Музей геноцида в Одесі: спільна територія пам'яті українців та євреїв

Павло Козленко розповідає про перші здобутки нового Музею геноциду в Одесі, який став спільною платформою для взаєморозуміння громадян України різних національностей на тлі відбиття агресії Росії.

Єврейський активіст Павло Козленко понад 20 років займається питаннями пам'яті жертв Голокосту та є автором концепції музею Голокосту в Одесі.

«Але коли розпочалася повномасштабна війна Росії проти України, я зрозумів, що неможливо буде розповідати про Голокост у тому вигляді, як раніше. Тому що в Україні зараз є своя війна, свої біженці, депортовані, свої в'язні», — каже Козленко в інтерв'ю порталу UJE.

Так два роки тому народився новий проект «Музей геноцида: Територія пам'яті». Основою проекту є відкритий простір із трьох частин.

Перша частина розповідає про геноцид вірмен, про Голодомор, про геноцид ромського народу, про депортацію кримських татар, про геноциди у Руанді, Камбоджі та Срібряниці.

Друга частина експозиції присвячена Голокосту у Трансністрії та в Одесі, загалом румунській зоні окупації на півдні та південному заході України.

Третя частина розповідає про геноцидні форми поточної війни Росії проти України.

Саме поняття геноциду базується у музеї на основі формули Рафаеля Лемкіна.

Павло Козленко винайняв в оренду приміщення в самому центрі Одеси — у будівлі «Укрпошти». Важливий сьогодні фактор: у цій будівлі є велике бомбосховище.

Концепцію музею розробив Павло Козленко. Дизайн проекту розробили Віталіна Вербовецька, Аріна Бабенцова, Аріна Гончарова — студентки Будівельної академії, які зробили музей привабливим для молоді.

Тексти для стендів написали відомі вчені та громадські діячі — наприклад, Микола Гнатовський, український суддя Європейського Суду з прав людини. Про оцінку геноцидів з погляду міжнародного права написав Антон Кориневич — директор Департаменту міжнародного права МЗС України.

Про депортацію кримських татар написав Рефат Чубаров. Про праведників світу написав д-р Ігор Щупак. Про заклики до геноциду під час сучасної війни Росії проти України написала Анна Вишнякова — спеціалістка з міжнародного кримінального права, яка стажувалася у підрозділах ООН. Таким чином, кожен стенд вийшов авторським.

Було створено українсько-англійський сайт музею з усіма матеріалами. На кожному стенді знаходиться QR-код. Відвідувач музею може через такий код перейти на сайт та прочитати або прослухати ці тексти.

Великий дигітальний стіл, на якому розташована величезна інтерактивна карта Голокосту в Україні, містить 1816 місць геноциду євреїв. Цей стіл з картою було створено завдяки підтримці Tsal Kaplun Foundation із США.

«Ми перші в Україні, хто цю карту поставив. І всі відвідувачі, що приходять до нас, можуть зайти в цю карту, яка деталізована до кожного села та містечка в Україні, і знайти описи кількості жертв, місця трагедії, дізнатися про історію місцевої єврейської громади до Голокосту», — каже Павло Козленко.

За його словами, цей музей поки що не фінансує жодна організація.

Усі стенди музею є інтерактивними. Можна ввімкнути екран і послухати спогади тих, хто вижив у Голокості, або розповіді про праведників світу.

Козленко вважає, що його концепція музею поєднує різні етнічні групи. Якщо раніше євреї ходили до музею Голокосту, а українці — до музею Голодомору, і вони часто не чули про трагедії один одного, то музей в Одесі поєднує всіх.

«Кримські татари, роми, вірмени, євреї та українці приходять до одного музею — і дізнаються про трагедії один одного», — розповідає творець музею.

Українські школярі та студенти приходять до музею цілими групами — у рамках угоди про співпрацю з департаментом освіти та науки Одеської міськради та з університетами міста.

У стінах музею відбуваються семінари, панельні дискусії з учителями, конкурси наукових праць, конкурси з краєзнавства. Студенти історичних факультетів проходять у музеї практику.

Д-р Ігор Шупак читає в музеї лекції для вчителів про Голокост та праведників. Очільник Українського Центру вивчення Голокосту д-р Анатолій Подільський подарував багато книг для музею.

Багато українських військових також приходять до цього музею. Сучасна експозиція говорить про шрами повномасштабного вторгнення. Наголошується на ролі ворожої пропаганди, яка поширює заклики до геноциду українців.

Експозиція розповідає про депортацію українських дітей, яким російські окупанти забороняють говорити українською мовою та читати українські книжки. Наведено приклади культурного геноциду — руйнування сьогодні в Україні об'єктів культури, освіти та історичної спадщини.

«Ми хочемо сказати відвідувачеві музею: раніше нас убивали, українців різного етнічного походження, за різних влад, під різними гаслами та ідеологіями, у різні періоди історії. А сьогодні нас в Україні вбивають усіх разом. Сьогодні ми — євреї, українці, вірмени, кримські татари, — всі знаходимося в Україні, і по наших спільних містах летять російські ракети та російські дрони», — наголошує Павло Козленко.

Сайт музею: https://holocaust.odesa.ua/muzei-henotsydiv

Текст: Шимон Бріман (Ізраїль).
Фото: із особистого архіву Павла Козленка.