(UA/RU) Бернар-Анрі Леві: Україна і євреї

На відміну від офіційної Росії Україна є прикладом правильних скорботи й спокути

Бернар-Анрі Леві

13 березня 2022 року

Первісно опубліковано англійською мовою @Tablet Magazine.

Серед найганебніших слів, які Владімір Путін вимовив з початку цієї війни, — його заклики «денацифікувати» Україну.

Оскільки ця історія ще далека від завершення й оскільки ми завжди можемо очікувати, що кремлівські ЗМІ та мережі поширюватимуть будь-які фейкові новини, я хочу прояснити деякі речі.

Так, в Україні були погроми в минулому — так само як у Польщі та Росії.

Так, деякі крайні націоналісти в Україні об’єдналися з Гітлером проти Сталіна в 1941 році.

І я надто добре знайомий з роботами отця Патріка Дебуа, французького священника й засновника організації «Яхад-Ін Унум», яка займається пошуком місць масових поховань євреїв в Україні та сусідніх країнах, щоб недооцінювати масштаби — від Києва до Львова й далі — мерзенства найвищої міри, яким був Голокост від куль.

Однак правда полягає в тому, що ця земля злочинів і крові також була домом для однієї з найбільших у світі груп Праведників народів світу.

Це батьківщина митрополита Андрея Шептицького, українського Шиндлера, який в листопаді 1942 року у своєму пастирському посланні під назвою «Не убий» закликав паству стати на заваді нацистській винищувальній машині і який разом із ченцями та монахинями Собору святого Юра у Львові сховав сотні єврейських дітей і рабинів.

А позаяк ми говоримо про історію й символіку, то Україна — це ще й країна Анатолія Шапіра, українського офіцера-єврея, який воював на Першому українському фронті Червоної Армії і якому випала знаменна честь бути першим, хто 27 січня 1945 року увійшов в Освенцим на чолі своєї танкової частини і звільнив останніх в’язнів, які там залишалися.

Перш за все, Україна — це країна, яка з відданістю (навіть більшою, ніж в інших країн) 75 років тому взялася проробити необхідну роботу з вшанування пам’яті, що хоч і не може повернути вже вчинене, однак запобігає повторенню найгіршого. У цьому випадку така робота беззаперечно принесла плоди.

У 2014 році я був на Майдані в Києві. Там вживали всі форми мовлення, але одного типу не було ніде. Не було жодних ознак повернення притлумленого антисемітизму. Ані в промовах, ані в графіті, що вкривали стіни.

У 2016 році я представляв президента Франції Франсуа Олланда на заходах до 75-й річниці трагедії Бабиного Яру. На тій самій землі, де 33 тис. єврейських чоловіків, жінок і дітей розстріляли  з кулеметів, я побачив, як сотні представників нової України урочисто слухали виступи, зокрема тодішнього Президента Ізраїлю Реувена Рівліна. Він закликав господарів зробити лише одне: «Подивіться своєму минулому в обличчя; тримайте його в умі; це єдиний спосіб звільнитися від нього і єдиний шлях до спокути».

Я поїхав в Умань, звичайне українське місто на півдорозі між Києвом та Одесою й місце поховання одного з найвеличніших духовних діячів юдаїзму — рабина Нахмана з Брацлава. Там, як і кожного року на Рош га-Шана, з розкритими обіймами зустрічали десятки тисяч єврейських паломників з Америки і Європи, коли вони співали, танцювали й молилися.

Якщо і є лідер, якого терміново потрібно денацифікувати, то це Владімір Путін.

І нарешті є Президент Володимир Зеленський — нащадок понищеної Голокостом родини й живий символ правильної жалоби. Коли я вперше зустрівся з ним, напередодні його обрання, то спитався: за якою примхою історії Україна, в якій діє крайній правий батальйон «Азов», може обрати на найвищу посаду єврея з Дніпропетровської області? З властивим йому сухим гумором, але підкріпленим у той момент незвичною серйозністю, він відповів так (і наскільки пізніші події підтвердили його правоту!): «Ультраправі в Україні, звичайно, все ще є, але скоро ви побачите, що вони мають меншу електоральну вагу тут, ніж у Росії чи навіть у Франції...»

Сьогодні саме Путін загрожує місту Умань, яке галицькі євреї прикрасили своїми шабатами, вивченням Талмуду, яскравим хасидизмом і своєю модерністю.

Саме путінські ракети, знищивши київську телевежу, ледь не вцілили в Бабин Яр і в ті 33 тис. душ, похованих у піщаному яру, охоронцями якого є українці.

Саме Путін бомбить і обстрілює євреїв Бучі, Ірпеня й Бородянки, які мирно жили зі своїми співгромадянами усіх віросповідань.

І тому попри провокації, що їх можуть вчинити окремі самовільні солдати, як це трапляється у всіх війнах, ми повинні керуватися простим компасом.

Якщо і є лідер, якого терміново потрібно денацифікувати, то це Владімір Путін із його фетишизацією грубої сили, його слов’янським аншлюсом і талантом виводити з тіні XX століття привид тотальної війни.

Серед тих, кого його демонічне штукарство бере в заручники і віктимізує своєю цинічною брехнею, є ті, хто вижив у найжахливішому злочині зі злочинів, а також їхні діти й онуки.

І для них, для всіх євреїв світу, для лідерів Ізраїлю, які краще за всіх знають, до чого може призвести бажання винищити народ і державу, існує єдиний категоричний імператив: відмовтеся бути шантажованими; чиніть опір гаданим обмеженням недалекоглядної реальної політики і, стоячи в солідарності з українцями, коли їх бомбардують, морять голодом і масово вбивають, залишайтеся вірними давньому людському покликанню.

Про автора:
Бернар-Анрі Леві — філософ, активіст, режисер і автор понад 30 книжок, зокрема «The Genius of Judaism», «American Vertigo», «Barbarism with a Human Face», «Who Killed Daniel Pearl?», та «The Empire and the Five Kings». 25 жовтня 2021 року у видавництві Єльського університету вийшла його нова книжка «The Will to See: Dispatches from a World of Misery and Hope».

Переклад з англійської В. Старко.

Русскоязычный перевод статьи здесь.