Як пов'язане з Ізраїлем українське село відновлюється через рік після жахів російської окупації

Між забороненими для відвідувачів лісами зони Чорнобильської катастрофи та Бучею — місцем геноциду, влаштованого російською армією у передмісті Києва, знаходиться українське село Сидоровичі, в якому народилися класик івритської літератури Хаїм Азаз, а також Нехемія Рабичев — батько Іцхака Рабіна.

Маленьке село Сидоровичі важко знайти на карті Київської області. Воно розташоване у лісовому краю на півночі цього регіону, біля радіаційно-природного заповідника навколо закритої зони, яка постраждала після страшної аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

У Сидоровичах давно вже немає євреїв, але наприкінці 19-го століття і саме село, і весь той край був у гущавині «Смуги єврейської осілості».

В 1886 році в Сидоровичах народився Нехемія Рабичев. У віці 18 років він емігрує до США (1904) і там змінить прізвище на Рабін. Після переїзду в Землю Ізраїлю у нього народиться син-первісток — майбутній прем'єр-міністр Держави Ізраїль Іцхак Рабін (1922-1995).

Можливо, що могили його діда Менахема та бабусі Леї — батьків Нехемії Рабичева, досі збереглися на околиці українського села.

Нехемія Рабичев багато років був депутатом міської ради Тель-Авіва, одним із перших співробітників Ізраїльської Електричної компанії та членом Виконкому профспілок.

Через 12 років після народження Нехемії Рабичева, у тому ж самому селі народився і знаменитий у майбутньому івритський письменник Хаїм Азаз (1898 — 1973), перший лауреат Премії Ізраїлю з літератури (1953) та член Академії мови іврит.

Його батько завідував тартаком біля Сидоровичів, тому дитячі роки майбутнього письменника пройшли в маленькому будиночку посеред густого лісу.

Цей ліс біля українського села стане місцем розвитку драматичного сюжету, а також одним із природних дійових осіб першого роману Азаза «У лісі» (1930, Тель-Авів). Описи природи та лісового життя з цього роману стали згодом класикою івритської літератури.

Через 56 років після публікації цього роману, дрімучий ліс біля Сидоровичів перетвориться на небезпечну для відвідування радіаційну зону — після жахливої техногенної катастрофи на Чорнобильській АЕС (1986). 

Повернутися до витоків
Зв'язок між Ізраїлем та Сидоровичами відновився у 2011 році, коли з ініціативи голови освітнього проекту «Лімуд» Хаїма Чеслера в селі було встановлено меморіальну дошку на честь Нехемії Рабичева та його дітей. У церемонії відкриття взяв участь онук Нехемії та син Іцхака — Юваль Рабін.

Старожили села говорили, що на початку 20-го століття у Сидоровичах мешкало п'ять єврейських сімей. Вони заробляли тим, що шили піджаки та чоботи. Сім'я Менахема Рабичева мала крамницю і жила з торгівлі.

«Мій батько, як і я, — уродженці Ізраїлю. Але в нашій родині прослизали відлуння місця, де народився дідусь. Наприклад, батько дуже любив український борщ та вареники. Для мене дуже зворушливо завітати до батьківщини діда — я повернувся до витоків», — розповідав у ті дні Юваль Рабін для української преси.

Поруч із меморіальним знаком було встановлено прапор Ізраїлю, а сільській бібліотеці у місцевому Будинку культури були подаровані книги про Ізраїль та твори єврейської літератури.

«Було дуже страшно»
У планах Будинку культури було відзначити 100-річчя від дня народження Іцхака Рабіна 1-го березня 2022 року. Але цьому не судилося статися. За п'ять днів до цієї дати, 24 лютого 2022 року, російські війська вторглися в Україну.

Село виявилося на шляху у загарбників дорогою на Київ — столицю України. Пройшовши через Чорнобильську зону, російські солдати вже 25-го лютого увійшли до Сидоровичів. Почалися 35 днів жорстокої окупації.

"Було дуже страшно. Нас бомбили та грабували. Повністю знищили сім будинків та частково пошкоджено 52 будинки. Дуже постраждав Будинок культури, куди ходило багато дітей. Під час російської окупації там було повністю вибито всі вікна, розбито дах та двері. Бібліотека теж дуже постраждала, багато книг загинуло», — розповідає мені директорка Будинку культури села Сидоровичі Тетяна Миколаївна Мухоїд. 

«Російські солдати ходили з дому до дому і мародерили. Якщо їм не відчиняли, то підривали двері та вікна, крали все, що могли — побутову техніку та продукти. Люди жили в страху. Хто міг — їхав із села. Бракувало їжі і навіть хліба. Сусіди ділилися чим могли. Ми жили без світла та води», — продовжує розповідь Тетяна.

Меморіальну дошку на честь родини Рабиних було перенесено місцевими жителями до бібліотеки, яка стала укриттям для того єдиного пам'ятного знака, що символізує міжнародні зв'язки цього села.

Характерний момент: російські солдати перед відступом із села крали не лише пральні машини із будинків мирних мешканців. Солдати Путіна вкрали з бібліотеки прапор Ізраїлю, який подарували селу під час відкриття меморіальної дошки.

Вдумаємося в символізм цієї дії: російські солдати забирають прапор Ізраїлю як трофей з українського села.

Рік після окупації
До початку війни в Сидоровичах жили 180 осіб, відразу після відходу російських військ залишалося 32 мешканці. Нині більшість біженців уже повернулися до села. Люди насилу намагаються відновити зруйноване, годуються натуральним господарством з городів і садів. Із 52-х «довоєнних» дітей зараз у селі перебувають близько трьох десятків дітей.

«Лише деякі зі старих мешканців пам'ятають, що раніше у селі жили євреї», — каже Тетяна Мухоїд.

Село Сидоровичі, як і вся північна частина Київської області, належить до 96-го виборчого округу, представником якого в парламенті України є депутат Верховної Ради Ольга Василевська-Смаглюк. Ольга, яка пишається своїм єврейським корінням і чудово володіє івритом, була обрана у 2019 році по цьому округу у важкій боротьбі, будучи кандидатом від партії «Слуга народу» на чолі з президентом Володимиром Зеленським.

І саме її округ максимально постраждав від російської окупації, а назви деяких міст стали відомими на весь світ символами військових злочинів російської армії.

«Іванківська районна громада, в якій знаходяться Сидоровичі, першою прийняла на себе удар окупантів. Сидоровичі, як і решта з 81 населених пунктів району, повністю розграбовані, знищені бібліотеки, школи, приватні домогосподарства», — розповідає депутат Ольга Василевська-Смаглюк.

За допомогою ЮНІСЕФ їй вдалося здобути майже мільйон доларів на ремонт шкіл та укриттів, щоби діти могли вчитися. Але цього не достатньо. «Гуманітарний стан справ у районі дуже плачевний. Ми будемо раді будь-якій допомозі від громадян Ізраїлю», — каже Ольга.

Керівники громадської організації «Ізраїльські Друзі України» — провідної волонтерської структури Ізраїлю з надання гуманітарної допомоги Україні, повідомили мені, що ізраїльтяни можуть надсилати пожертви із позначкою «Сидоровичі», і ці кошти будуть направлені на гуманітарну та медичну допомогу мешканцям цього села.

Коли я розповів історію села Сидоровичі послу Ізраїлю в Україні Міхаелю Бродському, його реакція була миттєвою. За дорученням посла, до села було доставлено прапор Ізраїлю — замість того прапора, який було вкрадено російськими окупантами; також були доставлені ліки.

Текст: Шимон Бріман (Ізраїль).
Фотографії: Тетяна Мухоїд та Посольство Ізраїлю в Україні.