулястими банями і костел з вежами. Або Підгайці, де так само чудово видно кубічну брилу синагоги. Здалека, коли їдеш на Бучач, гарно розкривається ціле містечко, з синагогою, давнім костелом з вежею, з церквою з банею.

Отже, такий сакральний простір – характерний для західноукраїнських містечок, де кожна громада в місті, в середині того міського організму мала своє місце. І воно формувалося навколо сакральних об’єктів. Зрештою, так було і у великих містах як, наприклад, у Львові. У давні часи всі громади формувалися навколо своїх сакральних об’єктів.

Хто мав право будувати синагоги?

Василь Шандро: От є десять чоловіків, що старші за 13 років.  У них є ресурс і є дозволи, і вони починають закладати синагогу. Хто міг бути будівельником? Я маю на увазі, чи могла це бути мультикультурна бригада робітників? Чи могли синагогу будувати не євреї або навпаки — чи могли євреї-будівельники будувати костел чи православний храм? Тобто чи були якісь спеціальні принципи, які відомі, зафіксовані, у який спосіб це має відбуватися?

Оксана Бойко: Будували самі громади, будували заможні члени громади, дуже часто будували також власники міста – як наприклад Микола Потоцький в Бучачі, котрий був меценатом храмів всіх громад. Часом допомагав сам король, як в Жовкві чи Золочеві – король Ян Собєський. Львівську синагогу «Золоту Розу» будував для себе купець Ісак Нахманович. Самими ж будівничими давніх синагог виступали християни і лише у виняткових випадках – це були юдеї. Чому християни виступали будівничими? Тому що, як було сказано, юдеї є елементом міським. У містах ми маємо торги і ми маємо ремісничі цехи. До будівельних цехів юдеї не мали права належати. Тобто юдеї займалися лихварством, торгівлею та окремими ремеслами, але не завжди належали до цехів. Тому їх називали партачами — це ті ремісники, які працювали поза цехами. Хоча юдеї могли бути шевцями і кравцями.

Щодо будівничих-архітекторів, то ми маємо імена будівничих, які будували відомі синагоги , і це були християни. Такі знаковіші об’єкти, скажімо, як львівська синагога «Золота Роза», будував італійський архітектор Павло Щасливий, який дуже багато гарних об’єктів збудував у Львові. Далі — Львівську передміську синагогу, якої нема, будував Амброзій Прихильний. До речі, і Щасливий, і Прихильний, і зрештою Джакомо Мадлена, який будував синагогу в Острозі, чи Петро Бебер, який в Жовкві будував синагогу, чи Бононні, архітектор, який в Перемишлі будував синагогу — всі вони були вихідцями з Італії. У нас будівничі були італійці з північної Італії, їх називали комасками, чи ломбардійці — з південної Швейцарії. Отже, будівничими-архітекторами давніх синагог були християни.

Вже у пізніші часи, в часи Австро-Угорської імперії, після Конституції 1867 року, коли преференції дістали всі народи, коли вже були зруйновані гетто, будівничими синагог і не тільки могли виступати і юдеї.

Оздоблення синагог 

Василь Шандро: Що стосується оздоблення, того, що всередині. Наскільки синагоги — це про багатство? Бо коли ми говоримо про костели чи православні храми, то це дуже часто багато золота, діамантів і це вишукано дуже. Розписи чи якесь інше дороге начиння притаманне синагогам?

Оксана Бойко: Дуже цікаво, що синагога ззовні, тобто її екстер’єр в давні часи не був пишним, він радше був аскетичним, але вся увага була сконцентрована на оздобленні інтер’єрів. Так само, зрештою, як і в християнських храмах, дуже велика увага приділялася вистрою інтер’єру храму, різьбі, розписам та інвентарю. Було дуже багато срібних чи мідних свічників з розкішним різьбленням. Синагоги були дуже пишні будівлі, всередині вони були надзвичайно багатими.  Особливу увагу варто приділити розписам, тому що стіни і склепіння і дерев’яних, і мурованих синагог були вкриті  тканинними розписами.  Ті розписи були щедрими і надзвичайними. У синагогальних розписах не було людських фігур – людей не малювали, бо це було заборонено, але було багато гебрейських текстів і символічних зображень. Дуже багато символічних тварин, обов’язково орел, бик, лев чи й інші звірі і птахи. Традиційними були знаки Зодіаку. Малювали також символи дванадцятьох колін. Дуже популярним сюжетом розписів синагог були музичні інструменти. Ці музичні інструменти часами були розвішані на деревах. Були також сюжети з Єрусалимським Храмом чи взагалі з Єрусалимом містом.

Синагогальні розписи були надзвичайними, але разом з тим вони були, можна сказати, канонічними. Вони переходили з одного часу в інший. Якщо стилістично архітектура змінювалася, то інтер’єр був консервативним. Тобто такі розписи вже залежали від руки майстра, який розписував. Ми маємо синагогу зі надзвичайними розписами на Буковині в містечку Новоселиці, які чудом збереглися. Вони  були забілені, тому що в совєтський час в тій синагозі був якийсь піонерський будинок. Коли у 2008 році власник почав щось там робити, осипалася побілка та розкрилися розкішні розписи. Там присутні всі ті елементи, про які було сказано: знаки Зодіаку, багато різних тварин, які щось символізують. Наприклад, там є дуже зворушливий сюжет: ослик везе розкладені тори. І воно намальовано дуже наївно і зворушливо.

Проект виходить за підтримки канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE). 

Слухайте подкаст на сайті Громадського радіо.

ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.