«Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри»: Частина 5.4

Канадськa недержавнa організація «Українсько-Єврейська Зустріч» була заснована у 2008-му році з метою створення більш тісних взаємин між двома народами: українцями та євреями, що протягом століть жили пліч-о-пліч на території сучасної України. З моменту свого заснування, «Українсько-Єврейська Зустріч» ініціювала та фінансово підтримувала ряд конференцій, круглих столів, ґрунтовних наукових досліджень, а також публікацій та перекладів цих праць. Згідно з гаслом організації «Наші історії неповні одна без одної», такі проекти сприятимуть поглибленню порозуміння між українцями та євреями й кращого пізнання їх культур.

Вперше пропонуємо книгу «Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри» у форматі електронної книги.

Книга являє собою збірник статей, присвячених вивченню взаємодії між українською та єврейською культурами від початку сімнадцятого століття. Представлено всебічний погляд широкого кола фахівців з України, Ізраїлю та інших країн, щодо висвітлення паралелей під впливом міжкультурних зв’язків різних галузей, у тому числі й образотворчого мистецтва, фольклору, музики, літератури та мовознавства. У ряді есеїв також зосереджено увагу на взаємопоказі сприйняття культурного аспекту в «інакшому» ракурсі, як наприклад, зображено в літературних творах або з точки зору історії мистецтва.

Щедро ілюстроване видання містить велику кількість нової інформації, щодо цієї малодослідженої тематики. Книга видається як 25 том багатотомника «Євреї та слов’яни» (англ. Jews and Slavs), що виходить друком з 1993-го року у видавництві Єврейського університету в Єрусалимі. В кількох із попередніх томів, щодо зображення єврейського життя в Україні, значну увагу приділено визначальній ролі Старого Завіту в українській літературі й мистецтві, що відображено в творах Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Короленка та інших письменників.

Співредакторами даного збірника статей є Вольф Москович, почесний професор Єврейського університету в Єрусалимі та Алті Родаль, спів-директор канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч», яка також є автором Передмови даного видання. Вийшло друком у 2016 році завдяки видавництву Єврейського університету в Єрусалимі.

5.4

Клацніть тут, щоб отримати пдф-файл цілої книги.

Сучасні єврейські музеї України

Леонід Фінберг, (Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Київ)
Поява єврейських музеїв в Україні — це черговий етап розвитку життя громади. Понад 20 років тому все починалося зі створення шкіл та дитячих садків, відновлення синагог, фундації товариств єврейської культури та структур соціальної допомоги, молодіжних асоціацій, перших газет, осередків юдаїки...

Завдання музеїв у роботі з відтворення національних громад — зберегти пам’ять історії. Це потрібно як для євреїв країни, так і для сусідів та гостей, які приїздять в Україну після повалення комуністичного режиму.

Нові музеї створюються майже через століття після перших своїх попередників. Десь в першій третині минулого століття було засновано музеї Менделе Мойхер-Сфоріма в Одесі, Культур-Ліги в Києві, музей у Львові. Долі цих музеїв трагічні, як і у всієї країни у XX ст. Так, наприклад, про музей Культур-Ліги сповістило тільки одне повідомлення газети «Пролетарская правда», де зазначалося, що «в музеї наявні також твори найновіших художників (Пікассо, Лентулов, Екстер, Шагал та ін.), картини Яна Брейгеля та зібрання японських гравюр» [1]. Де поділися ці роботи, що сталося з музеєм — дізнатися неможливо. Стосовно музеїв, яким «пощастило» більше, — відомо, хто, як і коли їх грабував чи знищував експонати, а часто і працівників. Часи були, як відомо, знакові: то Громадянська війна (1,5 млн загиблих), то колективізація та індустріалізація з Голодомором включно (4–4,5 млн загиблих), то репресії 1930-х років, то Друга світова війна (8 млн загиблих), то процеси над лікарями та космополітами, а затим — більш ліберальні, «вегетаріанські» роки, за словами Надії Мандельштам, проте не настільки, щоби відкрити кордони чи «спецхрани». Словом, «то до війни, то війна, то після війни», як писав Аркадій Бєлінков, а інших часів не було.

Наприкінці 80-х років XX ст. для тих, хто дожив (чи вижив), настали нові часи. Комунізм умер, покалічивши три покоління радянських людей та залишивши нащадкам отруєні ріки та землі, і, що найстрашніше, душі.

З 1990-х років почався новий етап посткомуністичного життя зі своїми протиріччями. Та вже тоді, майже з перших кроків становлення національних та релігійних громад, ми мріяли про музеї, добре знаючи, яку роль вони відіграють у розвинутих суспільствах. Зрозуміло, що ані ресурсів для того, ані експонатів не було, була лише мрія. Мусили пройти роки кропіткої праці зі збирання єврейської культурної та історичної спадщини, щоб згодом могли з’явитися перші єврейські музеї.

В Одесі від листопада 2002 року проходять конференції зі скромною назвою «Одеса та єврейська цивілізація». Менші масштаби Одесу не влаштовують. Мабуть, саме тому перший єврейський музей в Україні було відкрито саме в Одесі у 2002 році. Його створено общинним Центром «Мігдаль», основна теза організаторів — музей створюється тому, що історія євреїв в Одесі практично не висвітлена в експозиціях одеських державних музеїв. А між тим, як пишуть люди, які створювали цей музей, у другій половині XIX ст. Одеса була третім у світі містом за кількістю єврейського населення (після Нью-Йорка та Варшави). Саме в цей період в Одесі жили та активно працювали єврейські письменники та поети: Менделе Мойхер-Сфорім, Хаїм Нахман Бялік, Шауль Черніховський, історик Шимон Дубнов, предтечі сіоністського руху Моше Лейб Ліліенблюм та Лев (Леон) Пінскер, сіоністи Володимир (Зеєв) Жаботинський, Ушер Гінцберг (Ахад-га-Ам), Менахем Мендель Усишкін, Меїр Дізенгоф та інші.

З 1910-х років виникає феномен єврейського кінематографа, з’являються видатні російські письменники єврейського походження — Ісак Бабель та інші. Одеський музей займає приблизно 160 кв. м. У фондах — близько 7000 одиниць зберігання: документи, фотографії, книги, газети, листівки, релігійні та побутові предмети, музичні інструменти, твори мистецтва тощо. Близько 1000 з них представлені в постійній експозиції музею. Щороку сюди приходять декілька тисяч відвідувачів, організовуються екскурсії, друкуються книги та брошури. Музей також є організатором вже згаданої конференції «Одеса та єврейська цивілізація».

Більшість експонатів — подарунки від теперішніх та колишніх одеситів. Існує музей завдяки підтримці міжнародних благодійних фондів і, в першу чергу, «Джойнту». За структурою, за характером експонатів та організації Одеський музей найбільше відповідає групі краєзнавчих музеїв із середини XX ст. Експонати — невеликі предмети побуту, книги, документи, листівки. На жаль, через брак ресурсів сучасні мультимедійні технології в музеї практично відсутні.

Успіху музею сприяють декілька факторів. Важливий суб’єктивний фактор — директор музею Михайло Рашковецький, мистецтвознавець, досвідчений професіонал, який з любов’ю опікується музеєм та збирає його фонди. Сприяє діяльності й активності громади «Мігдаль», що вже декілька десятиліть є основним організатором єврейського громадського життя в Одесі.

Здебільшого музей працює з членами єврейської громади — організовує лекторії, виставки, свята. Розроблено також програми співпраці зі школами та вузами.

Чернівецький музей історії та культури євреїв Буковини було створено у 2008 році завдяки незмінному керівнику єврейської громади України та Чернівців Йосипу Зісельсу. Це його ініціативою, його енергією та, значною мірою, його коштом було відкрито музей. Концептуально музей побудований як регіональний з метою розповісти про життя євреїв Буковини тих часів, коли ще можна було говорити про реальну громаду — себто до Голокосту. З огляду на дуже невелику площу музею (приблизно 60 кв. м), автори концепції намагаються вмістити на ній єврейську історію, починаючи з XVII ст. Тому музей виходить за фізичні межі свого приміщення — створено буклет музею як короткий довідник з історії, релігії, літератури, мистецтва, театру цього всесвітньовідомого міста, де, за словами Рози Ауслендер, «навіть короп мовчить п’ятьма мовами».

Саме з Чернівцями та його околицями пов’язана славетна історія хасидизму. Тут бував Баал Шем Тов та проповідував Аврам Єгошуа Гешель з Апти (Опатова). 1845 року містечко Садгора біля Чернівців (нині в межах міста) стало резиденцією рабі Ісраеля Фрідмана з Ружина — знаменитого Ружинського цадика, засновника Ружинсько-Садгорської хасидської династії. На Буковині виникло і декілька інших славетних династій: Вижницька династія, заснована Менахемом Менделем бен Хаїмом Гаґером, який з 1854 р. очолював єврейську громаду у Вижниці та уславився серед хасидів як чудотворець; Боянська династія, чиїм першим ребе був онук Ружинського цадика Іцхак Фрідман.

Наприкінці ХІХ ст. євреї починають відігравати все більш визначну роль у житті Чернівців, з’являються єврейські банкіри, фабриканти, нафтопромисловці, будівничі залізниць. На початку XX ст. три чверті податків, що збирали в Чернівцях, надходили до скарбниці від євреїв. У 1905–1907 рр. бургомістром міста був д-р Едуард Райс, а в 1913 р. цю посаду обійняв інший єврей — д-р Сало Вайссельберґер. В університеті ім. Франца-Йосифа з 1891 по 1914 рік п’ять ректорів були євреями. Євреї складали понад 50 % викладачів університету, 58 % лікарів, 76 % адвокатів міста.

Це та багато інших фактів відображені в експозиції музею. Чимало уваги приділено благодійництву — допомозі бідним, хворим, людям похилого віку. Чернівецький єврейський сирітський притулок вважався одним із найбільш упорядкованих у Європі.

Проте значною мірою своєю славою Чернівці завдячують людям культури — всесвітньовідомим німецькомовним письменникам Карлу Емілю Францозу, Паулю Целану, Розі Ауслендер, а також їдишським літераторам — насамперед, Іцику Манґеру та Еліезеру Штейнбаргу. А ще були художники, театри, хорові товариства, школа канторського співу. Саме у Чернівцях пройшло дитинство одного з найвидатніших канторів світу — Йосефа (Йоселе) Розенблата.

Окремої уваги заслуговує історична конференція з мови їдиш, що відбулася в Чернівцях у 1908 р. До сторіччя цієї події й було відкрито Чернівецький єврейський музей, а також проведено конференцію про долю мови їдиш та культуру їдишем [2].

Для музею кілька років існування — ще дуже коротка історія. Можна сказати, що чернівецький музей перебуває у пошуку ефективних форм діяльності. Одна з таких форм — це чудовий віртуальний музей, створений Галиною Хараз (http://muzejew.org.ua/Index-Ukr.html).

Амбіційний проект було розроблено для нового музею в Дніпрі (Дніпропетровську) — Всеукраїнського музею єврейської історії та культури. Музейні площі складають приблизно 4000 кв. м у центрі міста, поруч із синагогою. Створення музею фінансували місцеві бізнесмени, його підтримував авторитетний рабин Шмуель Камінецький, а організацією займалися просвітницька інституція «Ткума» та Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА.

В основі концепції музею закладені такі положення:

• збереження, осмислення та представлення пам’яті про єврейську історію та культуру як складової частини національної пам’яті народу України;
• осмислення різних етапів цієї історії на рівні сучасних гуманітарних наук (з відомих причин щонайменше три покоління не мали такої можливості);
• популяризація цінностей юдаїзму (як частини юдео-християнської цивілізації) як у єврейському середовищі, так і в українському суспільстві в цілому.

Масштабні завдання, покладені в основу концепції музею, можуть бути реалізовані лише за умов ґрунтовного системного підходу до процесу його розбудови. Такий підхід, окрім роботи над створенням експозиції, включає організацію дослідницької діяльності співробітників музею з активним залученням учених різних країн; розробку та реалізацію видавничої програми, яка б забезпечила публікацію наукових та історико-культурних книг про історію та культуру євреїв в Україні; розробку стратегій роботи з потенційною аудиторією, рівнозначними частинами якої мають стати єврейська громада України та неєврейське населення; створення інтернет-порталу музею як віртуальної структури, що доповнюватиме роботу реального музею.

Тематика експозицій музею в Дніпрі включає в себе такі блоки, кожен з яких відображає окремий пласт єврейської історії та культури і потребує окремої ґрунтовної розробки:

• юдаїзм, тексти Танаху, Талмуду, синагога, єврейські свята;
• єврейська історія України від найдавніших часів, з особливою увагою до трагедії євреїв за часів Другої світової війни та Голокосту;
• єврейське мистецтво (народне, образотворче, театр, кінематограф та література);
• сучасне єврейське життя в Україні і його зв’язки з Ізраїлем та єврейством інших країн.

Експозиція розпочинатиметься з ґрунтовного опису структури та принципів Танаху (Єврейської Біблії), який став згодом основою юдео-християнської цивілізації. Будуть представлені різні типи синагог — від дерев’яних до кріпосних та кам’яних, включно із зображеннями чудових настінних розписів — від знаменитої Ходорівської синагоги до нещодавно відкритої Новоселицької.

Експозиції розповідатимуть про релігійні ритуали юдаїзму, традиції та свята, призначення ритуальних предметів, історію хасидизму та основні хасидські династії.

Особлива увага приділятиметься ролі Хабаду та історії ребе Менахема Мендла Шнеєрсона.

Одна з експозицій музею висвітлюватиме життя євреїв у містечках (штетлах). Художніми засобами буде відтворена типова структура самого штетла та єврейського будинку в ньому. Фотографії та художні твори представлятимуть соціальні типи єврея-коваля, торговця, шевця, чоботаря, фармацевта та ін.

Окремий блок експозиції — єврейські квартали великих міст України: Одеси, Катеринослава (Дніпра), Києва, Чернівців, Дрогобича. У цьому розділі будуть представлені як матеріальне і громадське життя євреїв, перші етапи розвитку промисловості тощо, так і духовне життя міста — портрети відомих письменників, рабинів, бізнесменів.

Трагічні періоди, пов’язані з погромами та процесом Бейліса, будуть озвучені голосами єврейських, українських, російських інтелектуалів, гуманістів, письменників, які виступали на захист єврейського населення.

Експозиція представлятиме також історію єврейської еміграції до Ерец-Ісраель, США та Канади на початку XX ст. Значна увага приділятиметься періоду коренізації, розвитку єврейської їдишської культури у 20-ті роки XX ст., а також репресіям проти діячів культури в 30-ті роки. Одна з експозицій розкриватиме «радянське мракобісся» XX ст.: боротьбу з релігією, знищення синагог, заборону івриту.

Особливий акцент в експозиції (центральний зал музею) буде зроблено на висвітленні історії Другої світової війни та Голокосту. Особливістю цієї експозиції є увага не лише до Голокосту, а й до евакуації, героїзму солдатів та офіцерів, а також до долі людей, які рятували євреїв у часи нацизму. Імена та фотографії Праведників народів світу фігуруватимуть поряд з іменами та фотографіями жертв фашизму.

В експозиції, присвяченій історії книгодрукування, будуть представлені оригінали та копії найважливіших видань Tанаxу, Талмуду, книг їдишем, російською та українською мовами, які протягом чотирьох століть друкували на території сучасної України. Демонструватимуться унікальні видання зі штемпелями общин, які вже не існують, рукописними написами івритом і їдишем на полях книг, екслібрисами, дарчими написами письменників та поетів. В експозиції буде розміщена добірка творів класиків єврейської літератури, а також добірка єврейського самвидаву періоду алії та рукописів з ГУЛАГу.

Буде показана історія єврейських театрів України, з особливим акцентом на історії ГОСЕТу, етапи діяльності якого вдалося зберегти та зафіксувати в книгах та документах.

Розповідатиметься також про феномен єврейського кінематографа (німі та їдишські фільми, які пощастило врятувати та переписати на сучасні носії). Явище єврейського кінематографа є надзвичайно яскравим зокрема й тому, що з ним пов’язані імена Григорія Грічера-Черіковера, Ісака Бабеля, Олександра Тишлера, Соломона Міхоелса та інших.

Окремий розділ присвячено єврейській музиці — канторському співу, хасидській музиці, клезмерським гуртам, видатним виконавцям класичної та єврейської музики. Відвідувачі зможуть прослухати єврейський фольклор початку минулого століття, який дивом зберігся на воскових ва-ликах, записаних експедицією С. А. Ан-ського, та записи, зроблені Мойсеєм Береговським.

Окремий блок присвячено єврейському мистецтву — живопису, скульптурі та графіці кінця XIX — початку XX ст. Чимало місцевих колекціонерів пообіцяли надати найбільш цікаві роботи для музейних експозицій. Завершуватиметься експозиція розповіддю про сучасне єврейське життя: відродження синагог, створення і робота шкіл, дитячих садків, благодійних фондів, діяльність місцевих общин та культурних осередків, відродження академічної юдаїки.

Концептуальна розробка музею передбачає використання сучасних технологій. У кожному з блоків, окрім знакових дизайнерських рішень та тексту, будуть встановлені монітори, за допомогою яких експозиції репрезентуватимуться максимально яскраво та цікаво. У різних експозиціях монітори виконуватимуть різні ролі. Наприклад, у блоці, де представлена синагога, на моніторі будуть зображені інтер’єри та екстер’єри синагог України. У блоці ж, присвяченому єврейській музиці, можна буде прослухати різні клезмерські гурти України та світу.

Декілька слів про інші музеї
З 1996 року функціонує Харківський музей Голокосту. Його основою став особистий архів матеріалів та документів Лариси Воловик (засновниці та директора музею). Згодом колекція поповнилась експонатами з інших особистих архівів в’язнів гетто, їхніх рідних, близьких та сусідів. Харківський музей Голокосту значний час розміщувався в одній кімнаті, а його експозиція складалася передусім із фотографій людей, які загинули в часи Голокосту, та відомостей про них — здебільшого це жертви харківського гетто та Дробицького Яру. Представлені також були і відомості про харків'ян, яким присуджено звання Праведника народів світу, — імена, історії, фотографії. Однак сьогодні музей дещо розширив свої межі — як територіально, так і за напрямами діяльності. З’явилася експозиція, присвячена харківському процесу 1943 року — коли за 705 днів до Нюрнберга у щойно звільненому Харкові судили нацистських окупантів за військові злочини проти людяності. Представлено матеріали процесу, фотографії, оригінал пропуску на судове засідання, документальний фільм про процес, знятий у 1943 р. Є також експозиція, що висвітлює внесок єврейського народу в перемогу над нацизмом — зібрані фотографії, документи, ордени та медалі, грамоти.

Музей активно співпрацює з харківськими школярами та студентами, проводить семінари та конференції, присвячені історії Голокосту.

2008 року в Києві відкрився як філіал Музею історії Києва невеликий музей Шолом-Алейхема. Сама ця подія є знаковою. Нині Музей Шолом-Алейхема веде велику просвітницьку роботу, організовує читання публічних лекцій з єврейської історії та культури, влаштовує тематичні тимчасові мистецькі виставки.

Насамкінець спробую спрогнозувати майбутнє єврейських музеїв в Україні. Насамперед хочу сказати, що музеї — це певні структури зрілого громадського життя, і за нормальних соціальних умов вони житимуть та виконуватимуть свої соціальні ролі довго. Проте зараз найбільше занепокоєння викликає те, що майже всі згадані музеї не є державними структурами, а спираються на приватні ініціативи. Тому немає жодних гарантій для довгострокового й успішного життя та функціонування цих музеїв. І це стосується не лише єврейських музеїв. Аналогічна доля й у деяких інших приватних зібрань. Так, у Києві за останні 20 років з’явилося кілька приватних музеїв з фантастичними колекціями експонатів, наприклад, музей «Духовні скарби України» та Музей давньої книги Олександра Прогнімака.

У музеї «Духовні скарби України» зібрано, за словами його власника Ігоря Понамарчука, найбільшу в Європі колекцію ікон. У великому музеї надійна охорона, гарні інтер’єри, але практично немає наукових співробітників.

На відміну від традиційного підходу, що існував у минулому, коли громади (общини) були побудовані на спільній фінансовій участі членів з відповідним демократичним розподілом ролей та відповідальності, наші сучасні громади побудовані інакше — все залежить від того, хто дає чи не дає гроші. А це дуже погана умова для стабільності будь-чого, тим більше таких складних інституцій, як музеї.

Ще одна проблема для єврейських музеїв — пошук освічених спеціалістів для роботи в них. В українських університетах лише в останні роки з’явилися спеціальні програми з підготовки фахівців з єврейської історії та культури.

Дуже важливі для роботи сучасних музеїв PR-технології та стратегії роботи з потенційними відвідувачами. Зрозуміло, що у невеликих музеїв такі можливості обмежені. Можливо, кращі умови для цього матиме музей у Дніпрі, хоча туристів у цьому місті порівняно небагато. Звичайно, великі надії покладені на Інтернет, який, за відомою формулою, врятує світ.

[1] Музей при Культур-Лиге // Пролетарская правда. — Киев, 1921. — № 19 (10.09).

[2] Матеріали цієї конференції див.: Jews and Slavs. — Vol. 22. — Київ: Дух і Літера, 2010.