«Якщо хочеш відчувати сенс свого життя — маєш воювати з фашизмом». Що не так у риториці росіян щодо трагедії Голокосту?

Як насправді Росія сприймає Голокост? Чому можливі зневажливі висловлювання від високопосадовців цієї держави у бік євреїв і трагедії Голокосту? 

Йдеться про висловлювання міністра закордонних справ РФ Сєрґєя Лаврова. Він заявив, що «США сформували коаліцію європейських держав для розв’язання російського питання, так само як Гітлер виніс остаточне рішення для європейських євреїв, що призвело до вбивства 6 млн євреїв». Лавров не вперше маніпулює і некоректно висловлюється щодо євреїв.

Говорили з Оксаною Довгополовою, докторкою філософських наук, кураторкою платформи культури пам’яті «Минуле /Майбутнє/Мистецтво», професоркою кафедри філософії Одеського національного університету імені Мечникова.

Єлизавета Цареградська: Як, на вашу думку, в Лаврова народився цей причинно-наслідковий зв’язок?

Оксана Довгополова: Причинно-наслідкового зв’язку тут нема. Ці висловлювання, порівняння «заколоту проти Росії», який живе в голові Лаврова — це продовження ще радянської політики ізоляціонізму: весь світ проти нас, готовий воювати, а ми найкращі. Однак чому тут раптом виникає поняття Голокосту? Для мене злочин, який не можна ні з чим іншим порівняти, — Голокост. Будь-яка людина в сучасному світі — і в Росії — знає, що таке Голокост. Для того, щоб показати внутрішньому російському споживачеві, що «проти нас діється щось жахливе», треба використати зрозуміле поняття. І це поняття Голокосту. При цьому будується нелогічна картинка, але це нікого не обходить. Російський споживач звик, напевно, сприймати усе, що кажуть.

За традиційного російського антисемітизму, який існував ще в Російській, радянській імперії, в сучасній Росії легко маніпулювати такими поняттями. Бо світовий заколот означає, що є «таємне коло людей, які керують світом». А хто це для російського пересічного споживача інформації? Це євреї. Тому «проти нас відбувається злочин, який весь світ називає Голокостом». Така картинка не є логічною за природою. Нема логіки й у голові Лаврова, коли він уявляє це собі.

«Для росіян будь-хто, з ким вони хочуть воювати, стане фашистом»

Єлизавета Цареградська: В одній зі своїх колонок у ЗМІ ви писали, що 8 травня весь світ зосереджується на пам’яті та скорботі, а в сусідній країні уже багато років 9 травня влаштовують свято війни. Сьогодні Росія твердить, що перемогла гітлерівську Німеччину й може повторити це в Україні. Йдеться про продовження риторики, що «ми готові до цієї війни, будемо маніпулювати будь-якими темами й для нас фактично немає нічого святого»? 

Оксана Довгополова: Святе для них є, але воно спотворене. Відоме, на жаль, гасло «Можем повторить» супроводжує наратив Другої світової в Росії, сакралізує цю війну, робить її головним сенсом російської історії: «щоб відчувати, що твоє життя сповнене сенсом, ти маєш воювати проти фашистів»; «якщо ти не воюєш проти фашистів, то навіщо жити?». За цією логікою «ті, з ким Росія воює, є фашистами».

Я говорю про визначення, яке вони вживають. Справа не в тому, щоб ворог Росії відповідав певним критеріям, які притаманні фашизму, нацизму чи чомусь такому. Тут важливо, що для російського наративу будь-хто, з ким вони хочуть воювати, стане фашистом. Тому ми перебуваємо в Україні в дивній ситуації, що нібито Україна теж брала участь у Другій світовій війні, у перемозі над нацизмом, а тут нам кажуть, що ми не маємо до цього жодного стосунку, нібито Росія є єдиним переможцем.

Зараз Росія воює проти України, тож [у цій викривленій логіці] українці є «нацистами». Тут викривлення, перезавантаження історичної картинки є для самої Росії дуже потужним мобілізаційним ресурсом. Бо росіяни звикли реагувати на те, що «є Велика вітчизняна, є вороги, тотальні фашисти, і є ми — герої». Щоб відчувати сенс у житті, «защищать Родину», треба воювати проти фашистів. Тут є маніпулювання, перебудування історичного полотна, в якому стає зручно воювати будь з ким, кого можна вписати в картинку, яку створює РФ.

Я ззовні спостерігаю процеси в Росії й намагаюся якось відтворити картинку, яку вони малюють власному споживачеві. Я не можу бути впевненою, що розумію всі зв’язки між елементами цієї картинки, але вона діє саме так. Історія не закінчується.

Єлизавета Цареградська: Весь світ «ковтає» мішанину, яку продукує РФ. Як гадаєте, чому це відбувається? 

Оксана Довгополова: Весь світ звик сприймати СРСР як Росію. Усе, що входило в Російську та радянську імперії, сприймається як частина Росії. Громадян із СРСР загалом називали «русские», що влаштовувало радянську державу, адже вона мала титульну націю, а всі інші були «молодшими братами». Така картинка зручна, бо не треба запам’ятовувати різні національності, а на частини Союзу, які стали окремими державами, можна не зважати. Є «велика російська культура», яку всі знають, і є інші кілька «недоросій», що стали незалежними державами, не зовсім повноцінними. Це зручна й зрозуміла картинка для пересічного громадянина [наприклад] десь у США.

«Якщо ми зосередимося на справедливості, можемо втратити свій ресурс»

Єлизавета Цареградська: Теза про те, що справедливість, добро переможе, здається, превалює в системі цінностей, принаймні мого покоління. Натомість зараз спостерігаємо, що перемагає, виходить, той, хто найгучніше кричить на всі усюди. Протягом десятиліть російська держава сильно вкладалася в поширення саме своєї точки зору, тож годі дивуватися, що сьогодні маємо такий наслідок. Візьмімо фейки: вони ширяться значно швидше, ніж їх спростування. Як ви бачите подальший розвиток подій, і наскільки прискорився цей процес через велику війну в Україні? 

Оксана Довгополова: Якщо ми зосередимося на справедливості, то можемо втратити свій ресурс. Коли Росія розповсюджує фейки, а ми зосереджуємося тільки на тому, що ці фейки тільки спростовуємо, то йдемо на крок позаду, лише реагуємо на те, що відбувається.

У світі не розраховували, що ми зможемо опиратися Росії, однак Україна [досі] чинить спротив, що викликало серйозне здивування в багатьох людей і велику підтримку. Ми маємо цим скористатися. У такій ситуації [має бути] не тільки спростування — я не кажу, що не треба спростовувати російські фейки. Коли ми показуємо, які ми є самі по собі, це чудово працює.

Концерт у Carnegie Hall зі «Щедриком», який викликав шалену реакцію у США, — це той крок, який дозволяє побачити, що Україна не лише може опиратися, хоче відстоювати свою незалежність і готова за це битися, а й те, що вона має унікальну культуру, є особливою. Такою особливою, що американці, самі того не знаючи, долучилися до неї, узяли її шматочок як своє. Ті, хто побачив це у США, уже ніколи не подивляться на Україну як на «недоросію», бо вона інша.

Історія «Щедрика» і його шлях у США 100 років тому, — це про пізнання української культури, її самобутності. Тоді ми  не змогли втримати свою державність, але це був дуже правильний крок. І саме те, що  зараз, навіть перебуваючи у війні, Україна намагається показувати, що ми є особливими й іншими, надає нам суб’єктності, можливості казати, що не треба нас порівнювати ні з ким, ми зовсім інші, маємо власний ресурс, дивіться, які ми чудові. Ось це дає нам перспективу.

Спростовувати російські міфи треба обов’язково, але ми не маємо на цьому зупинятися.

«Доки ця держава існує, нам не буде життя»

Єлизавета Цареградська: За яких умов можливий процес розпаду РФ? Через зовнішні причини, чи зсередини має бути запит на те, щоб реалізувати себе, а не щось вигадане та приписане?

Оксана Довгополова: Ми всі розуміємо, що доки ця держава існує, нам не буде життя. Ми всі думаємо про те, що Росія має розпастися. Я не дуже бачу зараз, як це може відбутися. Насправді є два шляхи: або окупація, або внутрішні рухи.

Зрозуміло, що ніхто не буде окуповувати Росію. Дуже класно було б, якби відбулися внутрішні рухи, але я не знаю, чи є там достатньо ресурсу для якоїсь достатньо серйозної дії. Хоча історія подекуди робить раптові, неочікувані кульбіти. Я бачила розпад СРСР: за два роки до цієї події ніхто не міг уявити, що це станеться так скоро. Якщо бути реалістами, то варто сподіватися на те, що розпад може відбутися тільки зсередини. Потужні, відцентрові рухи в Росії були у 1990-х роках. Утім потім вони були загальмованими, не обов’язково силою. Я не знаю, чи є зараз запит на відділення від Росії, однак вважаю, що нам ще багато років доведеться думати над цим питанням.

Проект виходить за підтримки канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE). 

Слухайте подкаст на сайті Громадського радіо.

ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.