Омелян Ковч (1884–1944)

Під час Другої світової війни Омелян Ковч (1884–1944) був в’язнем № 2399 у бараку 14 німецького концтабору Майданек на околиці польського міста Люблін. Наближалася лінія фронту, і його доля була непевною.

Шлях Ковча до табору був важким і насиченим подіями. Він народився в мальовничому карпатському гірському селі Космачі на півдні Галичини, тодішній частині Австро-Угорської імперії. Його батько був українським греко-католицьким священником, а мати — дочкою парафіяльного священника (чоловіки, які бажають вступити до священства Української греко-католицької церкви, можуть одружитися до висвячення). Після навчання в гімназії у Львові Омелян Ковч був у Римі семінаристом у греко-католицькому коледжі святих Сергія і Вакха й студентом Папського Урбаніанського університету Конгрегації пропаганди віри. В 1910 році він одружився з Анною Марією Добрянською; в подружжя було шестеро дітей.

У 1912 році отець Омелян зголосився служити греко-католикам у багатоконфесійних гірських землях на північному заході Боснії та Герцеговини, а 1919 року він став капеланом Української галицької армії під час невдалих змагань за незалежність України після Першої світової війни. Тоді, в 1922 році, отця Омеляна призначили в парафію галицького міста Перемишляни, яке зараз перебуває під владою Польщі й заселене євреями, поляками й українцями, де він провадив активне служіння. (Серед відомих уродженців міста — колишній міністр закордонних справ Польщі Адам Даніель Ротфельд та психоаналітик Вільгельм Райх.) Польська поліція неодноразово — за повідомленнями, близько сорока разів — проводила обшуки в його домі протягом міжвоєнного періоду, а його самого заарештовували й тримали для допитів протягом довших і коротших періодів.

Коли Радянський Союз окупував Перемишляни 1939 року на початку Другої світової війни, почалася хвиля арештів і репресій. Отця Омеляна й двох його дочок заарештували саме тоді, коли 22 червня 1941 року нацисти напали на СРСР. Німецькі бомбардування Перемишлян перервали арешт, дозволивши отцеві Омеляну втекти, але він зіткнувся з новим жахом.

Переслідування євреїв почалося відразу після того, як німці окупували Перемишляни. Одного разу німці підпалили синагогу, замкнули двері й оточили будівлю солдатами. Представники єврейської громади побігли по допомогу до будинку Ковчів. Отець Омелян негайно прибіг до синагоги й досконалою німецькою наказав поліції відступити. Німці були настільки шоковані, що розійшлися. Отець Ковч кинувся до дверей синагоги й почав витягувати жертв із полум'я.

Оскільки євреїв запроторювали в гетто й депортували до таборів смерті, багато з них почали звертатися до отця Омеляна з проханням про хрещення в надії, що це збільшить їхні шанси на виживання. Отець Омелян спочатку не хотів, але в тих жахливих обставинах не відкинув наполегливих прохань і провів масові хрещення сотень євреїв. Зрештою більшість новохрещених спіткала доля інших євреїв.

30 грудня 1942 року отця Омеляна заарештувало гестапо. Його відвезли до Львова й катували в сумнозвісній тюрмі на Лонцького. Глава Української Греко-католицької церкви, митрополит Шептицький, родичі й друзі всіляко прагнули звільнити отця Омеляна. Нацисти були готові відпустити його за умови, що він пообіцяє більше не захищати й не хрестити євреїв. Він відмовився.

Отця Омеляна відправили в Майданек, а назовні продовжували боротися за його звільнення. Йому вдалося передати на волю кілька листів, які збереглися. Він пише: «Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання?»

За 34 місяці в таборі було вбито приблизно 80 тис. людей, зокрема близько 59 тис. євреїв. Отець Омелян писав: «Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священник між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності».

Даючи свідчення в концентраційному таборі Люблін, відомому як Майданек, отець Омелян заявив: «Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов… Нехай Бог змилується над ними».

Отець Омелян Ковч помер 25 березня 1944 року, за три місяці до того, як Майданек звільнили 23 липня 1944 року.

9 січня 1999 року Єврейська рада України надала йому звання «Праведник України».

Його беатифікація відбулася 27 липня 2001 року у Львові під час літургії за візантійським обрядом, яку проводив папа Іван Павло II.

24 квітня 2009 року Синод єпископів Української греко-католицької церкви урочисто проголосив блаженного священномученика Омеляна Ковча Покровителем душпастирів УГКЦ.

Переклад з англійської В. Старка.