Євреї Давньої Русі: документи та тисячолітні загадки

Нова книга — "Jews in Old Rus': A Documentary History" — була презентована у вересні 2026 року під егідою Українського Дослідницького Інституту Гарвардського Університету. Автор-упорядник цієї збірки документів з історії євреїв Давньої Русі — професор Єврейського Університету в Єрусалимі Олександр Кулік, — розповів порталу UJE про особливості цієї книги та про історичні свідчення багатовікового життя євреїв серед східних слов'ян.

У цьому збірнику вперше представлено комплексне зібрання відомих документів з історії євреїв Давньої Русі в 10–14 століттях, що дозволяє по-новому поглянути на слов'яно-єврейські відносини. Книга включає як оригінальні тексти латиною, давньоєврейською, церковнослов'янською та арабською мовами, так і їхні переклади англійською мовою разом із науковими коментарями.

Окрім уточнення уявлень про непрості відносини Русі з Хазарією, нова книга документів про євреїв Давньої Русі показує зв'язки євреїв цього регіону з єврейською діаспорою Візантії, Західної Європи та Близького Сходу.

Професор Олександр Кулік зазначає, що свідчення про існування єврейських громад на території Русі в 10–13 століттях є достатньо переконливими.

Найдавніша згадка Києва в письмовому джерелі, що збереглося, — це знаменитий «Київський лист» першої половини 10-го століття давньоєврейською мовою, знайдений у Каїрській генізі синагоги Бен-Езра. У частини євреїв, що підписали цей лист, були слов'янські імена.

Двоє підписантів названі «парнас» (очільник громади або благодійник), що разом із самим змістом «Київського листа» свідчить про існування в Києві розвиненої єврейської громади вже у першій половині 10-го століття, до хрещення Русі.

Після монгольської навали єврейська присутність на цих землях продовжилася в Галицько-Волинській Русі, а згодом і на землях, що увійшли до складу Великого князівства Литовського та Польського королівства.

Про життя євреїв у Києві кажуть багато джерел. У «Початковому літописі» згадуються «хазарські євреї», які прийшли до князя Володимира, щоб переконати його прийняти юдаїзм (записи за 986–988 роки). Кілька разів у записах за 1113, 1124, 1146 та 1151 роки йдеться про єврейський квартал чи «Жидівську браму» Києва, а також про заворушення проти місцевої знаті та євреїв.

У житії одного із засновників Києво-Печерського монастиря Феодосія (середина 11-го століття) згадані його суперечки з євреями Києва.

У єврейських середньовічних текстах Західної Європи згадується мудрець на ім'я Моше (Мойсей) із Києва. Згадка про нього є також у респонсах раббі Меіра бен Баруха з Роттенбурга (1215–1293), де він, швидше за все, фігурує під ім'ям «Мойсей із Русі» в інших рабинських творах.

У «Книзі онікса» згадується раббі Іцхак з Чернігова — одного з найважливіших міст і князівств Русі. В англійських королівських фінансових документах 1180–1182 років згадується також якийсь «Ісаак із Русі» (Ysaac de Russie), однак його ототожнення з Іцхаком із Чернігова залишається гіпотетичним.

Іцхак із Чернігова не лише походив із Чернігова, а й знав мову східних слов'ян. У «Книзі онікса» наводиться його тлумачення давньоєврейського терміна левіратного шлюбу (yibbum): «Раббі Іцхак сказав мені, що у країні Тірас, тобто на Русі, злягання називають yebum».

Ім'я Іцхака із Русі збереглося також у пізніших ашкеназьких кабалістичних збірниках, де йому приписано тлумачення релігійного значення обрізання. «І дивним чином майже завжди він згаданий із чимось еротичним — мабуть, він був містиком та каббалістом. Для нього область еротики була важливою сферою його містичного світогляду», — зазначає професор Кулік.

У «Книзі пам'яті» раббі Ефраїма з Бонна, що описує події 1171 року, згаданий раббі Біньямін Щедрий з Володимира, який приїхав до Кельна.

Єврейська присутність на Волині, західній околиці Русі, відображена в Галицько-Волинському літописі (у складі Іпатіївського зводу), в оповіді про смерть князя Володимира Васильковича 1288 року, в якій йдеться про євреїв, що оплакують князя: «І тако плакалося над ним все безліч володимирці, [...] і жидові плакахуся як во взяття Єрусалиму, єгда ведяхуть во полон вавилонський».

У книзі респонсів раббі Хаїма Еліезера бен Іцхака Ашкеназі (друга половина 13-го — початок 14-го століття) йдеться про примус до видачі розлучного листа та наявність рабинського суду на Волині.

У пізнішому рабинському тексті збереглася розповідь про обрізання у Володимирі-Волинському, здійснене Дев'ятого Ава — у день жалоби за зруйнованим Єрусалимським храмом. У ній названо кількох місцевих євреїв і описано особливості обряду.

Документ із єврейської громади міста Салоніки у Візантії розповідає про приїзд слов'яномовного єврейського гостя «з країни Русь, який не знає ні святої мови, ні грецької, ні арабської», але знайшов свого родича з Єрусалима.

«Варто відзначити, що це одне з найцікавіших свідчень слов'яномовності євреїв Русі», — наголошує професор Кулік.

Вчений зазначає, що головна цінність нової книги в тому, що вона збирає всі відомі джерела про євреїв Русі різними мовами, поєднавши і слов'янські, і єврейські джерела.

«Тепер будь-яка розмова на тему присутності євреїв у Східній Європі вже може спиратися на такий компендіум документів, де все розкладено по поличках. Джерела наведені точно у такому вигляді, як вони є, з додаванням приміток та наукових коментарів. Все це є тепер наступним поколінням дослідників», — говорить учений з Єврейського Університету.

Професор Кулік написав розлогу передмову до книги, але вважає, що джерела самі дають набагато більше матеріалу, не нав'язуючи наступному поколінню дослідників якоїсь конкретної інтерпретації. «Я висловлюю свої гіпотези у передмові. Але детальний аналіз ще попереду. Це не закриття теми», — каже професор.

Темою присутності євреїв у Давній Русі вчені займаються більше 150 років. Сам Кулік бачить себе продовжувачем академічної лінії видатних вчених Єврейського Університету проф. Моше Альтбауера та проф. Моше Таубе.

На моє питання про долю євреїв Давньої Русі та їх можливу асиміляцію в середовищі ашкеназького єврейства, що поширювалося у Східній Європі в пізньому Середньовіччі, проф. Кулік припустив, що ашкенази могли спочатку становити лише частину єврейського населення регіону. Але завдяки своїй розвиненій книжній та рабинській традиції вони могли справити визначальний культурний вплив на місцеві громади, сприяючи поширенню ашкеназьких звичаїв та їдишу.

Прямих свідчень про масову міграцію ашкеназів на Русь у ранній період немає. Наприклад, у рабинських джерелах початку 14-го століття згадується учень із Русі, якого названо ашкеназом. Також у документах згадуються ашкеназькі торговці, що «ходять шляхами Русі». Але вчені не знають, чи ці торговці-ашкенази на Русі залишалися жити або тільки тимчасово приїжджали туди для торгівлі.

Після монгольської навали значна частина колишніх земель Русі поступово увійшла до складу Великого князівства Литовського, утворивши так звану «Литовську Русь». Ймовірно, єврейські громади під владою литовських князів зберегли певну спадкоємність та продовжили існування від Дніпра до Карпат.

Назва «Русь/Русія» залишилася в єврейських документах 13–14 століть — і цей топонім не слід ототожнювати з пізнішою Росією.

Загалом можна сказати, що доступні науковцям джерела свідчать про те, що єврейська присутність на території сучасної України має понад тисячолітню документовану історію. Тобто євреї мешкали на цих землях вже понад 1100 років тому — по сусідству зі слов'янами Східної Європи.

Про автора нової книги

Олександр Кулик отримав докторський ступінь (Ph.D.) в Єврейському Університеті в Єрусалимі та проводив постдокторські дослідження у Гарвардському Університеті.

Кулік був керівником проекту «Євреї та слов'яни в Середні віки» та спів-керівником міжнародної дослідницької групи «Культурна археологія євреїв та слов'ян».

Він був запрошеним дослідником та викладачем в університетах Гарварду, Стенфорду, Оксфорду, Лозанни, Берліна, Венеції та в Університетському коледжі Лондона. Нині він є професором кафедри російських та слов'янських студій Єврейського Університету в Єрусалимі, а також членом Міжнародного комітету славістів.

Олександр Кулік — автор кількох книг, засновник і багаторічний редактор книжкової серії «Studia Judaeoslavica» у видавництві «Brill», а також головний редактор видання «A Guide to Early Jewish Texts and Traditions in Christian Transmission» («Oxford University Press», 2019).

Текст та колаж: Шимон Бріман (Ізраїль).