Закопування в ямах, знищення без документів, як за Голокосту, тепер відбувається і у нас — історикиня

26 серпня у Сарненському історико-етнографічному музеї [відбулася] Наукова конференція «Євреї Волині: історія, Голокост, наші дні». Вона [була] присвячена 80-й річниці вшанування пам’яті невинно убієнних місцевих євреїв.

Ми вирішили скористатися цією подією як інформаційним приводом до розмови про єврейську громаду у місті Сарни. Про це у програмі про українсько-єврейські взаємини «Зустрічі» поговорили  із директоркою Сарненського історико-етнографічного музею Вікторією Дашко.

Єврейська громада у місті Сарни — її становлення і розвиток

Вікторія Дашко: Єврейська громада в місті Сарни досліджена досить мало. Все, що нам вдалося знайти з колегами — відомості початку ХХ століття, міжвоєнного періоду і Другої світової війни. Деякі документи, на які ми спиралися — це були спогади людей, які врятувалися від Голокосту, книга Стівена Катца «Штетл. Нові оцінки» і книга зі спогадами мешканців, надрукована 1961 року в Тель-Авіві під назвою «Memorial Book of the Community of Sarny».

Перші єврейські сім’ї поселилися у місті Сарни ще на початку ХХ століття, а саме хочеться говорити про 1903-й рік, коли спеціальним дозволом міністра внутрішніх справ Російської імперії місто Сарни було включено в низку поселень у так званій смузі єврейської осілості. І від того часу в Сарнах почали масово поселятися євреї. Сюди почали з’їжджатися єврейські торгівці, ремісники, вони придбали собі землі для розвитку своєї справи тощо.

Найбільший розвиток єврейської громади в Сарнах був у міжвоєнні роки. Євреї поселилися на центральних вулицях міста. Вони працювали в адміністративних установах, у банках, займалися торгівлею лісом, м’ясом, працювали лікарями, вчителями. Були в них і такі професії, як водоноси, служителі культу, кухарі, переписувачі Тори. Саме євреї організували в Сарнах малий бізнес і заснували банк, який виділяв позики євреям, забезпечуючи їхню діяльність.

Основним джерелом доходів єврейського населення у міжвоєнний період у Сарнах була торгівля та ремесла. Тому в 1925–26 роках у місті Сарни Барух Розенберґ заснував ще «Банк для торгівлі та ремесел», який надавав позики торгівцям, дрібним купцям, кустарям-ремісникам. Також у місті існувала адвокатська контора, що захищала інтереси єврейської громади у державних, фінансових і торговельних установах, а також перед податковою, яка стягувала податки в міський бюджет. Це траплялося досить часто, оскільки почали з’являтися нові розпорядження, котрі стосувалися саме єврейського робітника й торгівця.

Крім того, серед двадцяти депутатів міської ради — дев’ятнадцятеро було євреїв. З першого дня відкриття муніципального уряду в 1920 році й аж до останнього дня його існування в 1939 році там завжди були єврейські депутати та євреї в керівництві.

Євреї були добре інтегровані в життя міста. Сарни, як і Рокитне, були штетлами. Згідно з переписом населення, у 1921 році в Сарнах мешкав 5931 житель, з них — 2808 (47%) євреїв. Після початку Другої світової війни кількість євреїв зросла до 7 тисяч осіб і становила 2/3 від усього населення.

Ставлення місцевого населення до єврейської громади 

Вікторія Дашко: Я ніколи у спогадах не зустрічала жодних конфліктів. Навпаки, євреї, які записували спогади, з гарною оцінкою описували місцеве українське населення. Я опублікувала кілька статтей про Праведників народів світу: як відомо, українці часто переховували єврейських дітей, єврейські родини, коли в 1941 році нацисти створили ґетто.

Досить добре місцеві жителі ставилися до євреїв. Взагалі описано, що в Сарнах була така атмосфера щастя, тому що тут проживали не лише українці і євреї, а й поляки. Були різні віросповідання, але люди жили дружно.

Життя єврейської громади в міжвоєнний період

Вікторія Дашко: Основним місцем для єврея був його дім, де проживала його родина. Також євреїв вважають, що де вони живуть, там живе Бог. В Сарнах було досить легко відрізнити єврейські будинки. Цих будинків залишилося небагато, але вони дійсно відрізняються своєю архітектурою. Синагога була другим, після дому, місцем релігійного життя євреїв. У Сарнах було збудовано 7 дерев’яних синагог — більшість у районі єврейського кварталу. І була також побудована лазня з міквою.

У 1921 році з’явилися перші емігранти до Палестини, й ціла група хасидів емігрувала туди. Сарненська єврейська громада офіційно підтримала цю еміграцію. В політичному й культурному житті Сарн домінували сіоністи.

У місті було відкрито єврейську початкову школу. Її випускники зазвичай долучалися до світських молодіжних рухів. Дехто зі старшого покоління все ще дотримувався хасидського способу життя, але керівництво громади в 1930-х роках було сіоністським. Найпопулярнішим навчальним закладом у Сарнах стала школа Тарбуту — в ній навчалося близько 600 учнів, будівля школи збереглася донині. Існувала польська гімназія, яка приймала досить обмежену кількість єврейських учнів.

Що стосується культурного життя, то в Сарнах тоді функціонували 4 бібліотеки, драматичний гурток і діяли театральні трупи.

Трагедія єврейської громади в Другу світову

Вікторія Дашко: На початку Другої світової війни в Сарнах проживало близько 7 тисяч євреїв. Те, що почалося з початком німецько-польської війни — в місті був хаос і паніка. Люди почали метушитися, шукали порятунку. Одні збирали речі, їхали в сторону Росії, інші залишалися в Сарнах, але дуже багато євреїв залишилися. Перше, що почали німці — вимагати у євреїв здати цінні речі: золото, коштовності, іноземну валюту. Потім у серпні 1941 року вони організували ґетто. Вони видавали оголошення, щоб всім євреям міста Сарни та околиць зібратися біля костелу. Через рік — 26–28 серпня відбулися масові розстріли євреїв на околиці міста Сарни. В цьому році ми будемо вшановувати 80-ту річницю пам’яті цих масових єврейських розстрілів. Описують, що це були дуже спекотні дні, людей переводили через колії з ґетто й розміщували в тимчасовому концентраційному таборі, а звідти виводили по 500 осіб. Там вже були вириті ями, перед якими їх розстрілювали. За різними оцінками, там загинуло від 13 до 18 тисяч євреїв і близько 200 ромів.

Мета конференції «Євреї Волині: історія, Голокост, наші дні»

Вікторія Дашко: Організовуючи наукову конференцію «Євреї Волині: історія, Голокост, наші дні», я хочу внести цю чорну сторінку міста Сарни до всієї історії Волині, бо вона досить малодосліджена. Я вважаю, що ця конференція дасть більше інформації для тих людей, які шукають, можливо, своїх загиблих родичів. Також хотілося б мені почути дослідження людей з різних міст Волині. Планую видати наукову збірку зі статтями про ці трагедії, також, можливо, про єврейську громаду різних міст, що буде цікаво для наших студентів нашого міста і для всієї Рівненщини.

А взагалі хотілося б говорити про українсько-єврейські дружні відносини, тому що вважаю, що геноцид — Голокост, який пройшов у ті роки, створений нацистами у 1941–42-му роках, тепер відбувається і у нас. Маємо подивитися правді у вічі і скажемо, що зараз відбувається геноцид українського народу. У нас є міста, де були знищені українці вже в наші дні — так само росіяни закопували їх в ями, знищували без документів, без ідентифікації. Це страхіття не має повторюватися у ХХІ столітті, але воно повторюється, на жаль.

Проєкт виходить за підтримки канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE). 

Слухайте подкаст на сайті Громадського радіо.