«Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри»: Частина 5.5

Канадськa недержавнa організація «Українсько-Єврейська Зустріч» була заснована у 2008-му році з метою створення більш тісних взаємин між двома народами: українцями та євреями, що протягом століть жили пліч-о-пліч на території сучасної України. З моменту свого заснування, «Українсько-Єврейська Зустріч» ініціювала та фінансово підтримувала ряд конференцій, круглих столів, ґрунтовних наукових досліджень, а також публікацій та перекладів цих праць. Згідно з гаслом організації «Наші історії неповні одна без одної», такі проекти сприятимуть поглибленню порозуміння між українцями та євреями й кращого пізнання їх культур.

Вперше пропонуємо книгу «Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри» у форматі електронної книги.

Книга являє собою збірник статей, присвячених вивченню взаємодії між українською та єврейською культурами від початку сімнадцятого століття. Представлено всебічний погляд широкого кола фахівців з України, Ізраїлю та інших країн, щодо висвітлення паралелей під впливом міжкультурних зв’язків різних галузей, у тому числі й образотворчого мистецтва, фольклору, музики, літератури та мовознавства. У ряді есеїв також зосереджено увагу на взаємопоказі сприйняття культурного аспекту в «інакшому» ракурсі, як наприклад, зображено в літературних творах або з точки зору історії мистецтва.

Щедро ілюстроване видання містить велику кількість нової інформації, щодо цієї малодослідженої тематики. Книга видається як 25 том багатотомника «Євреї та слов’яни» (англ. Jews and Slavs), що виходить друком з 1993-го року у видавництві Єврейського університету в Єрусалимі. В кількох із попередніх томів, щодо зображення єврейського життя в Україні, значну увагу приділено визначальній ролі Старого Завіту в українській літературі й мистецтві, що відображено в творах Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Короленка та інших письменників.

Співредакторами даного збірника статей є Вольф Москович, почесний професор Єврейського університету в Єрусалимі та Алті Родаль, спів-директор канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч», яка також є автором Передмови даного видання. Вийшло друком у 2016 році завдяки видавництву Єврейського університету в Єрусалимі.

5.5

Клацніть тут, щоб отримати пдф-файл цілої книги.

Тарас Возняк, (Незалежний культурологічний часопис «Ї», Львів)
Одним з найважливіших завдань сучасного українського суспільства є проблема відновлення історичної пам'яті та культурного контексту країни. Після 50–70 років радянської влади обидві ці складові існування цивілізованої нації були або свідомо знищені, або втрачені.

Промивання мізків упродовж цього періоду значною мірою позбавило людей їхньої ідентичності. Головним завданням радянського режиму було створення нової людини, яку іронічно називають homo sovieticus і яка мала скласти основу для «нової історичної спільності — радянського народу».

У результаті такої політики витіснення з історичної пам'яті цілих культурних пластів витворювалася дивна ситуація свого роду історичного чи культурного дальтонізму: в містах, де до встановлення чи приходу радянської влади, етнічних чисток або етнічних катастроф постійно проживали значні, часто визначальні етнічні та культурні групи регіону чи країни, основна група домінантного населення ніби «не бачила» колишньої чи навіть теперішньої присутності польського, австрійського, угорського, єврейського культурних контекстів.

Звісно, це було пов'язано і з фізичною неприсутністю носіїв цього культурного контексту. Євреї, якщо говорити про Галичину, практично повністю загинули під час Голокосту. З галицьких євреїв залишилися буквально одиниці. Поляки (добровільно чи примусово) або виїхали до Польщі, або були репресовані й вислані до Сибіру. Повною мірою репресії пройшлися і по міському українському населенню регіону, яке найбільше усвідомлювало різноманітність місцевого культурного контексту.

З 1939 року по 1950-ті роки етнічний та культурний контекст Західної України різко змінився. Динаміка демографічних змін у Львові проілюстрована таким графіком:

Після краху радянського режиму постало завдання освоєння і гуманізації культурного простору. І одразу проявилася проблема: більшості носіїв культурного контексту, який витворив наш дорадянський світ, уже не було — не було поляків, євреїв. Постало питання: як повернути повноцінний культурний контекст з усіма його можливими елементами за відсутності самих носіїв цих контекстів? І взагалі — хто є спадкоємцем культурної спадщини регіону, знову ж за відсутності самих носіїв цих контекстів? А з іншого боку — як донести до свідомості домінантної більшості інформацію про зовсім не просте минуле? І найголовніше — як зробити сьогоднішніх мешканців регіону спадкоємцями всього культурного спадку регіону — і українського, і польського, і єврейського?

Громадська організація «Незалежний культурологічний часопис “Ї”» на своєму рівні спробувала зробити свій скромний внесок у цю справу через низку заходів та промоцію інакшості й різноманітності. Наприклад, випускаючи інтелектуальні путівники по Галичині та Волині, де застосовано зовсім іншу оптику — регіон показано польськими чи єврейськими очима. Однак путівники видані для українців. Таких вийшло декілька, як-от «Польський усесвіт Галичини», «Гебрейський усесвіт Галичини», «Гебрейський Львів», «Волинський усесвіт». Інші видання навіть у назві демонстрували мозаїчність культурних амальгам:

«ТЕРНОПІЛЬ TARNOPOL TERNOPOL לאָפאָרנאַט»,
«КОЛОМИЯ KOLOMEA KOLOMYJA אַמײאָלאָק»,
«ЧЕРНІВЦІ CZERNOWITZ CERNÁUŢI װיץאָטשערנ».

Програмним є випуск числа «Гебрейський усесвіт Галичини», що відкривав сучасним мешканцям малих міст Галичини єврейський вимір історії і природи міст, де вони живуть. Одним із чинників, який сформував культурний ландшафт Галичини, є феномен галицького штетла — переважно єврейського містечка. Саме містечка були проміжною ланкою між великими метрополіями, як-от Львів чи Краків, та селом, фільварком, маєтком і садибою. Тобто між двома зовсім різними соціальними структурами. Щоб повніше описати регіон, ми випустили число, присвячене малим містечкам, провели свого роду перепис цих населених пунктів. І природним чином вийшли на тему саме єврейського характеру багатьох галицьких містечок. Євреї, які масово прибували до наших земель усе ж досить пізно — щонайраніше приблизно у XIV ст., — селилися головно в містах і довкола них. Зрештою, так само пізно прибули до нашого регіону й інші «містотворчі» міграційні потоки — німецький і вірменський. Однак, якщо німці та вірмени здебільшого творили на наших землях свого роду факторії, пов'язані з їхньою батьківщиною — німецькими землями та широко тлумаченим Сходом, то євреї, будучи на той час уже півтори тисячі років вигнанцями, мали інший статус.

Звичайно, десь за метафізичним овидом була Земля Ізраїля — Ерец-Ісраель, куди вони мали колись повернутися. Однак у вигнанні, розсіянні (ґалут) євреї мусили зберегти себе як народ, зберегти віру і разом з тим облаштовуватися не як у тимчасовому таборі, а надовго, яке насправді перетворювалося у назавжди. Водночас треба було, зберігаючи гідність, не занадто дратувати сильних світу сього. Не дратувати ні своїми статками, ні своїми успіхами чи інакшістю. Синагога не мала права бути вищою чи пишніше оздобленою, ніж костьол чи церква.

Єврейська окремішність мала дві причини. З одного боку, євреїв відділяли від себе християнські сусіди. Регламентували, де євреям селитися, чим займатися, що і як будувати тощо. А з іншого боку, євреї самі не були зацікавлені в асиміляції, а тому обумовлювали свої контакти з неєвреями. Таким чином, євреї утворювали окремі, замкнуті громади й квартали.

У громадах чинними були єврейські закони. З королем чи магістратом врегульовувало стосунки правління кагалу. Зрештою, у Середні віки це була традиція. Євреї жили у своєму єврейському кварталі. У великих містах структурування такого кварталу суворо контролювали магістрат та закони міст-магдебургій.

Пізніше, особливо з огляду на те, що з часом деякі містечка ставали всуціль єврейськими, почала витворюватися специфічна соціальна, а відповідно, й архітектонічна структура саме єврейського містечка — штетла.

Розподіл Речі Посполитої істотно вплинув на формування в Галичині специфічного галицького єврейського субетносу — галицьких жидів. Від євреїв Російської імперії їх відрізняв значний ступінь германізації та високий рівень розвитку громадських інституцій. Це було пов'язане з відносним лібералізмом, до якого з часом прийшла Австрійська, згодом Австро-Угорська імперія. З огляду на це, у Галичині розпочалося бурхливе національне відродження єврейського, як, зрештою, і українського чи польського народів. Ці процеси проходили паралельно, часто в одному і тому самому місті та місці.

Соціальна структура міст ускладнилася й структурувалася. У великих містах корсет жидівського кварталу розпадався на очах. Натомість маленькі містечка перетворювалися на єврейські штетли. Йшов пошук нових соціальних та архітектонічних форм новітнього єврейського життя. Все це супроводжувалося потужними духовними та інтелектуальними пошуками.

Наш проект є спробою описати «гебрейський усесвіт» Галичини як живий світ, тобто доволі самодостатню, велику і динамічну соціальну спільноту. Спільноту, яка відкрита до всіх. Комусь такий журнал може видатися незвичним. Для сучасного мешканця наших містечок так воно й має бути, зважаючи на те, що в нас і досі розірвана історична пам'ять. Людей «гебрейського усесвіту» вже немає. Ми просто не знаємо, що було в не такому й далекому минулому. Тому цим виданням ми намагаємося хоч трішки заповнити прогалини нашої пам'яті.

Таким чином, ми хоча б віртуально реконструюємо, відтворюємо той світ, який є однією з важливих складових галицької ідентичності.

Разом з тим, готуючи це число журналу, ми свідомо обмежили себе часовими рамками. Наша оповідь стосується ще живого галицького штетла. Тобто ми не переходимо межі початку Другої світової війни. Про Голокост ми зробили наступне число «Багатокультурний Львів?».

Журнал має форму путівника. Інтелектуального путівника. Сівши на вихідні в автомобіль та давши в руки супутнику чи супутниці це число журналу, ми можемо на день—два поринути у світ уже практично не існуючого жидівського штетла. Побачити і відчути Галичину інакшою й інакше.