За підтримки UJE в Києві відбулася публічна дискусія на тему «Українсько-єврейські культурні взаємодії під час великої війни»

30 травня 2026 року, в суботу о 11:00, в рамках XIII Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» відбулася публічна дискусія, організована «Українсько-Єврейською Зустріччю», що мала назву «Українсько-єврейські культурні взаємодії під час великої війни».

Модератором дискусії був Віталій Черноіваненко, старший науковий співробітник відділу фонду юдаїки Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського та Президент Української асоціації юдаїки. Він привітав присутніх та розпочав дискусію з тези про те, що про українсько-єврейські стосунки сьогодні можна говорити з позитивною динамікою, хоча це завжди непросто. Він подякував «Українсько-Єврейській Зустрічі», канадській недержавній організації, яка вже багато років системно досліджує і зміцнює українсько-єврейський діалог. Також він представив кілька книжок: антологію єврейського світу в українській прозі 1880–1930-х рр. за редакцією Христини Симерин (видавництво «Дух і літера», лауреат премії «Українсько-Єврейської Зустрічі») та «Повість про любов і темряву» Амоса Оза в перекладі з івриту.

Владислав Гриневич, регіональний менеджер UJE в Україні, виступив з доповіддю «Євреї та українці в роки російсько-української війни». Головна теза: війна зробила видимим те, що євреї є повноправною частиною української політичної нації. Зокрема, після удару по Бабиному Яру 1 березня 2022 р. тема Голокосту увійшла в контекст нинішньої війни. Президент Зеленський тоді сказав: «Ви вбиваєте вдруге жертв Голокосту». Єврейське походження президента, яке в мирний час не мало політичного значення, у воєнний час спростувало російські нарративи про «нацистську Україну». Владислав Гриневич також зазначив, що війна посилила «громадянський вимір» ідентичності українських євреїв: для багатьох бути євреєм в Україні означає одночасно бути українцем. Щодо Ізраїлю, хоч офіційна позиція уряду нерідко розчаровувала Україну, ізраїльські євреї українського походження сприймають цю війну особисто. Окремо наголосив на маніпуляціях Росії: Кремль одночасно використовує антинацистську риторику і вдається до відверто антисемітських заяв (як висловлювання Лаврова про нібито єврейське походження Гітлера). Висновок: війна сформувала новий тип українсько-єврейської спільності — громадянської, політичної і моральної.

Віталій Черноіваненко, між виступами доповідачів, поділився особистим досвідом: після 24 лютого 2022 року йому часто доводилося давати інтерв'ю для єврейських медіа та університетів. Під час однієї розмови для Chicago Yiddish Café йому поставили болюче питання: «Але ж Петлюра — погромник». Модератор зазначив, що ця теза не витримує історичної критики, адже євреї воювали пліч-о-пліч з українцями в УНР, УГА і УПА, а також разом з українськими дисидентами сиділи в радянських таборах.

Далі Леонід Фінберг, головний редактор видавництва «Дух і літера», директор Центру досліджень єврейської культури в НаУКМА, розповів про еволюцію українсько-єврейських взаємин. У радянські часи три покоління і українців, і євреїв не мали доступу до правдивої інформації про власну спільну історію, натомість КДБ поширював фальсифікації, а в СРСР вийшло близько 400 антисемітських книжок. Після здобуття незалежності ситуація поступово змінилася.

Переломним моментом назвав конференцію 1991 року, організовану Іваном Дзюбою, де вперше зібралися разом українські та єврейські інтелектуали. Він особливо виділив виступ Мирослава Мариновича, який тоді сказав: «Єдина можливість для гармонійного співжиття — це сильна Україна, поруч з якою і євреї стануть сильнішими».

Видавництво «Дух і літера» за 30 років видало близько 150 книжок з єврейської та українсько-єврейської тематики. Серед ключових можна назвати Оксфордський підручник з юдаїки (два томи), видання, що спростовують радянські міфи, зокрема про Петлюру (погроми насправді вчиняли різні банди й деникінці, а влада УНР намагалася їм протидіяти). Також видавництво створило школи перекладу з їдишу та івриту, готує книгу про великих єврейських поетів: Бяліка, Черніховського та Ґрінберґа.

На завершення дискусії виступила Оксана Драч, професорка Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, яка зосередилась на маловідомій темі: ролі єврейських дівчат у формуванні жіночої гімназійної освіти в Україні наприкінці XIX - на початку XX століття. Ця тема практично не досліджена: у популярних і наукових текстах майже немає статистики про те, що гімназійну освіту будували разом українки та єврейські дівчата.

В архівах Центрального державного історичного архіву у Києві збереглися унікальні документи, рукописні автобіографії єврейських гімназисток. Спікерка також зазначила: коли у 1898 р. з Петербурга надійшов циркуляр про запровадження процентної норми для євреїв у жіночих гімназіях, його фактично заблокували самі чиновники, аргументуючи тим, що без єврейських учениць і коштів їхніх батьків жіноча гімназійна освіта в Україні просто зникне. Це ілюструє, наскільки значущим був внесок єврейської громади в освіту. Оксана Драч наголосила на потребі деколонізації цієї теми та відмови від стереотипів пізньоімперського і радянського часу на користь роботи з першоджерелами.

Ця дискусія, що відбулася в рамках «Книжкового Арсеналу», ще раз засвідчила: українсько-єврейський діалог сьогодні виходить далеко за межі академічної теми. Усі виступи учасників окреслили широкий горизонт спільної роботи, яка ще попереду. «Українсько-Єврейська Зустріч» продовжує цю роботу в тому числі через організацію таких публічних подій, підтримку друкованих видань та присутності на таких майданчиках, як «Книжковий Арсенал», де зустрічаються ті, хто читає, думає і будує.

Повний запис події можна переглянути тут.

«Українсько-єврейські культурні взаємодії під час великої війни», «Книжковий Арсенал», Київ, 30 травня 2026

Владислав Гриневич, Регіональний менеджер UJE, Україна