Історія єврейського театру в Україні. Інтерв'ю з Іриною Мелешкіною. ч.2

Продовжуємо розмову про єврейський театр. У першій частині говорили про заснування єврейського театру та його роботу на території сучасної України з кінця 19 до початку 20 століття і завершення Першої світової війни.

Гостя студії — театрознавиця, заступниця директора з наукової роботи Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Ірина Мелешкіна.

Василь Шандро: Що відбувається з єврейським театром у Києві й на території України після 1917 року?

Ірина Мелешкіна: У Києві з’явилась дуже потужна єврейська організація — «Культур-Ліга» (прим ред. – єврейська світська благодійна і культурно-просвітницька організація. Діяла у 1918—1924 роках), яка одним зі своїх завдань вважала відродження культури мовою їдиш.

З 1920 року «Культур-Ліга» заснувала першу єврейську театральну студію, яку очолив Ефраїм Лойтер, відомий єврейський актор і режисер. Є свідчення того, що Лесь Курбас долучався до роботи цієї студії, а образотворче мистецтво їм викладала Олександра Екстер.

У 1920 році в Києві було досить неспокійно і небезпечно для єврейських акторів, тому вони їдуть до Москви й там 5 років проходять навчання на синтезі системи Станіславського і біомеханіки Мейрхольда. Так формувався єврейський актор нового типу. Студій було небагато, але коли вони завершили своє навчання, було створено перший єврейський державний театр в Україні або ГОСЕТ.

Василь Шандро: Коли єврейський театр отримав «легітимність» на рівні нової держави?

Ірина Мелешкіна: Театр у Харкові працює з грудня 1925 року. Узагалі єврейський театр в старих формах не припиняв свого існування, бо у Києві з 1922 року існував театр «Кунст-Вінкл». Це був дуже цікавий, потужний театр, та він не мав статусу державного.

ГОСЕТи мали фінансування з державного бюджету. На створення єврейського державного театру була виділена чимала сума, достатня для того, щоб він розмістився в прекрасному приміщенні на харківській набережній. Улітку 1926 року до Харкова переїздить «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом. Театри працювали за 2 квартали один від одного. Можна сказати, що Курбас і його «Березіль» мали величезний вплив на розвиток єврейського театру. При харківському ГОСЕТі відкрилась школа молодих режисерів, організовували конкурси на постановку.

Сцена з вистави «Уріель Акоста» за п’єсою К. Гуцкова. Київський Всеукраїнський ГОСЕТ, 1935

Василь Шандро: ГОСЕТи, державні єврейські театри, так само змушені були працювати як пропагандистська машина?

Ірина Мелешкіна: На жаль, ставити те, що хочеться не міг ні Курбас, ні режисери українського театру, ні єврейського. Якщо театру у 20-ті роки погоду робила каса, то тепер — ідеологія. Вільно ставити те, що хочеш, було неможливо.

Василь Шандро: Яка географія ГОСЕТів?

Ірина Мелешкіна: Харківський ГОСЕТ відкрився у 1925 році. У 1928 році — в Києві. У 1934 році столицю переносять до Києва і ГОСЕТ також переводять, харківський і київський ГОСЕТи об’єднуються.

У 1934 році в Одесі відкрився свій ГОСЕТ, на нього й був найбільший тиск. В Одесі тоді їдишомовне населення складало 37 %. Був курс на асиміляцію євреїв від віри, синагоги, своїх свят. Усе це мав замінити театр.

Діячі єврейського театру С. Міхоелс, Б. Зускін, І. Добрушин (1922)

Василь Шандро: Що відбувається з єврейським театром у 30-ті роки?

Ірина Мелешкіна: Єврейський театр також зазнав утисків, але трохи пізніше. Якщо для «Березіль» вирішальним був 33-34 роки, то єврейський театр ще існує.

Це вже майже фінал, бо згортання національної культури в Радянському Союзі розпочинається десь після 1936 року. Після 1937 року скорочується кількість театрів. У 30-ті роки в Києві є три великі ГОСЕТи, є театр юного глядача мовою їдиш, театр Ляльок мовою їдиш, який працював при українському ляльковому театрі. У Києві при університеті Карпенка-Карого існував єврейський відділ, який готував єврейських акторів для всіх театрів, які працювали в Україні.

Узагалі тенденція на згортання єврейської культури починається ще до Другої світової війни. Наприклад, для єврейського театру в Києві будувалася будівля за адресою Хрещатик, 43. Будівлю нібито й збудували, він працював до самої війни, але в 1940 році його почали розбирати. Потім, коли театр намагався повернутися з евакуації, казали що і старе, і нове приміщення розбомбили, тож повертатись театру немає куди.

В евакуації одеський і харківський ГОСЕТ були об’єднані й приєднані як філія до київського. Таким чином, після війни в Україну повернувся тільки один театр і він пропрацював до 1950 року. Так припинив своє існування останній єврейський театр радянського союзу. Московський ГОСЕТ вже був закритий.

Після війни мова їдиш відійшла. Український театр навіть в найважчі періоди зберігав мову — те, чим працює театр.

Після війни, коли пішло з життя 6 мільйонів носіїв мови їдиш, умови для існування єврейського театру були сильно обмежені навіть у Києві. Як не дивно, після Бабиного Яру в Києві підійняв голову антисемітизм, тому Київ бачив єврейський театр тільки на гастролях. Театр жив і працював у Чернівцях — там же він і припинив своє існування.

Сцена з вистави «Дер ерштер ідішер Рекрут» («Перший єврейський рекрут»). Київський Всеукраїнський ГОСЕТ, 1935 All-Ukrainian GOSET, 1935

Проект виходить за підтримки канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч».

Слухайте подкаст на сайті Громадського радіо.

ПРИМІТКА: Опубліковані статті та інші матеріали на сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE подані від імені відповідного автора не означають, що організація поділяє та підтримує таку думку. Ці матеріали розміщено для сприяння в заохоченні до дискусій у контексті українсько-єврейських взаємин. На сторінках веб-сайту та соціальних мереж UJE надаватиметься інформація, що відображатиме різні точки зору.