Невивчені провали адміністрації Байдена в Україні

США знали, що наближається війна, однак неправильно розрахували сили обох сторін і не надали Україні необхідної військової допомоги.

Адріан Каратницький 

25 серпня 2002 року

Первісно опубліковано англійською мовою @National Review

Газета The Washington Post недавно повідомила: до жовтня 2021 року адміністрація Байдена дійшла висновку, що тотальний напад Росії на Україну був неминучим. Видання подало детальний опис, як після цього було мобілізовано дипломатію США, щоб надіслати Кремлю чіткі сигнали про наслідки такої атаки, переконати керівництво України в навислій загрозі вторгнення та розробити із союзниками план узгодженої спільної відповіді.

По суті, в статті описано великий успіх американської розвідки, однак не розглянуто супутніх невдач у збиранні й аналізі розвідданих США: переоцінку можливостей російських сил і недооцінку готовності та здатності України протистояти їм.

Ці помилкові оцінки викликають потік питань. Чому за оцінками США базовим сценарієм була швидка поразка України? Чи аналіз американської розвідки належним чином оцінив моральний дух і якість бойових сил України? Чи було правильне розуміння єдності українського суспільства, яке дало на виході величезну хвилю добровольців, готових іти в бій? Чи належним чином США оцінили конфігурацію збройних сил України? Чи правильною була оцінка прогресу, якого Україна досягла в розбудові свого військового арсеналу й систем озброєння з 2014 року? Наскільки точними були оцінки США та союзників щодо масиву російських сил і систем озброєння, розгорнутих на кордоні України? І чи були оцінки розвідки забарвлені політичними судженнями?

За вісім років конфлікту на Донбасі, який підживлювала Росія, збройні сили США долучилися до численних навчальних програмах для українців. Ці зустрічі з українськими солдатами та офіцерами, безперечно, створили детальний образ добре вмотивованого, високовинахідливого ​​та розумного війська, яке чинитиме ефективний опір, а не розпадеться за перших ознак серйозної небезпеки. Чи був цей детальний образ належним чином врахований, коли Сполучені Штати готувалися до майбутнього вторгнення?

Усі ці запитання заслуговують на те, щоб їх поставили й дали на них відповідь, бо така, як видається, явна нездатність адекватно оцінити міць України, безсумнівно, сприяла доленосному рішенню адміністрації Байдена відмовити українцям у важкому озброєнні, якого вони потребували для рішучої відсічі або, можливо, навіть стримання Росії від самого вторгнення.

З жовтня 2021 року до початку вторгнення Росії 24 лютого США та західні союзники мали вирішальне вікно можливостей надати Україні значне озброєння та провести навчання з його використання. Однак замість гаубиць, реактивних систем залпового вогню, як-от HIMAR, і великокаліберних боєприпасів США надали набагато скромнішу допомогу.

Через кілька місяців після того, як адміністрація дізналася про наміри Росії, вона надіслала Україні стрілецької зброї та патронів на мізерну суму в 60 млн доларів. Лише в грудні 2021 року президент Байден схвалив постачання зброї на суму 200 млн доларів, яка годилася для партизанського опору, зокрема 300 протитанкових ракет Javelin, що надійшли в січні — через цілих три місяці після оцінки розвідки про безсумнівність майбутнього вторгнення і лише за кілька тижнів до початку наступу російських військ.

Убогий асортимент наданої зброї був прямим наслідком оцінки адміністрації, що Україна швидко програє війну Росії та що пріоритетом є планування партизанського повстання.

На додаток до провалів розвідки The Washington Post документує серйозний провал державної політики: хоча ключові фігури в армії США, зокрема голова Об’єднаного комітету начальників штабів Марк Міллі, вважали, що важливо «розширити можливості України й надати їй засоби для боротьби», США не використали тих чотирьох місяців, аби різко збільшити військову допомогу Києву. І справді, особи, відповідальні за формування державної політики США, відкинули аргумент про те, що такі постачання зброї можуть змінити російські підрахунки або, у разі вторгнення, привести до великих втрат Росії, потенційно підриваючи підтримку Путіна в Росії. «Я не приношу вибачень за те, що одна з наших цілей тут — уникнути прямого конфлікту з Росією», — повідомив Джейк Салліван газеті The Washington Post, згадуючи про довоєнний період. Інший неназваний високопоставлений чиновник США, процитований у статті, сказав, що адміністрація вважала «неймовірною» ідею, що, отримавши належне озброєння, українці змогли б відбити чи стримати вторгнення.

Може, ця ідея була «неймовірною», а, може, й ні. Якби Україна була набагато краще озброєна, чи могла б вона запобігти швидкому захопленню Росією Херсонської та Запорізької областей на півдні? Чи могло б блокування цього наступу, своєю чергою, дати Маріуполю вищі шанси на успішний опір російській навалі? Чи могла б більша вогнева потужність, застосована проти російських військ, що наступали на Київ, зупинити їхнє просування раніше й таким чином запобігти жахам у Бучі та Ірпені?

Це питання, на які, можливо, ніколи не буде дано остаточної відповіді, але їх потрібно поставити.

Не менш важливо розуміти, що США та їхні союзники ще досі надолужують відставання в постачанні зброї та боєприпасів українському війську. Надана досі допомога, хоч і є надзвичайно ефективною, все ще далека від тих обсягів, які, на думку високоефективного військового керівництва України та багатьох американських експертів з національної безпеки, необхідні для відвоювання територій у боротьбі з Росією.

У кожному разі, через те, що США та їхні союзники в НАТО не спромоглися надати всю необхідну допомогу Україні перед вторгненням Росії, зараз ще більш нагальним має стати завдання пришвидшити постачання потрібних систем озброєння. Це також привід для Конгресу США провести детальний аналіз результатів діяльності розвідки щодо цієї війни — не для зведення політичних порахунків, а для того, щоб гарантувати неповторення подібних провалів у майбутньому.

Адміністрація Байдена заслуговує на цілковите визнання за ефективне об’єднання союзників у широкомасштабній програмі військової та цивільної допомоги Україні. Однак ця заслуга не повинна приховувати той факт, що військова допомога США та союзників досі не задовольнила потреб України.

Сміливий та ефективний опір України уможливив сценарій, за якого Владіміру Путіну буде завдано серйозної поразки. Ми можемо й повинні зробити більше, щоб забезпечити реалізацію цієї можливості.

Адріан Каратницький, член правління UJE та колишній президент Freedom House, є старшим науковим співробітником Atlantic Council. Він є керівним партнером Myrmidon Group і в минулому представляв інтереси українських клієнтів та клієнтів, що мали інтереси в Україні. Адріан Каратницький завершує «Battleground Ukraine» — історію сучасної України від здобуття незалежності в 1991 році до війни з Росією, яку має опублікувати Єльський університет.

З англійської переклав В. Старко.