«Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри»: Частина 5.3

Канадськa недержавнa організація «Українсько-Єврейська Зустріч» була заснована у 2008-му році з метою створення більш тісних взаємин між двома народами: українцями та євреями, що протягом століть жили пліч-о-пліч на території сучасної України. З моменту свого заснування, «Українсько-Єврейська Зустріч» ініціювала та фінансово підтримувала ряд конференцій, круглих столів, ґрунтовних наукових досліджень, а також публікацій та перекладів цих праць. Згідно з гаслом організації «Наші історії неповні одна без одної», такі проекти сприятимуть поглибленню порозуміння між українцями та євреями й кращого пізнання їх культур.

Вперше пропонуємо книгу «Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри» у форматі електронної книги.

Книга являє собою збірник статей, присвячених вивченню взаємодії між українською та єврейською культурами від початку сімнадцятого століття. Представлено всебічний погляд широкого кола фахівців з України, Ізраїлю та інших країн, щодо висвітлення паралелей під впливом міжкультурних зв’язків різних галузей, у тому числі й образотворчого мистецтва, фольклору, музики, літератури та мовознавства. У ряді есеїв також зосереджено увагу на взаємопоказі сприйняття культурного аспекту в «інакшому» ракурсі, як наприклад, зображено в літературних творах або з точки зору історії мистецтва.

Щедро ілюстроване видання містить велику кількість нової інформації, щодо цієї малодослідженої тематики. Книга видається як 25 том багатотомника «Євреї та слов’яни» (англ. Jews and Slavs), що виходить друком з 1993-го року у видавництві Єврейського університету в Єрусалимі. В кількох із попередніх томів, щодо зображення єврейського життя в Україні, значну увагу приділено визначальній ролі Старого Завіту в українській літературі й мистецтві, що відображено в творах Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Короленка та інших письменників.

Співредакторами даного збірника статей є Вольф Москович, почесний професор Єврейського університету в Єрусалимі та Алті Родаль, спів-директор канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч», яка також є автором Передмови даного видання. Вийшло друком у 2016 році завдяки видавництву Єврейського університету в Єрусалимі.

5.3

Клацніть тут, щоб отримати пдф-файл цілої книги.

Юдаїка у львівському Музеї етнографії та художнього промислу: історія, колекції та сучасний стан

Роман Чмелик (Львівський історичний музей)
Культурна спадщина євреїв Східної Галичини — це тисячолітня єврейська традиція з орієнтальним корінням, що розвивалася на українських етнічних землях під впливом європейської культури за польської та австро-угорської влади. Зазначені фактори сприяли творенню оригінального та унікального характеру щоденного і святкового життя галицьких євреїв. Їхня релігія і світогляд формувались в українсько-польському оточенні на пограниччі православного і католицького світів. Вплив багаторелігійного, полікультурного та інтернаціонального середовища на єврейське духовне життя зумовив виникнення нових напрямів розвитку юдаїзму як релігії, філософської думки, літератури і мистецтва. Внаслідок цього витворився своєрідний культурний феномен — галицьке єврейство із самобутньою ментальністю [1].

Єврейська культура в Європі загалом і в Галичині зокрема була тісно пов'язана з релігією, що регулювала всі сфери єврейського життя незалежно від кордонів держав. Вона стосувалася не тільки уніфікованого способу бачення Бога і світу, свят і календарної обрядовості, але й зовнішнього вигляду людей, їхніх домівок, норм поведінки тощо. Водночас з виникненням у XIX столітті нової науки про юдаїзм (поширенням прогресивних синагог, хасидизму і сіонізму) серед єврейської еліти з'являється зацікавленість пам'ятками єврейської культури, зумовивши формування кількох значних приватних і музейних колекцій [2].

Друга половина ХІХ ст. стала свідком виникнення надзвичайно різноманітних музейних установ на території сучасної України. Музейні колекції історичного, етнографічного, мистецького і промислового характеру започатковуються в Києві, Катеринославі (Дніпрі), Львові тощо. У Львові — тоді одному з головних осередків українського, польського, єврейського і вірменського політичного, громадського, релігійного та культурного життя — було засновано кілька музейних інституцій: Міський промисловий музей (1874), Історичний музей (1893), Музей старожитностей Наукового товариства імені Шевченка (1895).

Головним мотивом створення у Львові Міського промислового музею, як, зрештою, всіх подібних йому інституцій у Європі, була ідея відродження і розвитку художніх промислів як джерела давнього мистецтва. Низка всесвітніх промислових виставок та наступна організація музеїв, а при них і промислових шкіл практично у всіх великих містах Європи, були найкращим прикладом для наслідування [3].

Саме Міський промисловий музей наприкінці ХІХ ст. разом із творами польського, українського, вірменського мистецтва почав збирати також традиційне єврейське. Вже у 1895 році він одержав два дерев'яні молитовні столики із синагоги в Яблунові біля Коломиї. Суттєвим поповненням колекції юдаїки стали подаровані проф. Юліаном Захаревичем 200 паперових витинанок кінця ХІХ ст. [4] На початок ХХ ст. щонайменше два львівських музеї — Міський музей художнього промислу і Музей старожитностей Наукового товариства імені Шевченка — зібрали дуже цікаві пам'ятки єврейської етнографії та мистецтва. Тоді ж почали створюватися єврейські колекції в Історичному музеї м. Львова та Національному музеї ім. Яна ІІІ Собеського [5].

У 1910 році відомий колекціонер і шанувальник єврейських старожитностей Максиміліан Ґольдштейн висловив ідею створення єврейського музею у Львові. Однак лише у 1925 році було організовано Кураторіум Опіки над пам'ятками єврейського мистецтва при громаді єврейського віросповідання, що мав проводити інвентаризацію пам'яток як бази для вивчення давнього єврейського мистецтва, наглядати за їхньою консервацією і популяризувати багаті національні традиції [6]. Таким чином, основні напрями і завдання діяльності Кураторіуму повністю збігалися із вимогами до музейних закладів.

Слід також згадати про інші інституції і заходи, спрямовані на дослідження, збереження і популяризацію єврейської культури у Львові на початку ХХ ст. У 1901 році при єврейській громаді засновано бібліотеку. У 1910 році Ґольдштейн і художник Йоахім Кагане створили Коло любителів єврейського мистецтва, яке періодично організовувало виставки єврейського мистецтва, лекції та курси живопису і рисунку. У 1925 році його функції почало виконувати нове Єврейське літературно-художнє товариство, активізувавши збирацьку діяльність львівських єврейських колекціонерів — Марка Райхенштейна, Міхала Тепфера, Кароля Катца, Людвіка Фейгля та багатьох інших [7].

Вагомим кроком на шляху до створення єврейського музею у Львові стала організована Кураторіумом у 1928 році виставка гебрейської книги та пам'яток єврейського мистецтва. Її експонували в приміщенні Кагалу, присвятивши Третьому з'їзду польських бібліофілів [8]. Природно, що основна увага приділялася друкованим книгам і рукописам — інших пам'яток було відносно небагато, і походили вони з приватних колекцій.

Згадана діяльність єврейської громади у Львові стала добрим взірцем для інших міст і містечок Галичини. Наприклад, у 1931 році на регіональній виставці в Тернополі місцева єврейська громада організувала окремий відділ єврейських пам'яток. Утім, подібні заходи були епізодичними і досить скромними [9].

26 лютого 1933 року після прийняття рішення про створення музею львівський Кагал разом із Товариством друзів Єврейського музею заснували Кураторіум музею. Його очолив голова Правління громади і голова Товариства друзів музею рабин доктор Леві Фройнд [10].

Першу широкомасштабну виставку єврейської культури загальнодержавного значення в передвоєнній Польщі організував Львівський Музей художнього промислу у березні—квітні 1933 року. Від самого початку до пріоритетів музею належало збирання, вивчення і популяризація художніх промислів різних народів та етнографічних груп, які населяли Галичину. Перед єврейською виставкою у музеї з великим успіхом експонувалися твори гуцульського і вірменського мистецтва.

На єврейській виставці 1933 року було показано близько 600 експонатів із фондів Музею художнього промислу, синагог Львова, Тернополя, Бродів і приватних колекцій доктора Марка Райхенштейна та Максиміліана Ґольдштейна. Згідно з каталогом усі пам'ятки поділили на кілька секцій, які представляли традиційну єврейську дорогу життя: синагогу, свята (Рош га-Шана, Йом Кіпур, Суккот, Ханука, Пурім і Песах), персональні й домашні речі. Одним із кураторів виставки був Казимир Гартлеб, згодом директор Музею художнього промислу. Також над підготовкою виставки працював Генрік Цесля, а над її каталогом — відомий знавець єврейського мистецтва Людвік Ліллє. Під час виставки було проведено одноденний семінар, присвячений єврейському мистецтву [11].

Виставка 1933 року дала потужний імпульс для створення єдиного в Галичині Єврейського музею. Офіційне його відкриття відбулося 17 травня 1934 року в приміщенні Кагалу (вул. Бернштейна, 12 — нині вул. Шолом-Алейхема). Таким чином, ідею Ґольдштейна реалізував голова Громади єврейського віровизнання, директор банку Віктор Хаєс. Збірка Єврейського музею складалася із трьох частин: 1) депозитів родини доктора Райхенштейна; 2) власності Товариства друзів Єврейського музею; 3) власності Музею громади єврейського віровизнання [12].

Музей зайняв третій поверх Кагалу, а його експозиція розгорнулася у п'ятьох кімнатах і коридорі. Відвідувачі могли ознайомитися із творами культового призначення (корони та щити Тори, яди, парохети, капорети тощо), побутовими речами (витинанки, вибійки, фаянсові вироби), живописом (портрети відомих членів єврейської громади), рисунками, акварелями і фотографіями пам'яток архітектури і надгробків. Окремий зал було присвячено вшануванню пам'яті покійного Марка Райхенштейна. Хранителем музею призначили львівського художника, історика мистецтва і колекціонера Людвіка Ліллє. Музей працював щодня без вихідних з 11 до 15 години, крім єврейських свят, і його відвідування було безкоштовним [13]. Так тривало до початку Другої світової війни. Після окупації у вересні 1939 року Західної України радянськими військами у Львові було створене Тимчасове управління міста та області, яке, крім іншого, зайнялося реорганізацією львівських музеїв. На прохання їхніх директорів 25 грудня 1939 року Комісія з охорони пам'яток культури при Тимчасовому управлінні Львівської області призначила Ґольдштейна керівником Музею єврейської громади, закритого тоді разом з іншими громадськими інституціями [14]. З січня 1940 року Ґольдштейн уже працював у Музеї художнього промислу, до якого було приєднано Музей єврейської громади і куди до 14 лютого остаточно перевезли його зібрання згідно з ухвалою конференції, що відбулася у Львівському облвиконкомі.

Власну колекцію єврейського мистецтва Максиміліану Ґольдштейну вдалося вберегти під час тотальної націоналізації, яку проводила радянська влада на західноукраїнських землях упродовж 1940 — першої половини 1941 року. 7 липня 1941 року під час німецької окупації Ґольдштейн вирішив віддати свою колекцію в депозит до Музею художнього промислу, куди її перевезли 30 серпня 1941 року [15].

З метою впорядкування фондів у 1949 році з Музею художнього промислу до Обласної картинної галереї (нині Львівська галерея мистецтв) передали єврейські живописні та графічні твори, а нумізматику з колекції Ґольдштейна — до Львівського історичного музею. У 1951 році шляхом злиття Львівського державного музею художньої промисловості й Державного етнографічного музею (колишній Музей НТШ) було сформовано Музей етнографії та художнього промислу у Львові, який сьогодні володіє однією з найбільших колекцій єврейського традиційного мистецтва в Європі. Таким чином, основу його сьогоднішніх фондів юдаїки становлять колекції міського Музею художнього промислу, Музею Наукового товариства імені Шевченка, Музею єврейської релігійної громади і М. Ґольдштейна. У 50–70-х роках ХХ ст. завдяки старанням відомого українського музейника і мистецтвознавця Павла Жолтовського це зібрання юдаїки поповнилося сотнями етнографічних і мистецьких об'єктів, які він знаходив на базарах чи звалищах металобрухту. У 1973 році частину єврейських сакральних пам'яток із Музею етнографії та художнього промислу (як і з інших музеїв Львова) передали новоствореному Львівському музею релігії та атеїзму, який спочатку функціонував як відділ Львівського історичного музею.

Нині колекція юдаїки Музею етнографії і народного промислу включає сакральні і ритуальні об'єкти XVII — початку XX ст. переважно зі Східної Галичини, які використовували у синагогах і в домах під час свят, родинних урочистих подій чи щоденних обрядів, а також побутові речі. До синагогальних предметів належать парохети (XVII–XX ст.) — завіси з тканини, які відділяли Найсвятіше місце (вівтарну шафу, де зберігають сувої Тори); капорети (XVIII–XX ст.) — ламбрекени, що закривали її верхню частину. Парохети і капорети завжди виготовляли з дорогих тканин і багато оздоблювали вишивкою і аплікаціями. У декорі домінували сакральні юдейські символи, наприклад, Скрижалі Завіту, корона Тори, зірка Давида, а також зображення левів, птахів тощо. Майже повсюди зустрічаються написи івритом, які водночас виконували декоративну та інформативну функції — повідомляли, хто і за якої нагоди подарував виріб. Інколи написи свідчили про конкретні ситуації щодо використання завіс і ламбрекенів, наприклад, під час богослужіння на Новий рік або ж церемонії обрізання.

До синагогальних предметів належать також торбинки для Тори (XVII–XX ст.), торбинка для маци (XIX ст.), корони та щити Тори (XVIII–XIX ст.); виконані з дерева, металу та слонової кістки указки для читання Тори (яди) (XIX ст.), дерев'яні молитовні пюпітри (XVIII ст.), свічники, рефлектори тощо. Усі ці пам'ятки вражають не тільки формою і декором, але й майстерністю виконання.

Велику групу становлять різні елементи молитовного і святкового одягу — ярмулки (XVIII–XIX ст.), атари (XIX ст.), святкові пояси, коміри і нагрудники (XIX ст.) тощо. Характерним елементом єврейського молитовного вбрання в Йом Кіпур є пояси з металевими защіпками із зображенням левів, різної форми картушами та написами. Святкові ярмулки, атари і нагрудники з рослинними і геометричними орнаментами вирізняються прекрасним гаптуванням золотими і срібними нитками.

Значна частина предметів пов'язана з домашніми щоденними і святковими обрядами — ритуальний посуд (XIX–XX ст.), посуд для маци і пасхальних страв (XIX–XX ст.), ханукальні лампи (XVIII–XIX ст.), металеві бсаміми для зберігання пахощів (XVIII–XIX ст.) тощо. У колекції Музею етнографії та художнього промислу зберігаються речі, які супроводжували людину від народження до смерті. Певний інтерес становлять зроблені спеціально на свято Шавуот витинанки з паперу (XIX–XX ст.), шлюбні персні (XIX ст.), обрядове печиво (початок XX ст.), дерев'яні й металеві мезузи (XVIII–XX ст.), металеві дзбани (XVIII–XIX ст.), дерев'яні шкатулки, пенали, табакерки (кінець XIX — початок XX ст.), рисунки, літографії та акварелі (XIX–XX ст.) та багато інших пам'яток.

У часи комуністичного режиму колекцією ніхто не цікавився, її опрацювання і популяризація були практично неможливими. Радикально ситуація змінилася наприкінці 80-х років ХХ ст. Процеси національного відродження в Україні створили сприятливі умови для розвитку національно-культурних товариств, а державні установи починають активно популяризувати культурні надбання національних меншин України. У лютому—березні 1990 року Музей етнографії та художнього промислу вперше на території Радянського Союзу організував виставку «Традиційне єврейське мистецтво XVII — початку XX ст.». Автором цієї ідеї та куратором виставки була давня співробітниця музею, доктор мистецтвознавства Фаїна Петрякова. Того ж року єврейські пам'ятки було з успіхом продемонстровано у виставкових залах Палацу молоді в Москві. У жовтні 1991 року з мистецтвом євреїв Галичини із фондів музею змогли ознайомитися мешканці та гості Києва.

У 1993 році виставка «Скарби спадщини галицьких євреїв. Єврейська колекція з Музею етнографії та художнього промислу у Львові» вперше виїхала за кордон, до Кракова — друге за значимістю місто довоєнної Галичини, — на запрошення Музею історії міста Кракова. Саме в Кракові вийшов друком перший повоєнний двомовний (польсько-англійський) каталог збірки юдаїки львівського Музею етнографії та художнього промислу.

З Кракова з незначними змінами виставка переїхала до Тель-Авіва, де демонструвалася у 1994 році в Музеї єврейської діаспори, який виступив партнером львівського музею. Музей єврейської діаспори підготував не тільки чудову виставку, а й найповніший тоді каталог. Після Тель-Авіва виставка мала їхати до Сполучених Штатів Америки, але, на превеликий жаль, її арештували за рішенням суду. Виставку затримали в Ізраїлі через необґрунтовані майнові претензії одного з непрямих потомків Ґольдштейна на експонати колекції. Музей єврейської діаспори, Посольство України в Ізраїлі, Міністерство закордонних справ України, Міністерство культури України зробили все можливе для успішного повернення виставки в повному обсязі до України в 1996 році. Слід зазначити, що цей прикрий інцидент мав значний резонанс в українському суспільстві та створив певне напруження довкола колекції Музею етнографії та художнього промислу.

Після повернення експонатів на батьківщину декілька років вони перебували у фондах музею. Лише у 2000 році з моєї ініціативи було організоване турне виставки містами Східної України — Дніпродзержинськ (2000 р.), Дніпропетровськ (2000 р.) і Запоріжжя (2001 р.). Виставка викликала величезний інтерес не тільки в місцевих євреїв, але й у інших мешканців цього регіону, оскільки давала можливість ознайомитися з маловідомою сторінкою історії України.

У 2002 році Томас Шулер, директор музею Шлоссберґ у Хемніці (Німеччина), з нагоди відкриття нової синагоги запросив виставку «Скарби єврейської Галичини». Експозиція представляла сакральні пам'ятки із синагоги та предмети домашнього вжитку. Особливу увагу організатори звернули на вироби, оздоблені мереживом, виконаним у так званій іспанській техніці.

З березня до жовтня 2005 року з моєї ініціативи єврейське мистецтво із зібрань музею демонструвалося в Етнографічному музеї Шлосс Кіттзее в Австрії, який є філіалом Віденського етнографічного музею. Варто також згадати, що попередній спільний австрійсько-український науковий проект із вивчення спадщини карпатських горців бойків і гуцулів у ХХ ст. теж завершився виставкою, яка проходила у Кіттзее.

Активна довголітня співпраця з багатьма польськими музеями у сфері обміну виданнями, музейними працівниками, виставками дозволила Музею етнографії та художнього промислу розширити діапазон тем і включити до нього юдаїку, окрім традиційних україністики і полоністики. Спільними зусиллями у співпраці з Регіональним музеєм у Стальовій Волі та Історичним музеєм міста Гданська у 2006–2007 роках вдалось організувати турне виставки «Культура галицьких євреїв із зібрань Музею етнографії та художнього промислу у Львові» кількома містами Польщі — Стальова Воля, Гданськ, Щецин, Катовіце. Виставку супроводжував добре підготовлений і прекрасно виданий тримовний (польсько-українсько-німецький) каталог.

У 2008 році Музей етнографії та народних промислів звернувся до Посольства Канади в Україні з пропозицією організувати виставковий тур різними канадськими містами, в співпраці з Посольствами Ізраїлю та Польщі. На жаль, цей задум не був реалізований.

Слід зазначити, що за роки незалежності України жодна інша колекція нашого музею не популяризувалася так активно та інтенсивно на батьківщині та за її межами, як колекція юдаїки. Зображення пам'яток із фондів Музею етнографії та художнього промислу використовувалися в численних виданнях та студентами, докторантами і вченими різних країн при підготовці наукових праць. Музей готовий до співпраці з усіма зацікавленими організаціями чи приватними особами у справі дослідження, збереження і популяризації колекції юдаїки. Уся попередня діяльність музею є реалізацією настанови Митрополита Андрея Шептицького, яку він проголосив на відкритті Національного музею у Львові 13 грудня 1913 року: «Не хочемо бути сторожами гробів; хочемо радше бути свідками відродження».

[1] Чмелик Р. Відродження знищеного світу // Культура галицьких євреїв зі збірок Музею етнографії та художнього промислу у Львові. — Львів, 2006. — С. 9–10.

[2] Гоньдо Л. Євреї у Галичині та їхня культура // Культура галицьких євреїв зі збірок Музею етнографії та художнього промислу у Львові. — Львів, 2006. — С. 40–50.

[3] Павлюк С., Чмелик Р. Скарби Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України. — Львів, 2005. — С. 6.

[4] Petriakova F. S. "The Collection of Jewish Art of the Museum of Ethnography and Crafts in Lvov," in Treasures of Jewish Galicia: Judaica from the Museum of Ethnography and Crafts in Lvov, Ukraine (Beth Hatefutsoth: The Nahum Goldman Museum of the Jewish Diaspora, 1994), 75–80.

[5] Горбань І. Осередки зберігання культурної спадщини єврейського народу у Львові: історія та сучасний стан // Євреї у Любліні — Євреї у Львові: Місця — Пам'ять — Сучасність. — Люблін, 2006. — С. 46–52.

[6] Kuratorium Opieki nad Zabytkami Sztuki Żydowskiej Gminie Wyznaniowej we Lwowie, Katalog wystawz książki lwowskiej hebrajskiej I zabytków sztuki żydowskiej. — Lwów, 1928.

[7] Горбань І. Вказ. праця, с. 48–50.

[8] Глембоцька Г. Юдаїка. З історії приватного та музейного колекціонування у Львові // Образи зниклого світу. Євреї Східної Галичини (середина ХІХ ст. — перша третина ХХ ст.). — Львів, 2003. — С. 16.

[9] Hartleb K. "Obecna wystawa zabytków żydowskiego przemysłu artystycznego," w Tymczasowy Katalog wystawy żydowskiego przemysłu artystycznego (Lwów, 1933), 4.

[10] Горбань І. Вказ. праця, с. 49–50.

[11] Hoshen S. H. "Research and Collection of Judaica in Lvov: 1874–1942," in Treasures of Jewish Galicia: Judaica from the Museum of Ethnography and Crafts in Lvov, Ukraine (Beth Hatefutsoth: The Nahum Goldman Museum of the Jewish Diaspora, 1994), 58–60.

[12] Schall J. Przewodnik po zabytkach żydowskich m. Lwowa i historia żydów Lwowskich w zarysie (Lwów, 1935), 66.

[13] Горбань І. Вказ. праця, с. 50.

[14] Hoshen S. H. Op. cit., p. 68.

[15] Горбань І. Вказ. праця, с. 51.