«Бабин Яр: Історія і пам'ять»: Передмова — Вступне слово

Канадськa недержавнa організація «Українсько-Єврейська Зустріч» була заснована у 2008-му році з метою створення більш тісних взаємин між двома народами: українцями та євреями, що протягом століть жили пліч-о-пліч на території сучасної України. З моменту свого заснування, «Українсько-Єврейська Зустріч» ініціювала та фінансово підтримувала ряд конференцій, круглих столів, ґрунтовних наукових досліджень, а також публікацій та перекладів цих праць. Згідно з гаслом організації «Наші історії неповні одна без одної», такі проекти сприятимуть поглибленню порозуміння між українцями та євреями й кращого пізнання їх культур.

Вперше пропонуємо книгу «Бабин Яр: Історія і пам'ять» у електронної книги.

Свідком одного із найбільш жорстоких злочинів Голокосту протягом 29–30 вересня 1941 року, стало урвище, що знаходиться на околиці міста Києва. Близько 34 000 київських євреїв було розстріляно за два дні в одній із перших вражаючих подій, що стала відомою під назвою «Голокост від куль».

З глибоким співчуттям та розумінням, група всесвітньо відомих вчених обговорюють політику пам'яті Бабиного Яру в галузях культури, музики та мистецтва від сталінських часів до сьогодення. Окрім переліку детальних та болісних свідчень есеїв про події, що відбувались наприкінці вересня 1941-го року, це видання поєднало науковців в усвідомленні важливості збереження пам'яті про Бабин Яр як символ Голокосту та інших трагедій XX століття.

Книжка вийшла друком поряд із серією заходів, присвячених вшануванню пам'яті 75-х роковин трагедії в Бабиному Яру, за сприяння канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч».

Головними редакторами нового видання «Бабин Яр: Історія і пам'ять» є Павло-Роберт Маґочій, професор-емерит історії та політології в Торонтському університеті, де з 1980 по 2025 рік він очолював кафедру українознавчих студій та Владислав Гриневич, провідний науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України.

Вийшло друком у 2016-му році завдяки видавництву «Дух і Літера».

Передмова

Клацніть тут, щоб отримати пдф-файл цілої книги.

Норман Наймарк

Геноцид від самого початку був частиною історії людства. Античні імперії піддавали нищенню свої власні і підкорені народи так само, як модерні держави знищували меншини чи малі народи, сплановуючи масові вбивства. Комуністичні уряди долучилися до геноциду так само, як і демократичні. Геноцид, учинений колоністами, — іноді його називають колоніальним геноцидом, — прирікав цілі групи корінних народів на смерть з метою захоплення їхньої території і ресурсів. Сучасна історія, здається, демонструє, що, як і в минулому, людство не виробило імунітету до геноциду. Руанда, Боснія, Дарфур, Конго, а також агресія Ісламської держави проти езидів-курдів нагадують нам про те, що політичні лідери та їхні послідовники, спонукувані ідеологією і сьогочасними цілями, здатні ізолювати і вбивати уявних ворогів як усередині своїх держав, так і на завойованих територіях.

На цьому темному тлі історії геноцидів Голокост вирізняється як особливо жорстокий приклад нелюдського зла. Гітлер і нацисти, разом з їхніми посіпаками по всій Європі, визначили євреїв об’єктом для ліквідації і робили все можливе для досягнення своїх смертоносних цілей. Та мірою того, як Друга світова війна добігала кінця і перемога Німеччини ставала все менш імовірною, Третій Райх ще більше активізував свої зусилля зі знищення кожного чоловіка, жінки і дитини єврейського походження. Іноді заради втілення «Остаточного розв’язання» вони навіть жертвували своїми військовими потребами. Близько шести мільйонів євреїв було принесено в жертву ненаситному Молоху, відомому як нацистська Німеччина. Геноцид як спосіб нищення має тенденцію поширюватися на інші групи жертв, і Голокост не був тут винятком. Мільйони ромів та сінті, совєтських військовополонених, поляків, а також інвалідів та душевнохворих були вбиті нацистськими серійними вбивцями.

Як в історичному, так і в символічному сенсі Бабин Яр є невід’ємним складником Голокосту. Це був один з перших і наймасовіших прикладів убивств євреїв у нацистській кампанії тотального нищення. Уже в середині серпня 1941 року наці почали вбивати без розбору чоловіків, жінок і дітей. Коли вони захопили Київ 19 вересня 1941 року, їхній намір полягав у тому, щоб ліквідувати все єврейське населення, яке залишилось у місті, що саме по собі свідчило про подальшу ескалацію планів щодо ліквідації євреїв на європейському континенті. Були й інші приклади масових убивств, серед яких найпоказовішим є знищення 23 600 євреїв у Кам’янці-Подільському, проте і його важко порівняти з геноцидною люттю Бабиного Яру. Нацисти використали як привід для звинувачення євреїв, якщо такий взагалі був потрібний, вибухи і наступні пожежі на Хрещатику, організовані совєтськими саперами перед відступом з Києва Червоної армії.

28 вересня нацисти видали сумнозвісний наказ, який зобов’язував усіх євреїв міста зібратися о 8 годині ранку біля товарної залізничної станції Лук’янівська, за чутками, для депортації. Картини масакри 29 і 30 вересня у Бабиному Яру майже 34 000 євреїв, які туди прийшли, закарбовано в історичній пам’яті про Голокост: натовп євреїв різного віку, несучи пожитки, прямує безперервним потоком до несподіваної зустрічі зі смертю; дедалі більше налякані та вже передчуваючи недобре, жертви вступають у зону, яку посилено охороняють німці та українська допоміжна поліція, звідки неможливо втекти; нацистські солдати примушують їх роздягнутись і залишити свої речі, паспорти, одяг, які, складені у купи, лишаються на землі; все це сортує і вивозить українська поліція. Потому побиття, крики, німецькі розстрільні команди, страти — і маса голих тіл, що падають, або їх кидають на дно яру і засипають землею; кілька щасливців, які дивом вижили, виповзають з колективної могили, щоб згодом, лишившись у живих, розповісти про цей жах. Могила за їхніми спинами ще довго хвилеподібно ворушиться.

Як стверджує історик Віталій Нахманович, протягом наступних кількох місяців і років ще 30 000 євреїв, або близько до того, були вбиті в Бабиному Яру, а крім них, іще 30 000 українців, ромів та сінті, а також совєтських військовополонених різних національностей. На загал приблизно 100 000 осіб були вбиті і поховані в Бабиному Яру. Точну цифру загиблих тут важко встановити.

Мало хто, стикаючись з історією Бабиного Яру, може забути «розв’язку» цієї бійні. Есесівці спеціальної команди 1005 наприкінці серпня й у вересні 1943 року примушували бригади, складені з полонених із Сирецького концтабору, в основному євреїв, що вижили, ексгумувати трупи в Бабиному Яру і спалювати їх у величезних печах, облаштованих із розграбованих залізничних рейок і надгробків з єврейського кладовища. Це була жахлива робота, позаяк багато з тіл зчепилися; дітей було важко вивільнити з материнських обіймів.

Закуті в ланцюги і голодні учасники цих страхітливих бригад, що заливали запальними сумішами укладені штабелями трупи, самі були приречені на знищення. Наприкінці роботи вони мусили просіювати попіл, щоб виокремити уламки кісток, які мали бути подрібнені та розсіяні у яру. Ідея окупантів полягала в тому, щоб знищити докази власних звірств до того, як сюди повернуться совєтські війська, що й сталося на початку листопада 1943 року.

Руйнівний наслідок Бабиного Яру найбільше позначився на українцях і євреях Східної Європи та їхніх нащадках, які знають історію Голокосту і Другої світової війни на Східному фронті. Совєтська інтелігенція була зворушена і збурена історією Бабиного Яру, коли прочитала блискучий вірш Євгена Євтушенка («Бабин Яр»), опублікований в «Литературной газете» у вересні 1961 року, та почула 13-ту симфонію (яку за назвою її першої частини також називали «Бабин Яр») Дмитра Шостаковича (липень 1962), який сам надихнувся поезією Євтушенка. Ґрунтовна праця Анатолія Кузнецова «Бабин Яр: Роман-документ», уперше опублікована в 1966 році, зруйнувала бар’єр мовчання щодо деталей подій вересня 1941 року.

За винятком таборів смерті, передовсім Освенциму, котрий через свій символізм є найбільш помітним «місцем пам’яті», на Заході, на жаль, часто мають доволі приблизне уявлення про те, як убивали євреїв на Сході Європи. Масові розстріли євреїв на окупованій німцями совєтській території привертають меншу увагу, ніж страхітливі картини газових камер і крематоріїв. Те саме можна було би сказати щодо академічних досліджень на Заході подій, пов’язаних із Бабиним Яром, яких вражаюче мало, і вони лише відносно є новими. Особливо ж коли йдеться про інформування широких кіл західної освіченої публіки. Важливим є внесок праць Тімоті Снайдера: «Криваві землі» (Bloodlands, 2010) та «Чорна земля» (BlackEarth, 2015), але це є радше винятком, який підтверджує правило.

У процесі примирення з «полями смерті» на Сході проблема частково полягала в тому, що совєтські науковці та речники пам’яті були змушені применшувати особливу долю совєтських євреїв, убитих німцями, порівняно зі стражданням та героїзмом совєтського народу. Натомість на Заході існувала очевидна відстороненість та необізнаність із стражданнями і загибеллю українських євреїв під час нацистської окупації.

Ця важлива книжка, «Бабин Яр: Історія і пам’ять», привертає нашу увагу до Києва, до масового знищення тут сімдесят п’ять років тому українських євреїв, і до колишніх перехрещених ярів — Бабиного Яру, — де рештки тіл загиблих розсіяно у величезному колективному похованні, позначеному сьогодні розрізненими пам’ятниками різноманітного походження. У низці високоякісних наукових статей, доповнених двома  коротшими «мемуарними» текстами, автори досліджують різноманітні культурні, політичні й історіографічні аспекти Бабиного Яру, не уникаючи подекуди описів запеклих суперечок та незручних питань, що супроводжують процес увічнення пам’яті.

Добре написані і вміло перекладені тексти також розповідають нам хвилюючі історії свідків, які відстояли свою думку, незважаючи на заборони совєтської цензури, а також митців — письменників, музикантів, художників, кінорежисерів, скульпторів і поетів, які відчували величезну потребу відобразити у своїй творчості людську трагедію Бабиного Яру.

Читача, який отримав найсучасніші історичні знання про Бабин Яр, водночас попереджають: є ще багато того, про що належить дізнатися стосовно причин масового вбивства євреїв Києва і переплетення подій, яке призвело до тих жахливих днів наприкінці вересня.

Хоча Бабин Яр є однією з найважливіших історичних та символічних подій в історії Голокосту, а насправді і в історії геноциду також, він багато в чому все ще лишається незакінченою справою. Немає консенсусу щодо того, як меморіалізувати загибель київських євреїв, котра сталася на тому місці. Немає згоди і в тому, як трактувати співробітництво української допоміжної поліції в масових убивствах євреїв. Існує також значна плутанина відносно того, як ураховувати множинні інтереси зацікавлених груп жертв, окрім євреїв, які загинули в Бабиному Яру в роки, що передували визволенню від нацистів.

Одне можна сказати напевне: Бабин Яр пам’ятатимуть в Україні. Внаслідок проголошення Незалежності в 1991 році, «Помаранчевої революції» 2004 року та Євромайдану взимку 2013–2014, українці та євреї об’єднали зусилля, щоб ушанувати пам’ять тих, хто загинув від рук нацистів під час тієї війни. Бабин Яр об’єднує їх у спільному горі і породжує спільні надії на дружні стосунки, справедливість і пізнання істини. Взірцева книжка на зразок цієї, в основу якої покладено наукове розуміння того, як примирити різні виміри Бабиного Яру, поза сумнівом, сприятиме досягненню цієї мети.

З англійської переклав Владислав Гриневич

Вступне слово

Владислав Гриневич, Павло-Роберт Маґочій

Бабин Яр — це історична місцина, де люди мешкали ще з часів палеоліту. Півтори тисячі років існування Києва Бабин Яр залишався околицею міста, яка завдяки своїм мальовничим ландшафтам дістала назву «Київської Швейцарії»…

В роки Другої світової війни, подібно до Освенциму у Польщі, Бабин Яр в Україні став помітним символом нищення євреїв Європи під час Голокосту, що розпочався тут у вересні 1941 року з убивства майже тридцяти чотирьох тисяч євреїв і тривав кілька наступних років розстрілами ще десятків тисяч євреїв, а також і ромів, психічно хворих, совєтських військовополонених, українських національних активістів і членів комуністичної партії, заручників із числа пересічних киян. Цих людей було позбавлено їхньої індивідуальної гідності і піддано нелюдській жорстокості та смерті. Бабин Яр став одним із найбільш травматичних місць в українському досвіді Другої світової війни.

Бабин Яр і надалі зберігає чимало таємниць. Проблеми, пов’язані з науковим осмисленням трагедії, бачаться не менш глибокими, затемненими і водночас роз’ятреними, ніж самі урвища на околиці передвоєнного Києва. Науковці і досі не мають однозначних відповідей і дискутують довкола значної кількості важливих питань. Достеменно невідомо, коли саме у Бабиному Ярі почалися розстріли, хто був першими жертвами, де точно розташовані місця масових убивств євреїв 29–30 вересня 1941 р., якою є загальна кількість загиблих євреїв, а також і ромів, совєтських військовополонених і цивільних, хто були виконавці і співучасники злочину, якою була роль у цьому «пересічних людей» з числа місцевого населення, чи брали участь у розстрілах «українська поліція», «Буковинський курінь» та інші оунівські формування. І цей перелік питань можна продовжувати. На цьому тлі у ЗМІ, популярній і навіть науковій літературі мусується багато міфів, а то й відвертих фальсифікацій аж до повного заперечення Бабиного Яру як символу Голокосту.

Пропонована напередодні 75-х роковин трагедії в Бабиному Ярі книжка виходить у світ за сприяння організації «Українсько-єврейська зустріч». Книжка стала результатом співпраці науковців з різних галузей знання і різних країн світу — Ізраїлю, Канади, Нідерландів, США, України, Франції. Всіх їх поєднали прагнення донести до світу історію про цю одну з вражаючих людських трагедій, а також усвідомлення важливості збереження пам’яті про неї.

Умовно книжку можна поділити на три великі частини: «До Бабиного Яру», «Трагедія Бабиного Яру» і «Після Бабиного Яру». В епіцентрі дослідження — історія нацистського злочину, політика пам’яті/забуття від сталінських часів до сьогодення, а також і культурна пам’ять про Бабин Яр. Наведені версії подій підкріплено наявними документальними джерелами та фаховими дослідженнями. Водночас в авторських презентаціях теми не можна не помітити й відлуння дискусій, адже різні автори не завжди мають спільні відповіді на одні й ті самі питання. Ця книжка є кроком уперед у проговорюванні травми (в історичному, етнонаціональному, мистецькому контекстах) і водночас, сподіваємося, має стати аналітичним опертям для пошуку нових змістів буття.

Звернення до чергових роковин трагедії в Бабиному Ярі дає розуміння того, що минуле — не застигла формула, а динамічна модель, відкрита до нових змістів. Кожна епоха і кожне покоління привносять власне бачення в осмислення трагедії Бабиного Яру у різних вимірах: меморативному, тожсамісному, філософсько-антропологічному. Врешті існує певний генераційний аспект переосмислення цієї трагедії, адже кожна генерація робить це по-своєму.

Сьогодні вже ті, хто народився в незалежній Україні, задаються питанням: чим є Бабин Яр у нашій пам’яті і як ця пам’ять вписується у наше розуміння минулого та світоглядну картину нашого сьогодення і майбуття. У Бабиному Ярі вбивали євреїв лише за те, що вони були євреями. Ромів за те, що вони були ромами. Психічно хворих за те, що вони були «неповноцінними і непотрібними». Українських націоналістів і совєтських підпільників за їхні політичні погляди. Вбивалася пам’ять про Бабин Яр як єврейську трагедію тому, що комусь це здавалося «політично доцільним». За всіма цими злочинами стояло брутальне нехтування головними цінностями — людською гідністю і правом людини на життя. Знати і пам’ятати про трагедію Бабиного Яру означає не допустити повторення цього злочину знову. В українському досвіді Бабин Яр є також символічним прощанням з імперією та її міфологічним спадком, поверненням до роботи печалі й формування культури скорботи.

А проте напередодні 75-х роковин трагедії, з перспективи третього тисячоліття ми раптом із подивом усвідомлюємо, що уроки Бабиного Яру не втратили ні політичної, ні моральної, ні гуманітарної актуальності. Цінності, що, здавалося, вважалися пріоритетними й непорушними у повоєнній Європі — повага до людського життя, етнічної та релігійної ідентичності, неприпустимість застосування війни як способу зміни державних кордонів — наразі знову загрожені, їх піддають сумнівам і нігілізму. Від того, чи буде спроможним демократичний світ солідарними зусиллями зупинити прояви варварства, сьогодні залежить життя не окремих людей і не окремих країн, а всього людства. Бабин Яр як символ Голокосту та інших трагедій знову нагадує нам про це.

Книжка «Бабин Яр: Історія і пам’ять» розрахована на загальночитацьку аудиторію. Відтак вона не має розлогого наукового апарату, натомість містить вибрану бібліографію наприкінці кожного розділу та, відповідно, короткі посилання на джерела цитування в перебігу викладу матеріалу.

Ця книжка не відбулася би без підтримки знаного своїми благодійними справами канадського бізнесмена Костя Темертея, котрому автори висловлюють особливу вдячність.

Спільний проект такого роду не міг бути реалізований без підтримки команди фахівців — перекладачки Марти Д. Олійник, набірниці Іванни Проць, «критичного читача» Марка Царинника, дизайнерки обкладинки Анни Герасимів (Канада), видавця Леоніда Фінберга, літературної редакторки Валерії Богуславської, коректорки Світлани Гайдук, макетувальниць Світлани Невдащенко та Уляни Густей (Україна), за що ми їм дуже вдячні.